Відносно нещодавно, близько 50 років тому, люди зіткнулися з коронавірусними інфекціями, які вже спричинили багато проблем. Ці віруси постійно циркулюють у тваринному світі, але відколи людина почала активно в цей світ втручатися, то також опинилася під загрозою.
Тому нинішня пандемія COVID-19 очікувана і прогнозована, попри масове захоплення теорією «чорного лебедя». За останні 20 років це третя коронавірусна інфекція, що завдала серйозної шкоди. Епідемії SARS (важкий гострий респіраторний синдром) у 2003 році та MERS (близькосхідний респіраторний синдром) у 2012 році стали уроками для світової науки й охорони здоров’я. Ще одним таким уроком буде пандемія COVID-19.
Що змінилося у світі після епідемії SARS? Як розповідав у 2014 році директор Національного інституту алергії та інфекційних хвороб США Ентоні Фаучі, головним висновком стало усвідомлення того, що не існує ні вакцин, ані специфічного лікування. Ефективними виявилися ті самі низькотехнологічні заходи, що й у XIX столітті: виявлення та ізолювання хворих, а також закриття осередків хвороби на карантин. Водночас з’ясувалася важливість прозорості, адже весь світ гаяв час, поки китайський уряд замовчував інформацію про спалах нової хвороби.
Читайте також: Бацила неспокою. Що українці думають про загрозу COVID-19 і спроможність влади їй протидіяти
«SARS призвів до перегляду міжнародних медичних норм. Ми дійшли висновку, що всі залежимо від найслабшої ланки глобального ланцюга. Що треба наростити національний потенціал. Кожна країна повинна мати екстрений операційний центр, спроможний почати діяти за 120 хвилин; можливості діагностувати небезпечні стани на всій своїй території; епідеміологів, як-от детективів захворювань у Центрах контролю і профілактики хвороб США (CDC), здатних розслідувати ситуації та реагувати на них. У 2005 році було ухвалено міжнародні регламенти охорони здоров’я. Кінцевий термін виконання завершився у 2012 році — і лише 16% країн заявили, що виконали їх (станом на 2014-й. — Ред.)», — розповів директор CDC Том Фріден.
Найбільш підготовленою у 2020 році виявилася Південна Корея, яка пережила епідемію MERS. Ще тоді вона відпрацювала чіткий алгоритм ізоляції хворих, а тому одразу почала його застосовувати під час COVID-19: розгорнула масове тестування, виявляючи хворих із симптомами й без, відправляла їх на ізоляцію та відстежувала можливі контакти. Хоч її методи нині викликають певне занепокоєння з погляду дотримання прав людини, вони виявилися дієвими.
«Поточна ситуація яскраво засвідчила, що до масштабної пандемії не готова не тільки медична система як така, а й наука та держави загалом. Успішне протистояння пандемії — це злагоджена робота вчених, медиків, державних діячів, законотворців і правоохоронних органів. У жодній країні світу не виявилося чіткої стратегії та конкретного плану дій на випадок пандемії. Майже всі реагують ситуативно і спонтанно. Ніхто не може похизуватися чітким покроковим планом, продуманим для таких випадків і прописаним у законодавстві», — розповів Тижню Семен Єсилевський, біофізик, доктор фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту фізики НАН України, стипендіат Марії Кюрі в Університеті Бургонь-Франш-Комте у Франції.
Епідемії SARS і MERS засвідчили, що насамперед слід захищати медиків. Адже коли хворіють лікарі, зростає навантаження на медичні системи. Проте у 2020-му багато країн постали перед нестачею захисних костюмів, масок і рукавичок для медпрацівників. «Має бути чіткий механізм проти спекуляцій та ажіотажного попиту на медичні товари на зразок масок чи ліків від інших хвороб, які пробують використовувати проти вірусу. Також повинен існувати держрезерв засобів захисту: масок, респіраторів, костюмів біозахисту — для лікарів і критичної інфраструктури. Як виявилося, його немає в усіх країнах. Виготовленням цих товарів у великих обсягах також мають займатися визначені законом підприємства, які за потреби здатні повністю перемкнутися на таку діяльність у режимі максимального сприяння з фінансуванням, імпортом тощо», — каже Єсилевський.
Читайте також: Один день сімейного лікаря
Щодо біомедичних досліджень, то кожна розвинена країна повинна мати перелік наукових установ і лабораторій, які в разі виникнення пандемії здатні кидати всі поточні справи й миттєво перемикатися на розробку тестів, ліків чи вакцини від нової хвороби. «Має бути передбачено їх посилене пріоритетне фінансування на цей період. Повинен існувати особливий правовий статус для блискавичної закупівлі обладнання, витратних матеріалів, реактивів, лабораторних тварин, засобів захисту тощо», — додає вчений.
До того ж, за його словами, на період епідемії слід спрощувати бюрократичні процедури проведення клінічних досліджень і ліцензування ліків та вакцин, проте не до цілковитої безконтрольності. Спрощення мають стосуватися адміністративних затверджень, а не наукової доказовості. Як антиприклад можна навести резонанс навколо препаратів гідроксихлорохін і хлорохін, які днями українське Міністерство охорони здоров’я включило до протоколу лікування COVID-19. Цими препаратами лікують малярію, вони не мають доведеної ефективності проти коронавірусної інфекції та можуть викликати серйозні побічні ефекти. Президент США Дональд Трамп 21 березня написав у Twitter, що гідроксихлорохін у комбінації з антибіотиком азитроміцином допоможе в лікуванні COVID-19 — і люди кинулися їх закуповувати. 30 березня Адміністрація з контролю ліків та харчових препаратів США (FDA) офіційно заявила, що гідроксихлорохін і хлорохін можна використовувати в деяких випадках лікування COVID-19, але з приміткою, що їх іще потрібно досліджувати. Навіщо затверджувати препарати, які не пройшли якісних рандомізованих досліджень, — питання риторичне.
Учений додає, що за потреби слід тимчасово припиняти дію ліцензійних і патентних норм, щоб мати можливість виготовляти дженерики (непатентовані препарати, аналогічні до оригінальних) або запчастини до апаратів штучної вентиляції легень, які, наприклад, в Італії друкували на 3D-принтері, аж поки виробник подав до суду за порушення патенту. Натомість компанія AbbVie, яка є власником патентів на лопінавір/ритонавір (брендова назва «Алувія» або «Калетра») проти ВІЛ-інфекції, 20 березня відмовилася від патентів і дозволила вільно виготовляти генеричні препарати. Такий крок дає змогу значно знизити ціну на ліки для ВІЛ-позитивних людей. До того ж препарат намагаються застосовувати для лікування COVID-19, він включений в український протокол, хоч його ефективність досі не доведено.
Окреме питання — пріоритет науки у стратегіях державного розвитку та фінансування. Якщо розвинені країни кинулися розробляти вакцину проти COVID-19 одразу після розшифрування генома вірусу — а сучасні технології дають змогу робити це дуже швидко, — то Україна ніяк не налагодить виробництво навіть тест-систем для виявлення захворювання, попри неодноразові обіцянки уряду. Під час епідемії SARS почали розробляти вакцину проти цієї хвороби, вона майже дійшла до етапу клінічних досліджень, проте спалах закінчився й дослідження згорнули. Якби справу довели до кінця, зараз це могло б допомогти вченим, адже обидва коронавіруси — тогочасний SARS-CoV і нинішній SARS-CoV-2 — ідентичні на 80–90%.
Читайте також: Посткарантинне
«Найбільша проблема, яку засвідчила пандемія, — це надзвичайно недбале ставлення до науки. І до її фінансування, і до узгодження політики з науковими прогнозами. Через те що фінансування науки підкоряється політичній кон’юнктурі, наприклад, згорнули проекти з розробки вакцин і ліків проти SARS у 2000 роках. Тому тепер вакцину треба робити, по суті, з нуля. Через цілковите нехтування урядом Китаю попереджень про недопустимість торгівлі дикими тваринами виник сам пандемічний вірус. В Україні через багаторічне злочинне недофінансування науки взагалі немає жодних можливостей здійснювати власні дослідження вакцин і ліків проти нових хвороб. Бо на що можна сподіватися, якщо десятиліттями ставитися до вчених як до лузерів і робити з них жебраків із зарплатнею, нижчою, ніж у водія маршрутки?», — зазначає Єсилевський. Як тут не згадати обіцянку президента Володимира Зеленського заплатити мільйон доларів тому, хто знайде вакцину чи ліки від COVID-19: вчені істерично сміються з неї, бо такі розробки коштують сотні мільйонів доларів і займають роки.
Такої самої думки Олена Лівінська, кандидатка біологічних наук, наукова співробітниця Інституту мікробіології та вірусології НАН України. За її словами, останнім часом на Facebook-сторінку Інституту приходять коментатори із запитаннями на зразок: «Чим ви там зайняті?», «Де наші ліки від COVID-19?». «І суспільству зовсім нецікаво, що Інститут, як і більшість державних наукових установ, не має жодних умов для роботи з інфекційним збудником такого класу. Бо для цього необхідна щонайменше спеціально обладнана система вентиляції, яка унеможливить контамінацію (неконтрольоване поширення. — Ред.), а також обладнання й ресурси. Натомість реалії більшості наукових установ зараз такі: відпустки за власний рахунок, холодні лабораторії і планування наукової роботи, відштовхуючись від більш ніж обмежених можливостей. Тому трапляються дивні наукові роботи, доцільність яких нерідко важко обґрунтувати. Бо в «актуальності» дисертаційної роботи не треба писати «Ми вирішили зробити цей експеримент, бо на інший у нас не було потрібного обладнання й реактивів», — розповіла вчена.
Напередодні парламент ухвалив зміни до бюджету, які спочатку передбачали серйозне скорочення фінансування освіти та науки на користь боротьби з пандемією. Проект викликав шквал критики і від громадськості, і від народних депутатів, тому остаточний варіант дещо змінили, зокрема, частково зберегли фінансування Національного фонду досліджень. «Зараз мені насправді важко прогнозувати, чи почнеться належне фінансування науки з боку держави. Але можу припустити, що бізнес-гіганти розглядатимуть запуск власних науково-дослідних центрів», — додає Лівінська.
Уже зараз основним уроком для України є необхідність чіткого плану. Адже урядові звіти про готовність системи не збігаються з реальною ситуацією в лікарнях, антиконституційні обмеження прав гуляти в парках не супроводжуються масовим тестуванням населення, а ілюстрація пріоритетів держави для протидії пандемії — дюжина поліцейських, які витягають із Дніпра злісного порушника карантину.