У цього бізнесу непроста історія. Перед тим як сотні пакунків із крафтового паперу почали подорож на столи замовників, була втрата домівки, війна і спроба повернутися в мирне життя. У квітні 2014 року Лариса та Вадим покинули рідний Донецьк і за підтримки «Правого сектору» дісталися до Дніпра. Чоловік зголосився до лав батальйону «Дніпро-1», дружина пішла на війну разом з ним.
Їхня історія, у якій усе робиться разом, надихає: спочатку альпінізм, йога, хокей, а потім — розбудова аматорської хокейної чоловічої команди та створення жіночої.
У батальйоні «Дніпро-1» Лариса прослужила понад рік: Маріуполь, Новоазовськ, і на передовій була, і в штабі працювала. Згодом Родина Радкевичів осіла в Дніпрі: приїхали донька, зять, онучка — почали жити всі разом. Та згодом переїхали. «Жити доводилось одним днем. Це допомагає не зруйнуватися психіці. Просто жили разом, підтримували одне одного й тих, хто обрав Україну та виїхав на «вільну землю». Приблизно через рік усвідомили, що повернутися додому в Донецьк не вдасться ніколи. Постало питання: де житимемо? А чоловікові запропонували цікаву роботу в Одесі. І південь, і море, і нові враження. Для мене це важливо, бо я морячка: зростала на морі в Маріуполі. Обрали Одесу за нову батьківщину», — розповідає Лариса.
Читайте також: Перманентна краса
Найскладніший етап у житті більшості ветеранів — повернення до цивільного життя і вміння звикнути й втиснутися в його рамки та вимоги. «Спочатку думала повернутися в інститут та викладати, але отримала дві відмови через те, що є учасницею бойових дій, і закрила для себе цю сторінку», — ділиться спогадами Лариса. Коли вона зрозуміла, що приїхати з війни ще не означає повернутися з неї в повному сенсі, пішла вчитися на психолога, щоб дати раду собі й урятувати родину від наслідків пережитого. «Уже 2016 року потрапила на тренінг із посттравматичного зростання, який проводила в Україні Міжнародна школа бодинаміки (Данія) на чолі з Дітте Марчер. Це дало ресурс жити далі. Долучилася до роботи в різних громадських сферах, почала соціально-психологічну реабілітацію ветеранської спільноти», — згадує Лариса.
Невдовзі Лариса таки повернулася до викладацької діяльності, якою вона займалася до війни. Її запросили на кафедру маркетингу в Одеську політехніку, де вона швидко стала улюбленою викладачкою студентів. Однак про фронтових побратимів наша героїня також не забуває, адже вони назавжди залишаються її другою родиною.
«Волонтерство присутнє в моєму житті, та я точно не професійна волонтерка, а «дозована» (сміється) — я їм приділяю дві — три години на тиждень (психологічна або коучингова підтримка pro bono). Традиційні 10% доходів від будь-якої діяльності — це і є допомога», — каже Лариса.
Родина Лариси в Одесі почала будувати новий дім і відчула, «що земля під ногами більше не здригається». Саме тоді й повернулися творчі плани та мрії, які все відкладала до кращих часів. «Давно вже думала, чим можна зайнятися, щоб реалізувати себе в іншій ролі. Бо досвід започаткування партнерського бізнесу був ще до війни…» — ділиться Лариса Радкевич.
Серйозним мотиватором стала участь Лариси в проекті «All4One» з коучингової та менторської підтримки, який спільно організували благодійний фонд «Східна Європа» із залученням Школи професійного коучингу за підтримки посольства Великої Британії. Мета проекту — підтримувати ветеранів, їхні родини, а також родини загиблих героїв у кар’єрному зростанні та розвитку власної справи.
«У мене не було ключового — ідеї. Не можу сказати, що я її цілеспрямовано шукала. Але знала, що ідея, яка несе користь, — це половина шляху, й вона необхідна. Тоді й почалася історія власного бренда», — розповідає Лариса.
Пошук ідеї тривав… Щонеділі Лариса з дівчатами-психологами з Одеси збираються на чаювання для взаємної підтримки (спільнота «Жива вода»). «Печиво набридло вже. І вирішила я взяти в’яленого м’ясця, яке ми почали робити ще в часи, коли ходили із чоловіком у туристичні походи. Принесла цей делікатес, нарізала тоненько-тоненько. Сидимо, чай сьорбаємо — м’яско смакуємо. І хтось питає: «Слухай, а смачно. Ти його продаєш? Я купила б», — згадує Лариса.
Читайте також: Я всіх пам’ятаю
«А й справді, чого я його не продаю?» — з такими думками Лариса поверталася із зустрічі додому. Потім написала пост у Facebook, щоб визначити свою майбутню фокус-групу За кілька днів розіслала зразки м’яса — вісім видів для кожного, хто зацікавився. Незабаром отримала зворотний зв’язок і зрозуміла, що людям до смаку. Вже за тиждень придумала назву Al Tasty — з англійської «все смачно» (all tasty). Але географія виготовлення теж вплинула на назву: Алтестово — так називається село під Одесою, де живуть Лариса й Вадим.
«Для мене важливо, щоб навіть і упаковка була екологічною: з пергаменту, крафтового паперу, інколи це плівка для вакуумної упаковки, коли позначка градусника сягне за +20», — розповідає Лариса.
Окрема історія Al Tasty з обладнанням — спочатку все робилося в домашніх умовах, майже «на коліні»: «Промисловий вентилятор уже був, технологічний посуд купили, решітки для в’яління м’яса допоміг сконструювати чоловік, а сімейний холодильник згодився на потреби нового бізнесу». Коли масштаби замовлень стали більшими, Лариса почала шукати інвесторів і подалася в лютому 2020 року на грант для обладнання, яке допоможе збільшити виробництво. Зараз охоплено кілька десятків замовників і друзів.
Усвідомивши масштаби виробництва, Лариса зрозуміла, що треба розширяти свій бізнес: це дасть змогу працювати з крафтовими крамницями та просувати продукцію професійно. На жаль, запровадження карантину й початок економічної кризи суттєво обмежили нові кроки запуску бренда. Але Лариса й Вадим працюють щодня і далі закладають продукцію на дозрівання та висилають пакуночки.
Процес створення м’яса Al Tasty довгий, однак цікавий і корисний: «Усе купую в перевірених виробників. М’ясо — у постачальника з бездоганною репутацією. Спеції знайшла в Одесі в дівчат. Коньяк найкращий — від виробника. Технологічний процес не складний, але потребує терпіння та уваги. Кожна операція: засолювання, перше і друге маринування — займають кілька днів. Крім того, кожен шматок м’яса від моменту закупівлі до відправки проходить через мої руки принаймні 15 разів. Як людина, яка має технологічну та товарознавчу освіту, я дуже ретельно дотримуюся санітарних норм, особливо в теперішніх умовах, ретельно мию та дезінфікую весь інвентар, посуд, робочі поверхні».
Читайте також: 697 днів у російському полоні
Лариса обожнює експериментувати зі спеціями. Починали з курячого філе з паприкою, коріандром, карі та часником, чорним перцем, кунжутом і прованськими травами. А вже зараз додали іспанську, грузинську, французьку суміші та гриль, пізніше — шоколадну мексиканську. Урізноманітнили м’ясо: в’ялені ніжки індички «а-ля хамон», в’ялена свинина (по-французьки, по-грузинськи й по-іспанськи), яловичина «індійське диво» та «орієнталь» і в’ялена качка з розмарином / ялівцем, яка розлетілася від Одеси до Тернополя.
«Так, ми потроху почали йти в плюс, за результатом лютого 2020 року, але прибуток вклали в прилад для вакуумної упаковки та в сушарку. І хоча кінець весни складно планувати, проте до Великодня трохи зробимо продукції і для себе, і для друзів», — розповідає Лариса.
Лариса й Вадим, маючи за плечима життєву історію, яку можна викласти в художньому романі на кілька томів, вірять у те, що кочове життя привело їх до нового етапу. Але й на ньому не варто зупинятися.
«Ми мешкаємо в селі, і в нас дуже гарно: лиман та сосновий ліс. Спочатку багато хто сміявся та не вірив, що тут є ліс. А ми ж знайшли, і в наших планах — інвестувати в міні-кемпінг для адаптації тих, хто повертається з війни. Уже будівлю закінчили, тепер — ремонт і облаштування», — ділиться Лариса.
Лариса, як ветеранка, психологиня, коуч-тренерка, викладачка й уже підприємниця, знає, чим надихнути і як мотивувати тих, хто сумнівається в собі. Тому рекомендує всім раціонально використати час карантину: «По-перше, зважаючи на певну невизначеність у часі, плануйте на один тиждень, а ще краще — на найближчі день-два. По-друге, зменште соцмережі в житті та батли з тими, хто має іншу позицію. По-третє, віруси приходять і йдуть (історія про це свідчить), криза минає, а ми маємо бути готові діяти в нових умовах. Бо світ змінився. Назавжди. Тож для того, щоб жити в цій реальності, маємо зберегти фізичне й ментальне здоров’я».