29 серпня — чергові, шості роковини боїв під Іловайськом та розстрілу українських військ у так званому зеленому коридорі. Упродовж 7–29 серпня 2014 року в боях під Іловайськом загинуло 366 військовослужбовців та правоохоронців (включно з померлими від поранень, а також тими, хто досі не ідентифікований). Торік 29 серпня було встановлено офіційним Днем пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави.
На жаль, день 29 серпня вже перетворився на аналог роковин, наприклад, бою під Крутами: зранку про це говорять на всіх телеканалах, а вже ввечері забувають до наступного року. На чимало запитань щодо Іловайська досі не знайшли відповідей. І вже не йдеться навіть про «хто винен?» і «чому так сталося?».
На кладовищах у Запоріжжі, Дніпрі та Старобільську поховано понад 150 неідентифікованих загиблих, привезених із зони АТО. Приблизно половина з них з Іловайська. Поховання поділяються на чотири категорії:
1. Імена загиблих встановлені на підставі експертизи ДНК, але родини категорично відмовляються приймати це й плекають надію, що діти та чоловіки в полоні.
2. Родини не здають зразків ДНК, водночас близькі декого з них абсолютно точно загинули. Але представники цих родин за часів Петра Порошенка й нині беруть участь в акціях на Інститутській: вимагають шукати своїх синів та чоловіків у полоні.
3. Фрагменти тіл (руки, ноги, голови тощо) уже похованих людей, родини яких не здавали ДНК, а отже, жодних збігів немає.
4. Загиблі, які були попередньо встановлені завдяки зовнішності, одягу, речам, що залишились у кишенях, місцеперебуванню тіл, іншим свідченням та факторам. Водночас збігів ДНК із членами родин цих попередньо встановлених загиблих немає. Це свідчить про те, що відбулася деструкція клітин у зразках, відібраних від загиблих, і потрібно проводити ексгумацію поховань та здійснювати повторну експертизу ДНК.
Читайте також: Справжні сліди. Російські війська під Іловайськом у серпні 2014 року
Ось із цією четвертою категорією неідентифікованих загиблих слідчі органи могли б допомогти: відновити ім’я загиблих людей та повернути їхні рештки родинам. До того ж упродовж 2015–2016 років уже було близько 20 прецедентів, коли здійснювалась ексгумація та проводилася повторна експертиза ДНК, внаслідок якої невідомих захисників нарешті встановили.
Усі кримінальні провадження щодо неідентифікованих загиблих перебувають у головних управліннях СБУ в Запорізькій та Донецькій областях. Приблизно з 2018 року справа ідентифікації загиблих у Службі безпеки України практично заморожена.
Слідство встановило
Упродовж року, що минув, удалось ідентифікувати лише одного загиблого під Іловайськом — солдата 93-ї окремої механізованої бригади Андрія Слабоуса. Але ця подія сталася завдяки слідчій Національної поліції України Тетяні Каверіній та офіцерам Управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України. Ідентифікувати Андрія могли ще 2014 року… Він виходив з-під Іловайська в північній колоні на БМП-2. Ця бойова машина була небоєздатною: у ній не працювала гармата. У БМП-2 їхало лише двоє бійців — Сергій Шевченко та Андрій Слабоус. У селі Новокатеринівка бойову машину розстріляли з танка: у ній загинуло двоє солдатів. Поряд з понівеченою БМП-2 на високовольтний дріт було закинуто тіло солдата із 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас».
Між 29 серпня та 10 вересня 2014 року це місце в Новокатеринівці — зі зруйнованим БМП-2, двома понівеченими, обгорілими тілами, а також загиблим на високовольтному дроті — стало «туристичним об’єктом» для представників російської та сепаратистської преси й різних «відвідувачів». Спеціальна група бойовиків влаштовувала «туристам» екскурсії «місцями бойової слави». Цю наругу над загиблими було припинено лише 10 вересня 2014 року, коли пошуковці місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан») нарешті забрали тіла наших хлопців. Робота виявилася складною: одного із загиблих довелося буквально вирізати з БМП-2. А щодо того солдата, який висів на високовольтному дроті, то домовлялися з місцевими електриками, щоб вони відімкнули струм і за допомогою свого обладнання знімали мерця.
Тим часом дівчині Андрія Слабоуса вдалося додзвонитися на його номер телефону. Незнайомий чоловік сказав, що знайшов телефон на узбіччі, а щодо його власника заявив, що буцімто бачив, як Андрія забирали сепаратисти та саджали у вантажівку. На підставі цього повідомлення СБУ на багато років записала Андрія Слабоуса в списки тих, хто перебуває в полоні, а відтак його щоразу в Мінську вимагали обміняти в «ДНР».
Водночас тато Андрія, який є громадянином Російської Федерації, ще у вересні 2014 року надіслав своєму рідному братові на Полтавщину докладну експертизу ДНК. На жаль, слідчі органи її не прийняли: вони вимагали, щоб батько приїхав особисто здати зразки ДНК.
Читайте також: Рахунок ворога під Іловайськом
Напевно, ця історія так і тягнулася б до некінченості, якби 2018 року слідча справа про зниклого безвісти Андрія Слабоуса не потрапила до рук Тетяни Каверіної з Головного управління нацполіції України в Луганській області. Їй удалось ідентифікувати Андрія за зразками ДНК дядька. Але крапку в цій історії понад рік не могли поставити: Головне управління СБУ в Запорізькій області мало узгодити з прокуратурою дозвіл на ексгумацію, але чомусь із цим зволікало.
Вочевидь, найближчим часом Андрій Слабоус буде перепохований на батьківщині. Можливо, за тим родина другого бійця, що їхав у БМП-2 разом із ним та був давно ідентифікований за ДНК, також визнає факт загибелі своєї дитини (поки що вони плекають надію, що він живий, та заперечують результати експертизи).
Тривала бездіяльність
На початку вересня 2019 року було здійснено спробу звернути увагу Офісу президента України на бездіяльність окремих слідчих Служби безпеки України в справі ідентифікації загиблих. Представник Офісу президента Максим Кречетов та депутат від «Слуги народу» Микита Потураєв у присутності високопосадовця з СБУ прийняли клопотання про те, щоб президент Володимир Зеленський посприяв, щоб слідчі Служби безпеки нарешті виконали свою роботу: написали клопотання до прокуратури з дозволом про ексгумацію 15 неідентифікованих загиблих українських воїнів, знайдених під Іловайськом та неподалік Савур-могили. І в подальшому згідно із законодавством України провели ексгумацію спільно з представниками інших силових структур та нарешті довели цю справу до кінця. Було обіцяно, що заступник голови ОПУ Кирило Тимошенко буквально «завтра» підпише це клопотання в Зеленського. На жаль, майже за десять місяців, що минули відтоді, ніяких зрушень у справі ідентифікації 15 загиблих не відбулося.
До того ж справи, про які йшлось у клопотанні, досить прості, і їх можна вирішити навіть за два місяці, які залишилися до чергових роковин Іловайських подій та Дня пам’яті загиблих в АТО. Наприклад, у клопотанні йшлося про невідомого солдата, який похований на Кушугумському кладовищі в Запоріжжі під № 4159. За всіма ознаками це Сергій Жук — солдат 51-ї окремої механізованої бригади. Вранці 29 серпня він разом із солдатами Ігорем Кушніром та В’ячеславом Іоновим був усередині БМП-2, яка рухалась у північній колоні генерала Руслана Хомчака, тримаючи шлях на Новокатеринівку й далі на Комсомольське. Перед початком руху БМП-2 один із хлопців подзвонив додому та повідомив, що всередині машини вони перебуватимуть утрьох. БМП-2 щасливо проскочила урочище Червона Поляна, де було розстріляно більшість техніки 51-ї бригади, а також село Горбатенко, де бійці кількох батальйонів патрульно-постової служби МВС України прийняли останній бій. Серед поля поміж селами Горбатенко та Новокатеринівка екіпаж бойової машини вів бій до останнього: вистріляв весь боєзапас і потому був розстріляний артилерією росіян. БМП-2 довго палала — розпечений алюміній з двигуна витік просто на поле поруч із машиною, застигнувши разом із каскою та багнетом одного із загиблих піхотинців.
Читайте також: Персональний літопис
15 вересня 2014 року пошуковці місії «Евакуація-200» у згорілій БМП-2 виявили спалені рештки трьох загиблих солдатів. Двоє з них давно ідентифіковані та поховані — це Ігор Кушнір та В’ячеслав Іонов. А ось третього досі не ідентифікували, попри те що мати Сергія Жука двічі здавала свої зразки ДНК. Тож стало цілком очевидним, що потрібно переробляти аналізи не матері, а загиблого: проводити його ексгумацію та відбирати не менше як два зразки. Але за понад п’ять років слідчі цього так і не зробили.
Крім Сергія Жука, під Іловайськом зі складу 51-ї ОМБр вважаються зниклими безвісти ще троє військовослужбовців. Родина Юрія Кривенчука ДНК не здавала: плекає надію, що він живий. Але, на превеликий жаль, серед неідентифікованих загиблих, імовірно, є і Юрій (принаймні такий висновок можна зробити на підставі посмертних фотоматеріалів). А ось зі зниклими безвісти Олегом Шванком та Павлом Богайчуком справа подібна до історії Сергія Жука.
Старшого лейтенанта Олега Шванка востаннє бачили, коли він їхав на МТ-ЛБ на дорозі поміж селами Горбатенко та Новокатеринівка. Неподалік вибухнув снаряд, і Олега скинуло з броні… Приблизно в тому самому місці 10 вересня 2014 року пошуковці виявили загиблого в чорних кросівках з білими смугами — таких, які, за свідченнями одного з очевидців, були у Шванка. Крім того, у кишені загиблого знайшли трофейну нашивку з написом «Вооруженные силы России». Олег Шванк був командиром взводу протитанкової батареї Костянтина Коваля — тієї самої, яка за кілька днів до того знищила бронетехніку двох підрозділів російських десантників. Саме під час цих подій Олег і міг взяти цю нашивку — на пам’ять. Мати Олега Шванка один раз давала ДНК, батько робити тести відмовився. Батьки вважають, що бачили сина на фотографії з українськими полоненими в «ДНР». А тим часом їхній син може бути похований як неідентифікований на Кушугумському кладовищі під № 4202.
Солдат, який останнім бачив Павла Богайчука, стверджував, що йому осколком перебило сонну артерію. Сталося це, імовірно, в урочищі Червона Поляна (свідок лише приблизно пам’ятав місце бою), де пошуковці місії «Евакуація-200» справді знайшли одного військовослужбовця, який лежав поруч із машиною, що належала 51-й бригаді. Був він у червоній майці з білими смугами — такій, яка фігурує на одному з останніх фото Павла Богайчука. Мати солдата ДНК здавала — збігів немає. І в цьому випадку теж можна підозрювати, що клітини зразків ДНК, відібрані в загиблого, деградували. Потрібно робити ексгумацію та повторний забір зразків.
Андрій Слабоус. Боєць 93-ї ОМБр, що загинув під Іловайськом. Його ідентифікували лише торік
Надзвичайно трагічно виглядали тіла двох загиблих, похованих під № 3200 та № 3251: спалені, понівечені від вибухів і прямих влучань артилерійських снарядів. Немає жодних сумнівів, що тіла було виявлено в згорілому автотранспорті. Їх доставила до Запоріжжя ще 31 серпня 2014 року 8-ма медрота. Станом на сьогодні попередньо встановлено, що це могли бути солдат з 92-ї окремої механізованої бригади (від нього було виявлено та поховано лише фрагменти тіла) та один із двох бійців з 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас». Обидва вони мешканці Кривого Рогу, звідки походять президент Володимир Зеленський та голова СБУ Іван Баканов. І навіть приблизно одного віку: можливо, разом з ними вони вчилися в одній школі, мешкали в одному мікрорайоні.
Читайте також: «Беріть тіло, поки дають. Потім ще будете битися за ці трупи»
Родини обох цих кривбасівців по кільках разів здавали ДНК — вони не мають ілюзій, що їхні близькі загиблі. Але й поховати своїх чоловіків не можуть: не ідентифіковані.
Кривий Ріг — героїчне місто, з якого у війні на Сході України загинула та зникла безвісти чи не найбільша кількість військовослужбовців порівняно з іншими населеними пунктами нашої держави. Коли Володимир Зеленський ще не був президентом, один з батальйонів Збройних Сил України (із 17-ї танкової бригади) навіть носив нарукавні знаки з написом «95-й квартал» — так сильно солдати шанували артистів зі свого міста. Зрозуміло, що Володимир Зеленський та Іван Баканов можуть узагалі не здогадуватися про існування такої проблеми, як кладовища зі 150 неідентифікованими загиблими захисниками України, бо те клопотання, яке було передано в Офіс президента України у вересні 2019 року, цілком імовірно, десь зникли. Але ж це президент України Володимир Зеленський торік підписав указ про встановлення 29 серпня Днем пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. І нині, 2020-го, цього дня йому треба буде щось казати про Іловайськ, про загиблих там і про зниклих безвісти.