«Хмельницьке лобі» у парламенті
Позиції пропрезидентської партії на Хмельниччині можна оцінювати з огляду на результати парламентських виборів: у Верховній Раді область представляють четверо нардепів-мажоритарників від провладної партії «Слуга народу»: Олексій Жмеренецький (виборчий округ №192 з центром у Шепетівці), Олена Копанчук (виборчий округ №189 з центром у Нетішині), Микола Стефанчук (виборчий округ №187, м. Хмельницький) та Ігор Марчук (виборчий округ №193 з центром у Кам’янці-Подільському). Усі вони на хвилі всеукраїнської популярності їхньої політичної сили прийшли на зміну представникам БПП «Солідарність» (яка зараз змінила назву на «Європейську солідарність») – Романові Мацолі, Андрію Шиньковичу, Сергію Мельнику та Володимирові Мельниченку.
Окрім нардепів від мажоритарних округів, Хмельницька область має в парламенті ще й потужний пул депутатів-вихідців з регіону, обраних за загальнонаціональними списками, –насамперед це заступник голови парламенту Руслан Стефанчук, а також нардепи Володимир Ватрас, Юрій Заславський, Сергій Мандзій, Денис Монастирський. До слова, усіх, окрім Юрія Заславського, об’єднує навчання чи робота (або й те, й інше) в Хмельницькому університеті управління та права (ХУУП).
Ще одна особа, що пов’язана і з партією, і з хмельницьким вишем, – голова Хмельницької ОДА Дмитро Габінет. Теперішній очільник області працював помічником на громадських засадах Миколи Стефанчука, а також вчився та викладав у ХУУП.
Здавалося б, зважаючи на широку підтримку під час парламентських виборів, партія президента може бути відносно спокійною за результати місцевих виборів у регіоні. Та насправді ситуація складніша. Від часу президентських і парламентських виборів електоральні уподобання помітно змінилися. За результатами опитування групи «Рейтинг», яке провели 5 серпня цього року, 68% респондентів вважають, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку. І попри те, що за умови проведення парламентських виборів за тиждень після опитування, досі лідирувала б «Слуга народу» (її були готові підтримати 26% серед тих, хто готовий голосувати і визначився з вибором), цей показник значно нижчий від минулорічного. Хмельниччина не стала винятком на мапі народного невдоволення політикою «слуг» через невиправдані очікування.
Читайте також: Миколаївщина. Сильні жінки та трампівські гасла
«Слуги» VS «Свобода»: темна конячка чи Симчишин і Ко
Конкурента чинному міському голові, представнику ВО «Свобода» Олександру Симчишину, «слуги» обирали дуже довго. 31 серпня, під час з’їзду в Києві, офіційно назвали Інну Ящук. Вона ще одна представниця хмельницьких викладачів у середовищі СН, але працює не в ХУУП, а місцевій гуманітарно-педагогічній академії. Також Ящук чинна депутатка облради, обрана від «Самопомочі».
А от колишній однопартієць Олександра Симчишина Іван Гончар про намір балотуватися на виборах міського голови Хмельницького оголосив ще в травні 2019 року. Тоді ж продемонстрував заяву про вихід з партії. Наразі підтвердженням можливої участі Гончара у виборах можуть бути поодинокі білборди з привітанням до Дня Незалежності, які з’явилися на вулицях Хмельницького. Гончару, який на тривалий час зник з поля зору хмельничан, буде складно серйозно конкурувати з теперішнім популярним міським головою та кандидаткою від провладної партії, яка попри все, зберегла значну частку прихильників.
Сам голова міста Симчишин використовує час, що залишився до виборів з користю. Отримавши понад 60% голосів хмельничан на виборах 2015 року, за свою каденцію він зумів втримати симпатії більшості містян. Згідно з результатами оприлюдненого у квітні дослідження «Рейтинг», оприлюдненими в квітні 2020 року, саме Семчишин очолив рейтинг схвалення діяльності місцевої влади у найбільших містах країни.
Намір балотуватися вдруге він підтвердив ще на початку червня. Незадовго після цього з’явилася й політична партія імені міського голови – «Команда Симчишина», у яку перейменували засновану ще в 2015 році партію «Миру й розквіту». До речі, на парламентських виборах під брендом #Команда_Симчишина, який тоді ще не був партією, від ВО «Свобода» до Верховної Ради безуспішно балотувався чинний депутат Хмельницької міськради Віталій Діденко.
Поява «Команди Симчишина» в статусі партії викликала низку запитань, зокрема про те, від якої ж політичної сили йтиме на вибори сам міський голова, який завжди позиціонував себе ревним свободівцем. Після тривалої паузи Симчишин таки прокоментував ситуацію, заявивши, що братиме участь у виборах як представник ВО «Свобода». Вочевидь, створення іменної партії має на меті на хвилі мерської популярності (і дещо згаслих симпатій до «Свободи») завести до міської ради якомога більше лояльних до мера депутатів.
Читайте також: Кропивницький. Нейтральні кандидати
Велике об’єднання
Трендом минулих місцевих виборів стала тенденція до появи так званих регіональних партій, наприклад, на Хмельниччині – «За конкретні справи» та «Поруч» з лідерами-нардепами. Тенденцією цьогорічних перегонів стало об’єднання зусиль. Наразі представники партій «За конкретні справи» та «ВО «Батьківщина» кажуть про «спільний список» на виборах до хмельницьких міської та обласної рад, до якого «50 на 50» увійдуть представники обох проєктів. Зокрема, на камеру цю інформацію озвучив депутат Хмельницької міської ради Лев Бірюк («Батьківщина»).
Публічно і офіційно про об’єднання під брендом партії «За майбутнє» для участі в місцевих виборах заявили обласний осередок Аграрної партії, партії «Поруч» та «Відродження» на чолі з нардепом-мажоритарником Віктором Бондарем (виборчий округ №191). Очолив партійну організацію «За майбутнє» Сергій Лабазюк, ще один хмельницький мажоритарник (виборчий округ №188).
Партія взяла серйозний, хоча й дочасний за законом, старт і має амбітні цілі. Про це свідчить засилля зовнішньої реклами на вулицях населених пунктів області, реклама в місцевих ЗМІ та соцмережах, повідомлення про благодійні ініціативи, а після формування сільських та селищних ТВК – й значна кількість представників партії у їхньому складі. До того ж і Сергій Лабазюк, і Віктор Бондар мають сильні позиції в регіоні, позаяк їм вдалося втриматися на своїх округах і вдруге пройти до Верховної Ради на минулорічних парламентських виборах. Їм та Олександрові Герезі (виборчий округ №192).
Неможливо змалювати повну картину місцевої політики на Хмельниччині без її важковаговика Гереги, власника відомої більшості українців компанії «Епіцентр К». Вплив депутата поширюється не лише на територію округу, який він представляє у Верховній Раді вже другу каденцію поспіль. Фракції партії «За конкретні справи», лідером якої він є, наявні в Хмельницькій міській та Хмельницькій обласній радах, представник партії Вадим Лозовий понад рік керував Хмельницькою ОДА (до призначення Дмитра Габінета), а депутатка від партії Неоніла Андрійчук є першою заступницею голови Хмельницької облради. До того ж, за інформацією на сайті партії, її приймальні діють у 24 населених пунктах області. Популярність політсили в народі систематично підживлюється завдяки благодійним ініціативам під брендом «конкретних справ», здебільшого широко розрекламованим.
Читайте також: Рівненщина. Боротьба за спадок "вічного мера"
Про бажання Гереги й надалі утримувати, а можливо, й посилювати вплив якраз і свідчить об’єднання з представниками «Батьківщини».
І ще один момент, про який варто згадати: протистояння між нардепами Герегою і Лабазюком на ґрунті… Власне, саме через грунт, тобто сільськогосподарські угіддя Хмельниччини, яка має статус аграрного краю. Обсяги посівних площ на території регіону в структурі аграрного напрямку «Епіцентр К» (після придбання корпоративних прав на аграрні активи «Сварог Вест Груп» у 2020-му) становлять 45%.
Натомість Сергій Лабазюк – почесний президент Групи компаній VITAGRO, яку очолює брат нардепа. Як зазначено на сайті компанії, «площа землі в обробітку Групи компаній VITAGRO становить близько 50 тис. гектарів. Земельні ресурси компанії розташовані в суміжних шести районах Хмельницької області та одному районі Тернопільської області». В грудні 2015 року, коли агрохолдинг Гереги «заходив» на Хмельниччину, Сергій Лабазюк був одним з тих, хто виступав проти нового гравця на ринку області. Кажучи про політичну конкуренцію та змагання за вплив, не можна не зважати на майнові інтереси політиків.
Загалом, попри очевидні сильні й слабкі сторони потенційних кандидатів та партій, які їх висуватимуть, достеменно спрогнозувати результати місцевих виборів ніхто не візьметься. Особливо до старту виборчої кампанії. Водночас уже тепер можна зрозуміти, що основні змагання за електоральну прихильність відбуватимуться між великими гравцями, адже на кону – не просто крісла у місцевих радах.