Унаслідок тривалої війни на Донбасі в Україні понад півтора мільйона громадян були змушені покинути місця свого постійного проживання. За кількістю офіційно зареєстрованих внутрішніх переселенців Україна посідає перше місце в Європі та восьме місце у світі, згідно з даними Міжнародного центру моніторингу переміщення (International Diplacement Monitoring Center). На жаль, точних статистичних даних щодо виявлених психічних порушень, пов’язаних із травматичними переживаннями і в переселенців, і в учасників бойових дій та їхніх близьких, у нашій країні немає. Світова статистика свідчить, що до 30% ветеранів із різних країн світу страждають від посттравматичного стресового розладу. Приблизно такі самі результати було виявлено внаслідок дослідження «Приховані наслідки конфлікту: проблеми психічного здоров’я та доступ до послуг серед внутрішньо переміщених осіб в Україні», яке здійснили International Alert, Глобальна ініціатива у психіатрії, Лондонська школа гігієни і тропічної медицини та Київський міжнародний інститут соціології. Згідно з результатами цього дослідження, 32% внутрішньо переміщених осіб страждають від психічних розладів, які заважають їх нормальному життю й загалом дестабілізують ситуацію в суспільстві. Саме тому в нашій країні гостро постає потреба в ефективних методиках подолання психологічних травм, отриманих унаслідок воєнних дій.
Читайте також: Повертаючись до життя
Посприяти покращенню такої ситуації вирішили активісти української діаспори з німецького Брауншвайгу разом з інститутом КІМ (Концепт інтегративної методики) за підтримки Центру інтернаціональної міграції та розвитку (Centrum für internationale Migration und Entwicklung, CIM). Проєкт «Подолання травм — отримання ресурсів для майбутнього» має на меті запровадити в Україні методику, яка себе вже добре зарекомендувала і яку успішно застосовують та розвивають у Німеччині. У рамках проєкту під керівництвом психологині з інституту КІМ Райнхільд Ценк троє українських учасників (голова Українського товариства системної та короткотермінової психотерапії та завідувачка кафедри спеціальної освіти та соціальної роботи Львівського національного університету імені Івана Франка Катерина Островська, координаторка амбулаторії аутизму Львівської родини Кольпінга Лілія Дробіт та католицький священник Олег Саломон) прослухали у Вольфсбурзі відповідні семінари й опанували нові методики. Наступним етапом проєкту стали семінари вже в Україні, у рамках яких німецькі й українські тренери навчають нових методик українських спеціалістів, які працюють із психологічною травмою та психосоматикою.
У чому ж полягає суть методики? Концепт інтегративної методики розробила німецька психологиня Ганна Елізабет Шуман після роботи з травмованими після Другої світової війни підлітками. Тоді в Німеччині для таких людей не було жодної відповідної терапевтичної пропозиції. Психоаналіз вимагав готовності постраждалих до самоаналізу, а поведінкова терапія була надто спрямована на «правильну» поведінку й недостатньо використовувала власні емоції для психологічного розвитку. Усе це не зовсім годилося для травмованих пацієнтів, які не прагнули активно розповідати про пережите й тим паче його аналізувати. Ще будучи молодою студенткою та соціальною робітницею Шуман шукала нового підходу, за допомогою якого могла б «достукатися» до травмованих дітей і підлітків повоєнної Німеччини. Тоді таких дітей називали «асоціальними» й часто сприймали як злочинців та «хворих на голову». Шуман вирішила підійти зовсім з іншого боку: перетворити пацієнтів з об’єктів терапії на її суб’єктів. Так зародився новий метод, орієнтований на внутрішні ресурси, що отримав подальший розвиток у теорії та практиці впродовж наступних десятиліть. У 1973 році в Ганновері також було засновано Інститут KIM, який зараз базується у Вольфсбурзі й нині є єдиною організацією, уповноваженою Ганною Елізабет Шуман для базового та вдосконаленого вивчення концепту інтегративної методики.
Читайте також: Розірвати коло тривоги
Цей концепт сприймає людей як самостійних експертів, які застосовують власні знання й ресурси для подолання негативних психічних наслідків. Це дає травмованим людям змогу почуватися в безпеці й формувати власну програму, орієнтовану на розв’язання проблем. Тобто такий підхід із першої години виводить людей із ролі жертви. Керівниця українського проєкту Райнхільд Ценк доповідає, що Елізабет Шуман насамперед прагнула розробити своєрідну допомогу особистому розвитку людини, посилити її відчуття гідності. Згідно з теорією Шуман, наше життя слід сприймати як розвиток, у якому ментальні розлади є абсолютно нормальним явищем. Ти не фрік і не псих, якщо в тебе депресія чи панічна атака. «Звісно, це можна називати терапією, але більше йдеться про комплексний принцип роботи й цілісний підхід, який сформувався саме для тих, хто не хотів іти до терапевтів та був скептично налаштований щодо терапії загалом, бо не дуже хотів говорити про свій досвід. Психотерапія передбачає проговорювання своїх проблем і їх глибоке переосмислення, а для травмованих людей це не завжди працює. Вони й так постійно переживають флешбеки й не прагнуть детально їх обговорювати», — розповідає пані Ценк.
На відміну від міжнародної класифікації хвороб МКХ-10, де психіатричні розлади описано дуже схематично та за допомогою ступенів важкості й частоти проявлення симптомів, КІМ розглядає розлади як спробу самолікування. «Ми можемо порівняти це з добре відомими різдвяними зображеннями немовляти. Ця дитина постає перед нами сяючою і щасливою. Вона добре знає свої потреби: молоко матері, безпека, запах рідної людини тощо — і підсвідомо використовує ці знання для забезпечення власної життєдіяльності. Але у процесі нашого дорослішання світ навколо нас збільшується, і так само зростають наші потреби, які ми не завжди можемо задовольнити. Але ж ми всі були дітьми, і кожен знає, що щаслива й гармонійна доросла людина має в собі цю сяючу дитину. Та коли між внутрішніми потребами людини й зовнішнім світом виникають певні зіткнення і людина отримує те, що для її внутрішнього світу їй зовсім не годиться, тоді починаються проблеми й розлади. І депресія, наприклад, у цьому контексті — абсолютно нормальна та здорова реакція. А фокус КІМ якраз налаштований на те, щоб віднайти ту сяючу та щасливу дитину всередині себе», — наголошує пані Ценк. Іншими словами, у фокусі методики — не хвороба, а здоров’я людини. Лікар і психосоматик Віктор фон Вайцзекер писав про це так: «Здоров’я людини — це не просто капітал, який можна споживати, воно доступне лише там, де створюється в кожну мить життя». Згідно з КІМ, життєстійкість і здоров’я виникають щомиті, коли людина встановлює резонансні стосунки зі світом шляхом правильного звернення до власних ресурсів. Так само, як імунотерапія здійснила революційний прорив в онкології, опираючись на здатність імунної системи людини знищувати ракові пухлини, концепт інтегративних методик приділяє головну увагу нашому внутрішньому розвитку. Для аналогії можна звернутися до ботаніки. Усі ми знаємо, що рослини для своєї життєздатності потребують світла й повітря. Людина також. Інстинктивно ми знаємо, що є для нас головним і що робить нас живими. Інстинктивно ми відчуваємо, що для нас головне і що саме робить нас живими. І чим більше світла та повітря поглинемо, тим більше в нас буде життєвості та здоров’я — так само, як сили в рослинах (див. «Головні засади інтегративної методики»).
Читайте також: Мистецтво зрозуміти себе
Соціальну й суспільну сферу КІМ розглядає як частину загальної життєвої ситуації. Тому багато уваги приділяє також близькому оточенню та рідним, які не тільки можуть допомогти травмованим, а нерідко й самі потребують допомоги. Отже, КІМ ініціює свідому корисну взаємодію всередині спільноти й тим самим зміцнює особистість травмованої людини.
Сьогодні КІМ вміщує в собі різноманітні можливості роботи і з психодинамікою чи несвідомим, або з цілеспрямованим і свідомим плануванням життєдіяльності — усе залежить від індивідуальних вимог ситуації та людини. Концепт використовують у різних сферах соціальної та психотерапевтичної роботи впродовж останніх десятиліть. Насамперед він зарекомендував себе в роботі з травмованими людьми, але його також успішно застосовують у загальній психіатрії, психосоматиці, в родинній терапії, консалтингу та коучингу, у соціальній роботі з інклюзивними пацієнтами, підлітками й дітьми та навіть із ув’язненими. Усі ці фактори уможливлюють результативне поширення методики в Україні. КІМ уже введено в навчальний план Львівського університету імені Івана Франка.