Сили спеціальних операцій (ССО) Збройних Сил Російської Федерації були засновані у 2013 році на базі частин спеціального призначення й розвідки, раніше підпорядкованих Генеральному штабу. ССО є важливою складовою сил агресора в гібридній війні проти України, що віддзеркалюють погляди російського Генштабу на роль і місце спецпризначенців у «війні нового покоління».
Кримський дебют
Дії спецназу мали вирішальне значення для успіху операції з окупації Криму, а командування ССО брало безпосередню участь у її плануванні. Для нейтралізації українських силових структур, передусім ЗСУ, на півострові й виключення можливості спротиву агресії було задіяно комплекс заходів, у яких провідну роль відіграли саме спецпризначенці. Ці підрозділи перекидали до Криму першими.
26 лютого 2014 року транспортні літаки Повітряно-космічних сил (ПКС) РФ доставили на аеродром у смт Гвардійське 500 спецпризначенців Головного розвідувального управління Генштабу РФ (диверсійні підрозділи, навідники, провідники тощо). Решту сил, як-от підрозділи 45 окремого гвардійського розвідувального полку, 3 окремої бригади і 25 полку спецпризначення та інші, перекинули до Севастополя десантними кораблями.
Зважаючи на вирішальне значення для російської операції в Криму фактора часу, дії спецназу переважно були зосереджені на акціях прямої дії: розвідці, блокаді й захопленні ключових державних об’єктів АРК, а також військових частин і кораблів Військово-морських сил України (ВМСУ). Акцент було зроблено на швидкості й раптовості, щоб поставити українську сторону перед фактом того, що вже відбувся, і ускладнити можливу військову відповідь. ССО очолювали захоплення важливих об’єктів ЗСУ на півострові, використовуючи не лише власні підрозділи, а й спецназ Головного управління Генштабу РФ і морську піхоту.
Першою акцією ССО на півострові стало збройне захоплення в ніч на 27 лютого 2014 року силами 45 окремого полку спецпризначення будівель ВР і уряду АР Крим у Сімферополі, над якими одразу підняли російські прапори. Одним із керівників і учасників акції був Ігор Гіркін (Стрєлков), який видає себе за полковника ФСБ у відставці, ветерана артилерії тощо, але в СБУ його вважають офіцером ГРУ.
Читайте також: Від Криму до Донбасу. Легендарна розвідрота
Диверсанти забезпечили потрібний Кремлю результат «голосування» в парламенті АРК за відокремлення від України й запустили сценарій захоплення влади проросійськими силами. А Віктор Янукович, який тоді вже перебував у руках командувача ССО генерал-майора Алєксєя Дюміна (він вивіз тодішнього президента до РФ), підписав указ про призначення Сєрґєя Аксьонова прем’єр-міністром АРК. Відтоді почалася прискорена підготовка «референдуму» для легалізації окупації Криму.
«Зелені чоловічки» діяли без розпізнавальних знаків і шевронів, зазвичай під прикриттям цивільних, «самооборони» та/або завезених із Кубані «казаків». Їх відрізняла наявність російської індивідуальної бойової екіпіровки «Ратник» і сучасних зразків озброєння (автомат «Вал», снайперська гвинтівка «Гвинторіз» тощо), яких немає в загальновійськових частинах ЗС РФ. Захопленню українських військових частин передували блокада й акції психологічного впливу.
27–28 лютого в аеропорту Сімферополя загін спецназу заблокував роботу українського ДП «Кримаерорух», яке забезпечувало аеронавігацію в Криму, й так перервав повітряне сполучення АРК із зовнішнім світом. Інший загін висадився на розташовані в Чорному морі газовидобувні платформи української компанії «Чорноморнафтогаз» і захопив їх.
У ніч на 5 березня ССО здійснили операцію з нейтралізації основних українських частин протиповітряної оборони на півострові, 174-го і 50-го ракетних полків ППО, дислокованих у Севастополі й Феодосії (у яких на озброєнні були ЗРК С-300ПС). Захопленню передувало виведення з ладу систем управління. Того самого дня спецназ захопив 25-й і 85-й ракетні дивізіони Берегової оборони ВМСУ.
6 березня «зелені чоловічки» заблокували вузли зв’язку кримського «Укртелекому» в Сімферополі, а 10 березня в Ялті й водночас перемкнули український сигнал ТБ на російський. Водночас було відключено спеціальний зв’язок між частинами ЗСУ на півострові й Києвом, що змусило командирів перейти на відкриті канали, вразливі з погляду перехоплення й перешкод.
15 березня відбувся перший російський десант на материкову частину України. Із чотирьох вертольотів висадилися 80 спецпризначенців на косі Арабатська Стрілка з виходом у Херсонську область і зайняли газорозподільну станцію «Чорноморнафтогазу». Подальше просування десанту заблокували українські прикордонники, тому згодом росіяни відступили.
Читайте також: 25-а Окрема повітряно-десантна бригада. Перші бої в АТО
19 березня в Севастополі спецназ захопив заблоковані раніше штаб ВМСУ і корвет «Хмельницький», а вночі 25 березня на озері Донузлав після переслідування катерами і вертольотами — тральщик «Черкаси».
Виконання спецназом зазначених завдань мало оперативне значення, оскільки позбавило українську сторону можливості організованого опору агресії. Водночас Росія й далі нарощувала сили та повністю окупувала півострів. Від часу захоплення парламенту АРК до підписання угоди про «включення» Криму до складу РФ минуло лише 19 діб.
Донбаський рахунок
Російський спецназ почав діяти на території материкової України задовго до початку боїв на Донбасі. Ще в березні 2014 року СБУ фіксувала підвищену активність спецслужб агресора в південних областях разом із початком інспірованих Москвою на півдні та сході акцій спротиву й мітингів. Першочерговий розвідувальний інтерес для ССО становили частини ЗСУ, дислоковані поблизу Криму. Для цього здійснювали розвідку, яку провадили малими групами до чотирьох осіб із використанням відкритого мобільного зв’язку. У ніч на 12 березня одну з таких диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ) на чолі з кадровим військовим розвідником підполковником Романом Філатовим опергрупа СБУ «Крим» захопила на Чонгарі. Група на автомобілі здійснювала розвідку бойових позицій 79-ої аеромобільної бригади, 208-ї зенітно-ракетної бригади та 3 зенітно-ракетного дивізіону ЗСУ й установлювала поблизу них спеціальні інфрачервоні маяки для точного наведення на ціль російської авіації та ракет.
Гості «з-за поребрика». Окупація Донбасу почалася із вторгнення російських спецпризначенців під виглядом «ополченців» Ґіркіна-Стрєлкова
У затриманих вилучили легальні українські паспорти з кримською реєстрацією. Зокрема Філатов мав справжній український паспорт на ім’я Євгена Арбузова й виявився важливою для Кремля персоною, задля визволення якої міністр оборони РФ Сєрґєй Шойгу особисто звертався до тодішнього в.о. президента України Олександра Турчинова. Після офіційного визнання Москвою своєї причетності до захоплення заручників у Криму шпигуна обміняли на 40 затриманих українських активістів і військових.
Як виявилося, група Філатова діяла не одна. У березні того самого року на Миколаївщині було пошкоджено пристрій далекого приводу літаків поблизу одного з військових аеродромів, що може свідчити про діяльність іще однієї ДРГ, яка залишилася непоміченою.
Відповідно до московського сценарію, на початку квітня 2014 року проросійські сепаратисти на сході України оголосили про створення «ДНР» і «ЛНР». Водночас Ігор Гіркін, який із групою спецпризначенців перебрався на Донбас, за московським наказом розпочав масштабну диверсійну операцію. 12 квітня його ДРГ захопила Слов’янськ і Краматорськ та обстріляла із засідки групу співробітників СБУ. 16 квітня 2014 року ДРГ Гіркіна через місцеві проросійські елементи заблокувала у Краматорську й селі Красноторка та роззброїла дві колони 25-ї аеромобільної бригади ЗСУ, захопивши шість одиниць бронетехніки, зокрема САУ 2С9 «Нона». А 17 квітня група зайняла телерадіоцентр на горі Карачун біля Слов’янська, де відключила українські канали й налагодила трансляцію російських.
Читайте також: Зеленопілля. Спогад офіцера
На відміну від Криму, використання російського спецназу на материковій частині України тривало довго. Причиною є наявність у Кремля іншої мети: дестабілізації країни (без необхідності захоплення всієї території) і блокуваня європейської та євроатлантичної інтеграції. Тому на Донбасі ССО виконували традиційніші функції: спеціальну розвідку, військову допомогу й акції прямої дії. До того ж одним із напрямів діяльності спецназу ССО було створення на базі проросійських елементів збройних фомувань псевдореспублік для реалізації московських геополітичних проектів на кшталт «визволення» Південно- Східної України, створення «Новоросії». Для цього лише спецназ ГРУ задіяв на Донбасі на ротаційній основі від трьох до чотирьох підрозділів по 250–300 бійців зі складу семи бригад. Вони працювали групами по 10–12 осіб і координували свої дії з підрозділами радіоелектронної розвідки.
Утім, невисока боєздатність проксі-формувань «ЛНР-ДНР» змусила Кремль використовувати спецпризначенців і в безпосередніх бойових діях. Особливо активними ССО були влітку 2014 року, коли наступ ЗСУ поставив обидві псевдореспубліки на межу існування. Спецпризначенці забезпечували розвідку й маркування цілей інфрачервоними маяками, а також здійснювали цілевказання для подальших артилерійських обстрілів українських позицій поблизу державного кордону. Масовані обстріли КПП в Ізвариному, Довжанському й Червонопартизанську змусили українських прикордонників відійти, що уможливило пряме сполучення сепаратистських анклавів із територією РФ.
Загони ССО також оцінювали ефективність завданих ударів й іноді вживали заходів щодо остаточного знищення цілей власними силами. Відомості про наслідки ударів (зокрема фото й відео) зазвичай використовували інші підрозділи спецпризначення для цілеспрямованих інформаційно-психологічних акцій.
До завдань ДРГ спецназу також належать мінування території й ділянок доріг у тилах українських військ, установлення фугасів, засідки, диверсії, блокада транспортного сполучення, атаки погано захищених конвоїв. На початку війни спецназ також сприяв насиченню бойових порядків гібридних військ засобами ППО з метою протидії авіації ЗСУ. У ніч на 14 червня 2014 року в районі Луганського аеропорту з використанням ПЗРК «Ігла» вони збили транспортний літак Іл-76 ПС ЗСУ, унаслідок операції загинуло 49 українських військових.
Не були поодинокими обстріли за наводками ССО українських літаків засобами ППО з території РФ. Зокрема 14 липня 2014 року поблизу Ізвариного на висоті 6,5 км вогнем через лінію кордону було збито військово-транспортний літак Ан-26. Того самого дня було втрачено штурмовик Су-25, який за версією ЗСУ збив російський винищувач. Імовірно, російські ППО також збили щонайменше два Су-25, що 23 липня підтримували частини ЗСУ поблизу лінії державного кордону. Наслідком таких дій стало призупинення використання в зоні АТО авіації ЗСУ.
Читайте також: 25 ОПДБр. Невідома операція. Жданівка – Нижня Кринка
Спецназ також забезпечував транспортування з Росії на окуповану частину Донбасу (а потім повернення назад) ЗРК «Бук-М1», ракетою з якого 17 липня 2014 року було збито малайзійський «Боїнг» рейсу МН17. Напередодні, 29 червня, для легалізації очікуваної появи в «ополченців» такої зброї, Гіркін поширив фейк про нібито захоплення ними «Буків» в одній із частин ППО ЗСУ біля Донецька.
Важливим напрямом дій ССО є диверсії на стратегічно важливих об’єктах. Свого часу повідомляли про низку вибухів у Харкові, Одесі й Маріуполі, здійснених диверсантами під виглядом проросійських «партизанів». Варто згадати також резонансні вибухи складів боєприпасів поблизу Сватового (2015 рік), Балаклеї і Калинівки (2017 рік) та селища Дружба Ічнянського району (2018 рік), унаслідок чого ЗСУ втратили багато дефіцитних снарядів і ракет. Попри брак прямих доказів це дуже нагадує диверсійні акти під виглядом службової недбалості.
29 червня 2014 року було підірвано залізничну колію поблизу станції Основа на Харківщині, а 12 вересня із використанням диверсійних магнітних мін СПМ — чотири цистерни з авіаційним пальним. 30 березня там відбулися вибухи під двома потягами. А 7 жовтня 2015 року вже на станції Куп’янськ-Вузловий міною СПМ підірвали цистерну з пальним. Чергову спробу диверсії (з використанням гранатомета) на станції Основа СБУ попередила в липні 2018 року.
23 грудня 2014 року в Маріуполі підірвали залізничний міст, що з’єднує залізничний вокзал і морський торговельний порт. Це поставило під загрозу зупинки одразу два меткомбінати, а також відвантаження 60% уже готової продукції. Метою таких диверсій окрім завдання матеріальної шкоди є також відволікання частини сил на протидиверсійні заходи.
За даними СБУ, лише впродовж 2017–2019 років військова розвідка РФ відправила на підконтрольну територію України кілька ДРГ, що діяли автономно й готували диверсії та теракти в Києві, Харкові, Дніпрі, Маріуполі, Одесі й Сєвєродонецьку. СБУ повідомляла про попередження до 200 диверсій.
Водночас через низький рівень підготовки власної мотопіхоти російське командування змушене залучати спецпризначенців безпосередньо до боїв: 45-й полк під час боїв за Донецький аеропорт, 25-й полк під час боїв за Дебальцеве тощо. 6 травня 2015 року біля села Новотроїцьке було перехоплено ДРГ і знищено шістьох російських спецпризначенців. Ще кількох ліквідували того самого дня біля смт Міус на Луганщині. 16 травня під час відбиття зухвалого денного нападу ДРГ на блок-пост 92-ї омбр ЗСУ поблизу Щастя в полон потрапили капітан Єрофєєв і сержант Алєксандров із 3 окремої гвардійської бригади спецпризначення. Обох поранених і покинутих на полі бою «гвардійців» намагалися добити свої ж, накривши мінометним вогнем, щоб не залишати живих свідків, але не змогли, бо полонених вчасно евакуювали. Менше пощастило пораненому внаслідок бою за Мар’їнку 4 червня 2015 року сержанту-спецпризначенцю: його евакуювати не встигли, він загинув від вогню російської артилерії.
У червні 2017 року під час ліквідації ДРГ поблизу селища Желобок на Луганщині в полон потрапив боєць 22 окремої бригади спецпризначення Аґєєв. А з листопада 2019 року бійці російських ССО присутні в зоні ООС також як снайперські пари.
Смертельний дует
На відміну від ССО, спецназ ФСБ зазвичай не бере участі в бойових діях на лінії зіткнення (окрім снайперів). Проте він разом із ССО або самостійно здійснює розвідку й учиняє теракти на території материкової України. Спецназ ФСБ також виконує на окупованих територіях дисциплінувальні й контррозвідувальні функції, зокрема пошук українських ДРГ. А ще він причетний до фізичного усунення деяких польових командирів НЗФ, які з різних причин не влаштовували окупантів.
Читайте також: Група «Фенікса» 3-го ОПСпН
Спецназ ФСБ також відповідальний за низку провокаційних акцій. Саме його співробітники могли бути причетними до провокацій в Одесі 2 травня 2014 року. Встановлені слідством організатори цього злочину переховуються в Росії.
Інший приклад провокацій: на початку 2015 року російські медіа звинувачували ЗСУ в нічних обстрілах житлових кварталів окупованого Донецька. Справа набула розголосу, коли виявилося, що насправді це робили троє росіян, мешканці Краснодара, що на вантажівці із 82-мм мінометом ночами курсували вулицями міста. Їх затримали в Донецьку самі бойовики, але справу на диво швидко «закрили».
Зрештою, на рахунку спецназу ФСБ РФ захоплення 25 листопада 2018 року в нейтральних водах поблизу Керченської протоки українських кораблів: буксира «Яни Капу» і бронекатерів «Бердянськ» і «Нікополь».
Куди далі?
Виникає питання: де слід чекати на появу «зелених чоловічків» і чи можливе використання російських ССО проти країн НАТО? Відповідь очевидна: найімовірніше, ні, хоча вразливими в цьому сенсі вважають країни Балтії (особливо Литву), Польщу й Норвегію, а також позаблокову Фінляндію.
Утім, шанс для спецпризначенців зберігається у країнах, де існує велика російська діаспора (або суспільні групи, що симпатизують Москві). Крім України, серед країн — сусідів РФ під ці критерії підпадають також Білорусь і Казахстан, у яких нині складний період передачі влади і які перебувають на прицілі Кремля й військових відповідно.
Як свідчить практика, російські ССО залучають до дій уже на ранніх етапах запланованих операцій, бо вони є важливим елементом для досягнення стратегічних цілей. Діям цих формувань притаманні швидкість, ініціатива й нешаблонний спосіб дій, а завдання, що вони виконують, часто мають оперативне значення й відіграють суттєву роль для досягнення головної мети всієї операції.
Командування ССО широко застосовує запозичені на Заході організаційні підходи, зокрема практику використання невеликих груп, що притаманно, наприклад, «зеленим беретам» ССО ЗС США. Це перетворює спецпризначенців на сильного й небезпечного супротивника. До того ж ефект використання ССО може доповнюватися іншими невійськовими засобами, зокрема інформаційними і психологічними операціями. У ситуації з Кримом і Сходом України це була російська пропаганда й саботаж інформаційної інфраструктури.
—————–
Основні відомі випадки застосування російських ССО в Україні:
◉ 27 лютого 2014 року — захоплення будівель ВР і уряду АР Крим у Сімферополі силами 45 окремого полку спецпризначення.
◉ 27—28 лютого 2014 року — блокада аеропорту Сімферополя й захоплення газовидобувної платформи «Чорноморнафтогаз» у Чорному морі.
◉ 5 березня 2014 року — нейтралізація 174-го і 50-го ракетних полків ППО ЗСУ, захоплення 25-го і 85-го ракетних дивізіонів берегової оборони ВМСУ.
◉ 6 березня 2014 року — блокування вузлів зв’язку «Укртелекому» в Сімферополі.
◉ 10 березня 2014 року — перемикання українського сигналу ТБ на російський і відключення спеціального зв’язку між частинами ЗСУ.
◉ 15 березня 2014 року — висадка 80 спецпризначенців на косі Арабатська Стрілка з виходом у Херсонську область, захоплення газорозподільної станції.
◉ 19 березня 2014 року — захоплення в Севастополі штабу ВМСУ й корвету «Хмельницький».
◉ 25 березня 2014 року — захоплення тральщика «Черкаси» ВМСУ на озері Донузлав.
◉ 12 квітня 2014 року — захоплення Слов’янська і Краматорська силами ДРГ Ігоря Гіркіна.
◉ 16 квітня 2014 року — блокування й роззброєння колон 25 аеромобільної бригади ЗСУ поблизу Краматорська й селища Красноторка.
◉ 17 квітня 2014 року — захоплення телерадіоцентру на горі Карачун, відключення українського мовлення й налагодження трансляції російського телебачення.
◉ липень 2014 року — супроводження ЗРК «Бук-М1», із якого було збито малайзійський «Боїнг» рейсу МН17 та повернення його назад до РФ.
◉ травень 2014 року— січень 2015 року — участь у штурмах Донецького аеропорту.
◉ жовтень 2014 року— лютий 2015 року — участь у боях за Дебальцеве.
◉ 16 травня 2015 року — напад ДРГ на блок-пост 92-ї омбр ЗСУ поблизу Щастя.
◉ 4 червня 2015 року — бій за Мар’їнку за участі 3-ї окремої гвардійської бригади спецпризначення ГУ ГШ.
◉ червень 2017 року — прорив ДРГ зі складу 22-ї окремої бригади спецпризначення ГУ ГШ поблизу селища Желобок Луганської області.
◉ 25 листопада 2018 року — захоплення українських кораблів «Яни Капу», «Бердянськ» і «Нікополь» спецпризначенцями ФСБ поблизу Керченської протоки.