Події, пов’язані з пандемією та карантином, в останній місяць відсунули на другий план інші події, що відбуваються навколо нас. Це можна зрозуміти: надто вже порушений звичний уклад життя українців. І все ж таки, крім новин, пов’язаних з пандемією, відбувається й дещо інше, справді важливе, про що потрібно пам’ятати й знати. Адже епідемія рано чи пізно спаде. І тоді колишній стан речей знову буде звичним.
На тлі вирування українських політичних пристрастей та наступу коронавірусу малопоміченою залишилася новина з ОРДіЛО, де трапилася справжня сенсація. 20 лютого так званий суд ЛНР фактично визнав злочинцем одного з найвідоміших «героїв Новоросії» Олексія Мозгового. Польового командира «ЛНР» і засновника батальйону «Призрак», який для багатьох, по суті, був символом подій 2014 року.
Сам Мозговий загинув ще в травні 2015 року, коли його кортеж розстріляли на трасі Луганськ — Алчевськ. До того ж навіть прихильники «ЛДНР» не сумніваються, що організаторами вбивства були зовсім не українські диверсанти, а російські куратори «республік». Проте й після своєї смерті Мозговий залишився символом для тих, хто вірив в ідеали «русской весны» та підтримував «ЛДНР». У російських патріотичних колах сформувався свого роду культ Мозгового. В Алчевську командирові бойовиків установили пам’ятник. Останніми роками про нього зняли документальні фільми та надрукували книжки. Таких почестей не мав жоден інший польовий командир «ЛДНР», що розділив долю Мозгового та загадково загинув нібито від рук невловимих диверсантів. І ось цей символ розвінчали через п’ять років після його загибелі. І не вороги, а свої ж соратники. Для всіх очевидно, що «суд ЛНР», підконтрольний Росії, не може займатися жодною самодіяльністю. Особливо в таких гострих із політичного погляду питаннях.
Читайте також: «ЛДНР»: зона вічного карантину
Власне, судили не давно загиблого Мозгового, а одного з його соратників — також відомого польового командира так званого ополчення Олександра Костіна з позивним Август. Навесні 2014-го Костін допомагав Мозговому створювати батальйон «Призрак», а пізніше вже сам став комбатом і створив власний загін. Спочатку він, як і інші лідери бойовиків, вважався героєм та охоче роздавав численні інтерв’ю, у яких обіцяв дійти не тільки до Києва, а й до Аляски. Однак згодом командирів першої хвилі в ОРДіЛО стали потроху притискати. Когось змусили виїхати в Росію, особливо впертих — ліквідували та садили в тюрми — отже, з Аляскою в Костіна не склалося. У 2018 році соратники в боротьбі за «русский мир» відправили його на підвал.
Августа звинуватили в бандитизмі та розбійних нападах 2014 року. І ось наприкінці лютого 2020-го нарешті винесли вирок — 14 років колонії. ЗМІ «ЛДНР» процес особливо не афішували, жоден з місцевих телеканалів не показав про це сюжету. Утім, матеріали кримінальної справи все ж таки виклали в мережу, і в них можна почитати докладно про «подвиги» цього «антифашиста». Та найбільший інтерес у цих справах представляє персона не так Олександра Костіна, як Олексія Мозгового, який проходить за цими самими епізодами.
Злочин, за який Костін отримав 14 років ув’язнення, є досить відомим. Стався він у ніч на 9 травня 2014 року біля Свердловська Луганської області (тоді цю частину області вже практично не контролював український уряд). Тієї ночі трасою Харків — Довжанський з Антрацита до російського кордону на двох позашляховиках їхала сім’я бізнесмена Олега Бурихіна: сам Олег, його дружина Ірина та 10-річна донька Єлизавета. У якийсь момент їм перекрили дорогу так звані ополченці й розстріляли ці машини. Батьки загинули на місці, а Ліза Бурихіна отримала важкі поранення, проте вижила й дістала інвалідність.
Тоді про цей інцидент написали всі українські ЗМІ. Але розгоралася війна, і цей трагічний епізод швидко затьмарили інші новини з фронтів, де тоді вже щодня когось убивали. Зрозуміло, жодного розслідування того, що сталося в так званому ополченні, не проводили й винних навіть не думали шукати. А російські пропагандисти ні словом не згадали про криваву розправу. Та тепер з опублікованих матеріалів кримінальної справи ми можемо повністю відновити картину того, що сталося тієї ночі, і дізнатися, як саме вбивали сім’ю Бурихіних «герої Новоросії» Костін і Мозговий.
Як випливає з обвинувального висновку підконтрольного Росії луганського «суду», на початку травня 2014-го Мозговому й Костіну стало відомо, що директор ТОВ «Боріс-вугілля-інвест» Олег Бурихін із сім’єю в ніч на 9 травня їхатиме з Антрацита до Росії та повезе із собою велику суму грошей готівкою. Дізнавшись про це, вони вирішили влаштувати на дорозі засідку, убити та пограбувати Бурихіних. Для цього «герої Новоросії» відібрали в підприємця зі Свердловська КамАЗ, за допомогою якого перекрили трасу. А також підтягнули до місця засідки взвод «ополченців», яким розповіли, що на позашляховиках трасою їхатимуть бойовики «Правого сектора» і що їх потрібно вбити.
Коли Бурихіни, які рухалися трасою на двох автомобілях Toyota FJ, побачили, що дорогу попереду перекрив КамАЗ, то змушені були зупинитися. Після цього по автомобілях відкрили вогонь із засідки. Убивши батьків і кинувши на місці поранену дівчинку, «захисники Донбасу» забрали з машини гроші (не менше як 300 тис. грн) і зникли.
Читайте також: Крим: від віроломства до репресій
«Мозговий О. Б. та Костін О. В., побачивши вдалині світло автомобільних фар, повідомили особовий склад, що наближаються очікувані автомобілі. Коли зазначені Toyota FJ, державний реєстраційний номер ВВ 0055 СН, під керуванням Бурихіна О. А., та Toyota FJ, державний реєстраційний номер ВВ 0044 СН під керуванням Бурихіної І. А., у салоні якого на задньому сидінні перебувала малолітня Бурихіна Є. О., приблизно за три метри від КамАЗа повністю припинили рух, від командирів підрозділу в особі Костіна О. В. та Мозгового О. Б. надійшла команда особовому складу відкрити вогонь. Бійці 2 взводу цього підрозділу, займаючи позиції по обидва боки проїжджої частини, розцінили цю команду як наказ, що підлягає беззаперечному виконанню, помилково припускаючи, що в автомобілях пересуваються представники терористичної організації «Правий сектор», і відкрили стрілянину з автоматичної зброї по позашляховиках, що зупинилися, яка тривала приблизно протягом 10 секунд, внаслідок чого Бурихіна І. А. померла на місці в салоні автомобіля, а Бурихіну О. А. та малолітній Бурихіній Є. О. було завдано тяжких тілесних ушкоджень» — ідеться в обвинувальному висновку луганського суду.
Пораненого Олега Бурихіна, імовірно, можна було врятувати, але бойовики залишили його помирати на місці злочину, і до лікарні він не дожив. Вижити вдалося лише дівчинці.
Отже, через шість років соратники символа «русской весны» визнали те, що українська сторона стверджувала із самого початку. Один із найвідоміших польових командирів «ЛДНР» Олексій Мозговий за фактом виявився не «захисником Донбасу», а банальним розбійником, бандитом та вбивцею.
Читайте також: Станіслав Асєєв: «Один із тих, кого обміняли разом зі мною, бив мене й брав участь у тортурах»
Звичайно, вирок «суду ЛНР» прийняли не всі. Багато бойовиків першої хвилі, які тепер опинилися в опалі й вважають нинішніх керівників «ЛДНР» зрадниками, звинуватили суддів мало не в роботі на СБУ. Однак факти непохитні. Сім’ю Бурихіних справді вбили Мозговий, Костін і їхні люди. І цю обставину сьогодні визнають навіть захисники Мозгового. Заперечують вони тільки корисливий характер злочину, стверджуючи, що Мозговий просто помилився, коли наказав своїм головорізам розстріляти автомобілі Бурихіних. Та менш жахливим від цього злочин не стає. Загиблих у будь-якому разі не повернеш. Та і як пояснити той факт, що розстріляних людей, яким ще можна було допомогти, Мозговий кинув стікати кров’ю на трасі?
Ліза Бурихіна, що втратила батьків у травні 2014-го, довго лікувалася від поранень, але, за словами її нинішніх опікунів, ніхто з угруповання «ЛНР» жодного разу не відвідав її в лікарні, не виділив жодної допомоги й навіть не згадав про поранену дитину. Саме таким насправді і є «захист жителів Донбасу від фашизму», яким прикривають свої злочинні дії бойовики.