Валізи Михайло пакував неохоче. «Хтозна, коли відкриють кордони? Чи не накриється безвіз? Що буде з роботою? — міркував він уголос. — Але залишатися в Парижі немає сенсу: від початку карантину будівельна галузь завмерла, а за житло й харчі треба платити щодня».
Хлопчина працював у Франції нелегально. Приїжджав «на підмогу» до двоюрідного брата, на кілька місяців, а потім повертався додому на Тернопільщину до молодої дружини з маленькою дочкою. Так і жив останні два роки. «Власник невеличкої будівельної фірми ще до безвізу зробив братові всі документи, — розповів він Тижню. — Той працює офіційно, має контракт і в разі вимушеного простою отримує 80% платні. Я ж мав за свій рахунок почекати «до кращих часів». Але де взяти гроші, коли все, що вдавалося заощадити, надсилав дружині?»
За неофіційними даними, у Паризькому регіоні працюють понад 20 тис. українців, а загалом у Франції — до 80 тис. Більшість цих людей не мають контрактів, намагаються мінімально витрачати й регулярно передавати гроші рідним. Саме цей контингент, без відкладених про чорний день заначок, вирушив до України, коли стало відомо про карантин.
Українське посольство допомогло вилетіти додому 2374 громадянам нашої країни. Приблизно вдвічі більше людей виїхали автобусами і приватними автівками. Насамперед чоловіки, які працювали на будівництвах, залишивши родину в Україні. Більшість жінок, які заробляють прибиранням або доглядають дітей чи літніх людей, навпаки, вирішили з поверненням не ризикувати. «Колись той карантин закінчиться, — каже Марійка з Прикарпаття. — Тоді моїм клієнтам, які знов вийдуть на роботу, знадобиться допомога по господарству. Ясно, що доводиться економити кожен євро й не купувати зайвого, бо дуже може статися, що карантин продовжать і після 15 квітня. Але їхати нині до України немає сенсу: ніхто не знає, коли мені можна буде повернутися».
Читайте також: COVID-19 в Ірані: що приховує режим
Згідно з підрахунками НБУ, торік українські трудові мігранти передали додому $12,88 млрд. Це лише офіційними банківськими переказами. Ще $2,46 млрд уточнюють економісти, надійшло готівкою (частина заробітної платні нелегалів). Разом ці $15,34 млрд становлять не менш ніж 10% минулорічного реального ВВП країни. Заробітчанські гроші, що відразу потрапляють в обіг, становлять неабиякий фінансовий ресурс держави, без кредитної ставки й термінів повернення. Проте вже зрозуміло, що в карантинному 2020-му заробітчанська частка грошової маси, що обертається в Україні, буде меншою: не всі трудові мігранти, які вирішили перечекати карантин удома, зможуть повернутися працювати за кордон, і не всі з тих, хто залишився на території ЄС, збережуть попередню зарплатню та й узагалі роботу.
Можливість заробітчан передавати на батьківщину гроші залежить від багатьох факторів. Насамперед мусить зупинитися пандемія й відновитися більш-менш нормальний триб життя — до того ж не лише в державах — членах Євросоюзу й інших заможних країнах, де працюють українці, а й у самій Україні, — щоб її громадянам дозволяли перетинати кордон. Коли це станеться, бодай із відносною точністю сьогодні не може спрогнозувати ніхто. Французькі економічні оглядачі дуже обережно кажуть про літо, наголошуючи, що такий сценарій — оптимістичний.
«Порахуймо, відштовхуючись від прикладу Уханя, — пропонує економіст Мішель Етьєн. — Офіційний карантин у них розпочався 23 січня й закінчується 8 квітня. Отже, 76 днів. Франція почала режим самоізоляції 15 березня. Якщо все буде добре, можна сподіватися, що звичне життя відновиться десь наприкінці травня. Уже відомо, що вихід із карантину відбуватиметься поступово: спочатку заводи, будівництво, інші важливі для економіки галузі. Лише потім — індустрія розваг і відпочинку: кафе, ресторани, музеї… Футбольні матчі, мабуть, залишатимуться без глядачів до вересня. У Китаї, до слова, кінотеатри ще закриті, театри теж, а школи й університети працюють дистанційно. Європейські країни, попри провал туристичного сезону, що вже мав би розпочатися, очевидно, не поспішатимуть відкривати навіть внутрішні кордони ЄС».
Другий фактор, що впливатиме на ринок праці для українців за кордоном, — це поява вакцини від COVID-19, а краще — ліків. Щойно людство навчиться захищатися від нової санітарної загрози, ситуація докорінно зміниться. Вакцину, за дуже приблизними прогнозами, очікують не раніше, ніж у липні. Найкращі фармацевтичні лабораторії світу тестують різні варіанти, але коли з’явиться ефективний препарат від коронавірусу, не знає ніхто.
Отже — невизначеність. Але вже зрозуміло, що в березні — квітні звичні $1–1,5 млрд на місяць закордонне українство вітчизняній економіці не підкине: немає з чого й немає як. Станом на сьогодні в зоні пандемії перебувають 117 держав світу. До них належать майже всі країни, у яких українці знаходять роботу.
За дуже приблизними розрахунками (нелегали — на те й нелегали, щоб ніде не реєструватися), на час карантину до України повернулося від 5 до 25% заробітчан — залежно від країни, де вони працювали до пандемії. Польща й Фінляндія попередньо готові знову брати на роботу українців, питання — скільки? Фіни навіть вивчають можливість організації чартерних рейсів для сільськогосподарських працівників. Щодо Польщі, з якої торік надійшла рекордна кількість коштів ($3,69 млрд — майже чверть від загальної суми), то фермерські господарства й аграрні фірми, які вже нині потребують сезонних працівників для збору спаржі, мусять терміново знаходити заміну українцям за рахунок студентів, місцевих безробітних і поляків, які повернулися на час карантину з Німеччини й Ірландії. Непроста ситуація склалася в Чехії, де добра чверть українців утратила роботу або суттєвий її обсяг.
Читайте також: Пожежа в сусідів. COVID-19 у Польщі
Свого часу український міністр Кабінету Міністрів Дмитро Дубілет повідомляв, що в період із 2010 по 2019 рік майже 4 млн громадян виїхали на заробітки, але реальна цифра має бути вищою. Четверта хвиля міграції, що здійнялася з розпадом СРСР, мабуть, вимила назовні не менш ніж 7 млн наших громадян. Загалом Світовий конгрес українців (СКУ) налічує понад 20 млн українців за кордоном, враховуючи всі чотири хвилі еміграції. «Можливо, навіть більше, — зазначив в інтерв’ю Тижню голова СКУ Павло Ґрод. — Ми вважаємо, що загалом у світі українців налічується 65 млн осіб».
Звісно, далеко не кожен, хто має українське коріння, зберігає живий зв’язок з історичною батьківщиною й допомагає їй фінансово. Проте лише за офіційними каналами, українці торік переказали з Росії $1,23 млрд із Чехії — $1,11 млрд, зі США — $984 млн, із Великої Британії — $601 млн… Для порівняння: перший транш кредиту МВФ, який, можливо, надійде до України у травні — червні (залежно від остаточного схвалення «антиколомойського» закону), мав би становити близько $2 млрд.
У нинішньому збитому з налаштувань і спантеличеному світі українці є однією з численних націй, що розкидана майже по всіх континентах і функціонує зокрема й завдяки розгалуженій діаспорі. Пострадянська свідомість зберігає стереотип підозріливо-зневажливого ставлення до тих, хто постійно мешкає за межами України, але почувається її частиною. Фінансову допомогу цього контингенту споживають, проте належно не оцінюють. Санітарна криза лише загострила проблеми, що вже існували у взаєминах різних гілок світового українства. Перезавантаження назрівало давно. Можливо, нинішня ситуація з неминучими масовими поверненнями додому і структурною реорганізацією в світовій економіці стане до нього поштовхом.