Наприкінці 1930-х у Радянському Союзі зняли пропагандистський фільм «Якщо завтра війна», у якому показували, як Червона армія вправно громить усіх ворогів (на їхній же території, «малой кровью, могучим ударом»). Стрічка мала переконати глядачів у високій бойовій готовності та майстерності радянського війська. Приблизно через рік після виходу фільму СРСР та Німеччина по-тихому розділили Польщу, а ще за два роки гітлерівські війська почали наступати на радянську територію. Кіно не допомогло, адже перші роки війни показали величезні прорахунки сталінських командирів. Тому назва фільму перетворилася на те, що зараз називають мемом.
Для України цей мем не надто актуальний. Попереджати пізно, усе вже трапилося. Утім, навіть у нинішній ситуації можуть бути серйозні зміни. Причиною для перегляду статус-кво може стати офіційна чи гібридна окупація Білорусі Росією. Це може бути представлено світові як наступний етап розбудови Союзної держави чи просто тихенько відбудеться без жодних пояснень. Насправді неважливо, як саме це презентуватимуть. Головне — результат.
Реалізувавши такий аншлюс, Владімір Путін вирішить одразу кілька важливих для нього завдань. По-перше, це допоможе йому дедалі більше відновлювати СРСР, розпад якого російський президент вважає «найбільшою трагедією». Лаври «собирателя земли русской» давно не дають Путінові спокою. До того ж це вирішить низку внутрішньополітичних завдань — від транзиту влади через зміну державного устрою до нової хвилі ейфорії в дусі «Кримнаш». По-друге, якщо брати військовий аспект, це значно покращить стратегічне становище російських військ. ЗС РФ фактично вийдуть на кордон з НАТО, стануть на шляху до Польщі, Латвії, Литви та Естонії. Поруч той самий горезвісний Сувальський коридор, до якого від білоруського Гродна приблизно 35 км. Контроль над цим коридором з’єднає Білорусь із Калінінградом і відріже країни Балтії від союзників по Альянсу. У разі аншлюсу ніщо не заважатиме Кремлю розмістити додаткові військові бази на території РБ, чому до сьогодні чинив спротив Аляксандр Лукашенка. Це значно змінить баланс сил у регіоні, змусить НАТО розгортати додаткові війська в Польщі чи балтійських країнах. Враховуючи наявні суперечки в середині Альянсу, зробити це не так просто.
Читайте також: Ворог для Лукашенки, брат для народу
Крім НАТО, аншлюс цілком очевидно загрожує й Україні. У нас 1084 км спільного кордону з РБ. Звичайно, враховуючи особливості місцевості (ліси та болота), не весь кордон можна використати для наступу, але, наприклад, шлях Гомель — Чернігів — Київ для цього придатний і легко може стати напрямком чергового путінського бліцкригу проти України. Навряд чи ця загроза з’явиться лише після поглинання РБ. У принципі, і зараз мало що заважає Кремлю пустити в дію свої війська з території союзної Білорусі. Юридично це передбачено ст. 17–18 розділу ІІ Договору про створення Союзної держави від 1997 року. Там ідеться про те, що питання безпеки кордонів мають вирішуватися спільно. Отже, потрібен лише формальний конфлікт на українсько-білоруському кордоні, щоб залучити ЗС РФ.
Репетиції цього вже були. У червні 2019 року деякі телеграм-канали поширювали інформацію про те, що СБУ нібито готує провокації в прикордонних районах Білорусі, для чого були завербовані представники ультраправих українських рухів та ветерани бойових дій на Донбасі. Схожу тему (українські радикали, заколот проти президента) Аляксандр Лукашенка намагається розкручувати й сьогодні. Саме боротьба з терористами є головною темою всіх нещодавніх російсько-білоруських військових навчань, як-от «Захід» чи «Щит Союзу». До речі, чергові контртерористичні навчання «Слов’янське братство» почалися на полігоні «Брестський» 14 вересня. З боку Росії в них візьмуть псковські десантники, близько 70 одиниць військової техніки, зокрема новітні російські бойові машини десанту. За даними міжнародної волонтерської розвідувальної спільноти InformNapalm, ідеться про підрозділи 76-ї десантно-штурмової дивізії Західного військового округу РФ. Військові із цієї дивізії вже встигли засвітитися на війні проти Грузії та окупації Криму, були вони й на українському Донбасі. За це командирів дивізії щедро нагородили або підвищили. Крім того, десантники зі складу цього підрозділу брали участь у захопленні бурових вишок Чорноморнафтогазу поблизу тимчасово окупованого Криму. Тобто мова про швидке, мобільне й доволі потужне угруповання, яке зазвичай застосовують для штурмових дій, а не для антитерору. Коли ж від заяложених балачок про «укрофашистів» чи «довгу руку Вашингтона» та боротьби з неіснуючими терористами перейдуть до цілком реальних військових кроків — знають лише в Кремлі. Тим часом від участі в навчаннях відмовилася Сербія, за що потрапила під критику Кремля.
Читайте також: Нове коло російської агресії
Добра новина в тому, що українські військові чудово розуміють існування загрози та відпрацьовують питання захисту від імовірного наступу з Білорусі на власних командно-штабних навчаннях. Крім того, Україна збільшує кількість бойової підготовки, залучає до навчань іноземних партнерів. Наприклад, у стратегічному командно-штабному навчанні «Об’єднані зусилля-2020», що стартувало днями, візьмуть участь військові не лише з України, а й зі США та Великої Британії. Як радники будуть присутні представники НАТО, ФРН, Литви та Польщі. За словами начальника Головного управління доктрин та підготовки ГШ ЗСУ генерал-майора Олексія Тарана, така участь іноземних військових у спільному виконанні навчально-бойових завдань відбувається вперше. Крім того, під час навчань уперше будуть залучені новітні зразки озброєння, як-от ракетні комплекси «Вільха» та «Нептун», а також турецькі ударні БПЛА Bayraktar. У складі ЗСУ сформовано 61-шу єгерську бригаду, призначену для ведення бойових дій у лісисто-болотистій місцині. Підрозділи саме цієї бригади віднедавна відправили на посилення охорони білорусько-українського кордону.
А погана новина полягає в тому, що українським військовим буде вкрай важко вести війну на два фронти. Виникнуть труднощі не лише з активною обороною, а й з контролем додаткової ділянки кордону, адже вже сьогодні в ЗСУ є проблеми з комплектуванням, що ускладнює боротьбу на Сході. До того ж війну не обов’язково вести в класичний спосіб.
Читайте також: Світ і Білорусь: Незручна революція
Варто зважати на відкриття економічного фронту проти України з боку Білорусі. Сьогодні наша країна веде доволі активну торгівлю з білорусами. За словами міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, ідеться про товарообіг у розмірі $5 млрд. Також він зазначив, що за деякими товарними позиціями експорт із Білорусі до України є критично важливим для нашої держави. Очільник МЗС підкреслив, що хоч би як закінчилася політична криза в Мінську, українська сторона має зробити все, щоб наша країна «зазнала мінімально негативного впливу». Ми купуємо в Білорусі не лише господарські товари чи продукти, а й військову техніку. У разі аншлюсу можна очікувати, що такому партнерству настане кінець. Не менш важливими для української економіки є й білоруські нафтопродукти. Варто пригадати, які проблеми почалися наприкінці минулого року, коли РФ припинила постачання до білоруських переробних заводів через нафтопровід «Дружба». За потреби Росія може легко спровокувати штучну кризу з паливно-мастильними матеріалами, наприклад напередодні збору врожаю в Україні, що серйозно підірве вітчизняну економіку.
Аншлюс Білорусі та придушення протестів у цій країні матиме й важливий глобальний вплив. Це поставить під питання бажання і готовність боротися за демократичні цінності в будь-якій іншій країні. Авторитарні режими від Венесуели до Сирії почуватимуться в безпеці, знаючи, що їхньому пануванню нічого не загрожує, допоки реакція головних захисників прав людини не піде далі від «глибокого занепокоєння».