Керівник монобільшості в парламенті Давид Арахамія каже, що погодився б пустити воду в анексований Крим в обмін на поступки з боку Путіна й виведення його бойовиків із Донбасу. Це може означати що завгодно, але не те, що ви почули на власні вуха.
Можливо, Арахамія просто переплутав слова чи думав про щось інше, коли таке казав. Наприклад, про корабельну сосну. Також імовірно, що він завтра заявить, наче його слова «було вирвано із контексту» або неправильно потрактовано. Тоді ви почуватиметеся ідіотом, бо ж самі чули, що він городив…
Такі ситуації зі «слугами» стаються регулярно. Схоже, у їхньому середовищі вважається нормою чи навіть привілеєм нести всіляку ахінею. Своєрідне змагання на оригінальність. Хто нагородить неймовірніших нісенітниць — той лідер думок і медійна персона. Головна мета — не заслужити повагу, а лише назбирати лайків чи хоча б дизлайків. Адже піар — це двигун популярності, а погана слава також згодиться. До того ж суспільство швидко все забуває та пробачає. Тому якщо Євген Брагар сьогодні вирішив хайпанути й запропонував пенсіонерці продати собаку, щоб оплатити комуналку, то зробив усе правильно. Завтра ніхто й не згадає крик і галас, які здійняла ця спроба епатажу. Але Євгена Брагара вже знатимуть, і з часом він зможе чудово конвертувати свою впізнаваність у щось цінніше.
Читайте також: На порозі нової норми
Ситуацію, звісно, погіршує те, що Брагар не один. Людей, які прагнуть із ним конкурувати, критично багато. Вони також упевнені, що слова не мають ціни, що вони лише інструмент, а тому можна говорити будь-що, адже за це аніскілечки не соромно. Той самий Давид Арахамія у цьому виді спорту міг би претендувати на чемпіонський титул. Його заяви часто стають сенсаційними — і це вже проблема, зважаючи на його статус. Нещодавно він зумів спантеличити навіть своїх колег, коли повідомив, що СН вигідніше було би програти місцеві вибори й отримати меншість у радах, щоб уникнути негативу за провалену роботу. Ще якось на виступі в Давосі він розповідав, що Україні слід тимчасово відмовитися від політики гармонізації власного законодавства із ЄС. Заява спровокувала скандал, що монобільшість хоче скасувати євроінтеграцію. Але найпримітніша, мабуть, історія з його пророцтвами щодо відставки міністрів. 29 серпня в ефірі одного з телеканалів він проанонсував можливі ротації в Кабміні й заміну деяких чиновників. За кілька днів (2 вересня) підтвердив свій анонс і навіть конкретизував, що йдеться про міністрів економічного й енергетичного напрямів. Але вже наступного дня (3 вересня) пан Арахамія повідомив журналістам, що це неправда й жодної зміни міністрів не буде. Очевидно, у медицині є якийсь спеціальний термін на визначення такої поведінки й лікарі легко можуть поставити відповідний діагноз. Тільки не факт, що все це не відбувається свідомо й зумисне.
Загалом доводилося чути дві протилежні думки щодо такої поведінки нових облич. Що всі вони від природи такі, м’яко кажучи, дивні й недалекі. Або що навмисне обрали тактику валяти дурня, щоб мати змогу колись уникнути відповідальності за свою творчість. Мовляв, що з дурня візьмеш. Утім, ця проблема солянки не лише в головах нардепів. Схожі симптоми прослідковуються навіть в Офісі президента, де вважається нормальним називати чорне білим і викручуватись як вуж на сковорідці в разі зашквару. Зокрема, там цікаво прокоментували закиди про конференцію СН, яку партія організувала в неділю 20 вересня на території КНУ імені Тараса Шевченка й так порушила Закон «Про освіту», який забороняє політичним партіям і їхнім членам провадити свою діяльність у закладах освіти. В ОП не червоніючи зазначили, що про жодні порушення не йдеться, адже захід відбувся без викладачів і студентів, не в аудиторії, а на подвір’ї, й до того ж у вихідний день. Тобто за такою логікою закони у країні діють лише в робочі дні та в певних зручних випадках. Про можливість, доцільність чи потребу виборів одночасно на окупованих і не окупованих територіях за рік обігрування цієї теми Офісом президента українці, схоже, так і не зрозуміли реальної позиції глави держави щодо цього питання. Адже кожна наступна заява чи натяк суперечать попереднім. Ну, а звичку президента залягати на дно у критичні моменти, а потім замість пояснень називати своїх критиків мікробами й бактеріями у здоровому організмі, можна взагалі не коментувати. Зразок для наслідування в усій красі.
Читайте також: Володимир Зеленський у негеройському амплуа
Парадокс лише в тому, що при всій своїй балакучості й розв’язності ці люди так і не навчилися по-справжньому комунікувати з суспільством. Пояснювати свої кроки й логіку поведінки, доносити реальні та справді важливі меседжі, радитися й переконувати. Це дивно, але водночас і логічно. Їм нічого доносити й пояснювати. Вони й самі часто не розуміють, із чим мають справу та що відбувається. «Слуги» від початку були заточеними на хайп, а не на кропітку роботу. Мабуть, ніхто особливо й не замислювався, що буде після перемоги та з якими труднощами доведеться зіткнутись. Тому стільки зайвих рухів, пустопорожньої балаканини, незрозумілих вчинків і водночас мінімум результатів та виконаних обіцянок.
Марно й казати, що така концентрація пустослів’я й неадеквату в країні не найкраще впливає на почуття громадян та їхній психологічний стан. А цінності, які завжди вважали основою основ людського буття, як-от довіра й чесність, ущент знівельовано. Утім, уся ця історія насправді ще сумніша. Вона про безвідповідальність. Тотальну й усюдисущу, згори донизу й по горизонталях. На жаль, цією хворобою заражене все суспільство, тому нічого дивного, що його зріз, який представляють нові політичні обличчя, аж такий яскравий.
Читайте також: «Зробити ґешефт, шоб усім було добре». Як «Слуга народу» висувала кандидатів на місцеві вибори
Це хвороба в рази гірша від COVID-19. Новітня зараза принаймні дає більшості людей шанс, а безвідповідальне суспільство поводиться, як самогубець. Уперто десятиліттями обирає нездар, злочинців або й ідіотів до влади та дозволяє їм із себе знущатися. Продається за гречку, толерує корупцію, бо саме сподівається так розбагатіти. Вірить телевізору й молиться на нього, бездумно набирає кредитів, бреше на всіх рівнях і розводить одне одного, «як кошенят». Не хоче знати власного минулого й говорити мовою своїх предків, бо «какая разніца». Воно в прямому сенсі вбиває себе, обкрадає, знищує середовище свого існування, отруює його. Не жаліє при цьому навіть власних дітей, нашпиговуючи їх отрутами всіх мастей і сенсів, та буквально відбирає в них майбутнє.
Проте. Є в цій безнадійній ситуації й хороша новина. Вакцина від цієї зарази вже наявна, її не треба винаходити. Вона зветься здоровий глузд. Цю опцію лише треба час від часу вмикати, особливо перед важливим вибором, і, можливо, політ у прірву якось вдасться зупинити.
