Можливо, не так апокаліптично, але рівень розпачу численних «лідерів суспільної думки» й багатоголосого хору їхніх підписників у соцмережах свідчив про катастрофу. Приводом стали дані перших екзитполів про підсумки місцевих виборів у великих містах. Вони, мовляв, і є передвісниками біди, яка спіткала країну.
Більшість шокувала абревіатура ОПЗЖ і слова «Партія Шарія» в переліку політсил, які потрапляють до низки рад у найбільших містах. Особливо відзначилися кияни, чимало з яких пригнічені можливим виходом до другого туру виборів мера Олександра Попова, кандидата тієї-таки ОПЗЖ, й ексголови столичної міськадміністрації часів Віктора Януковича.
У нинішньому числі Тижня є окремий матеріал про те, чи можна вважати відомі на цей момент результати ОПЗЖ і проросійських партій їхнім успіхом. Тут лише кілька слів про Олександра Попова (екзитполи дали йому друге місце на виборах мера в Києві) та його окремий випадок. Істерія викликає подив. Усі варті довіри передвиборчі опитування демонстрували показник Попова на рівні 5% і більше. Наприкінці вересня різниця з рейтингом другого на той час Сергія Притули майже стерлася. Обоє мали від 7% до 10% голосів. Післявиборчі екзитполи лише точно повторили ці цифри. Тобто результат Попова не можна вважати несподіванкою. Це перше, на що варто зважати навіть при побіжному аналізі його рейтингу.
Читайте також: Логіка вибору
Друге, що слід узяти до уваги, — це природу другого місця. Виходячи з екзитполів, на виборах очільника столиці всіх кандидатів доречно було б ділити на дві великі групи: «перше місце» й «не перше місце». Чинний мер Віталій Кличко, який посів перше місце, цілком може здобути перемогу вже в першому турі. Попов, Притула з «Голосу», Верещук зі «Слуги народу» й іще понад 15 кандидатів зайняли не перше місце. Хто з них другий, а хто третій — насправді не важливо, адже жоден не має шансів принаймні зачепитися за боротьбу в можливому другому турі. Попов матиме близько 60–65 тисяч голосів виборців у багатомільйонному місті. Є ймовірність, що ОПЗЖ навіть не додала йому рейтингу, а забрала. Попов для багатьох киян — справжній будівничий метро і транспортних розв’язок. На виборах 2015-го взагалі нікому невідомий Олександр Пузанов під брендом Опозиційного блоку взяв 35 тисяч голосів у столиці. Так, Попов удвічі покращив результат, але чи можна справді стверджувати про зростання популярності проросійських сил у Києві? Точно можна сказати, що явка була низькою, а виборці ОПЗЖ виявилися трохи дисциплінованішими за інших. Іще можна згадати те, що Тиждень уже писав у матеріалі «Вакансія спаринг-партнера» наприкінці вересня (див. Тиждень № 40/2020): у столиці безліч політиків, але крім Кличка немає жодного, орієнтованого на місто. Є мер і всі решта — ось у чому справжня проблема.
Однак експертний висновок, що «країна рухається не туди», уже винесли, не чекаючи навіть на попередні результати загалом по країні. Не кажучи про остаточні. Станом на час написання цього тексту їх досі немає, а тому можна лише обережно говорити про головні тенденції. Перший висновок слідує з попередніх міркувань про Київ. Переважна більшість мерів великих міст прогнозовано має зберегти свої посади. Чи не єдиним «невдахою» може стати Олексій Каспрук зі столиці Буковини, який поки що не проходить навіть до другого туру. Так само успішно виступили мерські партій, але тут можна висловити кілька «але».
Читайте також: На цифрових манівцях
Було очікувано, що головне протистояння цих виборів точитиметься не по ідеологічній лінії, а по лінії місцеве / національне. Мери збережуть посади. Однак голова міста без лояльної міськради — не більш ніж весільний генерал, що вже неодноразово доводили (яскравий приклад історія того самого Олексія Каспрука, мера Чернівців, який більшість своєї каденції провів у судах). Тому головне завдання для них полягало в тому, щоб завести якомога більші лояльні фракції. Тактика може бути різною: або власна іменна партія, або приєднання до готової «франшизи», яких на цих виборах виставили щонайменше дві. Такої самої тактики могли дотримуватися й олігархи місцевого масштабу в різних регіонах, де дуже великих міст немає, але є багато землі та майна. Для точної оцінки тут потрібно знати остаточні результати виборів по країні загалом. Перші дані свідчать, що ні «національні», ні «місцеві» не змогли здобути вирішальної перемоги. Партії мерів і мажоритарників виступили успішно, але «монокоаліцій місцевого масштабу» майже не буде. Наприклад, у Черкасах «За майбутнє» голови міста Анатолія Бондаренка нібито віддало перше місце «Слузі народу». У Києві УДАР тріумфатора Кличка, можливо, поступився першістю «Європейській солідарності».
Уже невдовзі громадяни спостерігатимуть сюжет чи не цікавіший за виборчу кампанію. А саме формування більшості в місцевих радах. Там не зобов’язані підписувати жодних документів, як у парламенті. Більшість визначається голосуванням за бюджет і складом заступників мера. Вона може сягати і 100% від складу ради. А може й не сформуватися. Однак у будь-якому разі, конфігурації стануть настільки несподіваними, що чимало лідерів політсил можуть ще й пожалкувати про хороший результат партії в регіонах. Проте для країни це однозначний плюс. Національна повістка все ж лишається присутньою в більшості областей.
Друга тенденція, про яку вже можна обережно говорити, — «привідкриті списки» завдяки низькій явці таки працюють. У низькій явці важко знайти позитив. Окрім очевидного страху за здоров’я в умовах COVID-19, громадяни також кажуть про нецікавість перегонів і незнання, кого підтримати (за даними опитування групи «Рейтинг» у день голосування). Це знижує легітимність обраної влади. Проте побічним наслідком такої явки стає збільшення ваги дисциплінованого громадянина. Разом із відкритими списками запровадили виборчу квоту. Якщо коротко, то саме через неї дуже складним завданням мало стати переміщення вперед по списку партії. Це посилювало вплив «партійних мішків». Низька явка призвела до зниження квоти: активістам треба набрати менше голосів, щоб посунутися вперед у рейтингу. Тому реальний склад партії в раді може стати для лідерів несподіванкою. Ті, кого брали тільки з метою додаткового піару, можуть подекуди витіснити «спонсорів».
Читайте також: Михайло Забродський: «Військові в політиці — це дуже серйозний потенціал»
Також низька явка може бути причиною низки несподіванок цих виборів. Як, наприклад, проходження партій на зразок «Європейська солідарність», «Голос» і «Сила людей» до рад на Сході та Півдні країни. Водночас ОПЗЖ завдяки тому самому явищу може отримати присутність у низці рад західніше від свого традиційного ареолу поширення.
Незважаючи на окремі несподіванки, вибори поки що стали цілком прогнозованими. Тим, хто драматизує результати, можна порекомендувати єдине: до наступних виборів слід готуватися вже зараз, якщо є бажання змінити загальний баланс. Багато грошей на рекламу нічого не вирішать. Доведено, до речі, головним невдахою цих перегонів Андрієм Пальчевським із його «Перемогою».