Інформацію про можливу приватизацію державного підприємства «Артемсіль» поширювали задовго до того, як тепер уже екс-прем’єр Олексій Гончарук зробив публічну заяву. Він озвучив остаточне рішення оголосити тендер, який традиційно пообіцяв зробити прозорим: «Там прибутки давно приватизовані, а всі видатки лягають на плечі платників податків, і всі збитки, власне, лягають на наші з вами плечі, друзі. Їх слід передати ефективному власнику. Тобто у фактичну живу частину економіки». Список об’єктів, які підлягатимуть приватизації, доволі великий — аж 430 одиниць. Саме тому навколо виробничого об’єднання з видобування солі розгорається найпотужніший спротив: терміново створена петиція до президента з вимогою скасувати рішення, колектив записує відеозвернення, на мітинг біля управління підприємства збирається кілька сотень людей.
Автор петиції на сайті президента Дмитро Середа закидає Володимирові Зеленському непослідовність: «Наприкінці 2019 року ви запевнили народ, що ДП «Артемсіль» не підлягає приватизації. То що, це лише слова? Як можна в такий непростий час продавати підприємство, яке стабільно приносить чималий прибуток державі? Коли простим людям і так важко — продавати підприємство, де працює майже 3000 людей, ставлячи під загрозу їхнє майбутнє?». Аналогічні претензії озвучували й на мітингу, який для центру невеликої Соледарської ОТГ став доволі помітною подією. Соледар — типове мономісто, більшість його мешканців працює на «Артемсолі», існують цілі династії, яким уже понад сторіччя. Соледарці зізнаються, що не бачать для себе жодної альтернативи для працевлаштування. І хоча приватизація як така не означає автоматичного скорочення штату, працівники підозрюють, що саме із цього й почнеться нова політика будь-якого приватного власника. «У нас навколо немає позитивних прикладів, коли державне підприємство після приватизації розширило виробництво чи взагалі стало ефективнішим. Навколо тільки приклади банкрутства чи знищення, — пояснює працівниця «Артемсолі» Анастасія. — Але ми розуміємо, що навіть у найкращому разі, коли підприємство й далі працюватиме, будуть скорочення.
Читайте також: Прагматичний патерналізм. Як досвід і розрахунок відвертають українців від ліберальних реформ
Бо, щоб мати більше прибутку, треба мінімізувати витрати. Зараз ми працюємо на неповну потужність, хто ж триматиме зайвих працівників? Фактично для нас статус державного підприємства — запорука хоча б того, що робота не припиниться». Мотиви працівників прозорі та легко зрозумілі, навряд чи вони відрізняються від подібних на інших підприємствах, особливо в маленьких містах, де люди тримаються за роботу, до якої звикли. Варто додати, що протестні настрої серед соледарців були й раніше. Наприклад, люди негативно ставилися до ідеї автоматизувати виробництво, залучити передові технології чи до будь-якого скорочення штатів, навіть коли на початку війни обсяги виробництва різко знизилися — вимушено, через розрив торговельних відносин з Росією.
Керівництво, звернувшись до президента, називає підприємство стратегічним та особливо важливим для економіки й безпеки держави. Вони зізнаються, що просто шоковані таким рішенням, бо не розуміють сутності претензій уряду. «За період з 1881 року ми завжди виконували всі зобов’язання перед державою стосовно податків та зборів і ніколи не були збитковими. Артемівське родовище кам’яної солі — це національне багатство всього народу України. Ми віримо, що державне управління може бути ефективним. А всі звинувачення Гончарука в корупції та маніпуляціях цін на ринку — заслуги менеджменту, який періодично засилає профільне міністерство. За п’ять років у нас сталося вісім змін тимчасових керівників, завданням яких було розорити та вивести підприємство з державної власності» — ідеться у відеозверненні трудового колективу до президента. На цьому ж відео працівники «Артемсолі» запрошують голову держави особисто приїхати до підприємства, щоб вирішити: бути чи не бути приватизації.
Водночас претензії, озвучені Гончаруком, не можна назвати безпідставними. Наприклад, порушення «Артемсолі» вже кілька років намагається довести Антимонопольний комітет. В АМКУ вважають, що із січня 2015 року до березня 2017 року включно підприємство займало монопольне становище на ринках первинної реалізації солі для промислової переробки та кухонної солі. Оскаржити цей висновок «Артемсолі» не вдається: у листопаді 2019-го Північний апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги. Також установлено, що протягом 2015–2016 років «Артемсіль» застосовувала різні ціни за договорами купівлі-продажу й за дилерськими контрактами, які фактично були рівнозначними. До того ж із боку «Артемсолі» зафіксовано безпідставне неукладання договорів купівлі-продажу солі з потенційними замовниками за відсутності будь-яких затверджених об’єктивних критеріїв, за якими такі договори укладаються, та контрактів з потенційними дилерами. За зловживання монопольним становищем на ДП «Артемсіль» накладено штраф у сукупному розмірі понад 13 млн грн. За неофіційними даними, на зловживання з боку «Артемсолі» скаржилися грузинські дилери, вони навіть указували конкретну суму відкату, яку вимагало за кожну продану тонну солі тодішнє керівництво підприємства.
А вже торік у грудні прес-служба ДБР повідомила, що слідчі територіального управління викрили злочинну схему вимагання 800 тис. грн неправомірної вигоди службовцями «Артемсолі» та працівниками правоохоронних органів. «Гроші вимагали за сприяння в пришвидшеному та безперешкодному перерахуванні грошових коштів згідно з підписаними актами приймання виконаних підрядних робіт, замовником яких було держпідприємство. Вимагання так званих відкатів відбувалося систематично в межах злочинної схеми, організаторів якої затримано… Розмір відкату встановлювався в розмірі 15% суми укладених договорів» — ідеться в повідомленні ДБР. Також на офіційному сайті бюро зазначено, що вирішується питання стосовно притягнення до кримінальної відповідальності не тільки працівників СБУ, а й посадових осіб «Артемсолі». Тривають слідчі дії.
Читайте також: Зеленський підписав зміну до закону про приватизацію держмайна
Своє занепокоєння щодо майбутнього соляних виробітків озвучують і місцеві активісти. По-перше, у деяких шахтних відсіках досі зберігається військове майно, розміщене там ще після Другої світової. Саме там на початку 2014 року вперше в області проросійські сили перешкоджали українським військовим забирати та вивозити необхідне озброєння. Уже після звільнення території частину зброї все ж таки вивезли, але, враховуючи масштаби сховищ, навряд чи це зробили повністю. Тому люди вже зараз цікавляться, як забезпечуватимуть зберігання зброї, якщо шахти перейдуть у приватну власність. Особливо коли брати до уваги можливу проросійську налаштованість деяких імовірних претендентів.
По-друге, у пам’яті мешканців півночі Донеччини ще свіжі спогади про намагання створити на початку незалежності України в соляних шахтах місце для зберігання радіоактивних відходів. Тоді суспільний розголос та громадська активність не дали втілити ці плани: експерти погодилися, що не можна цього робити, бо ніхто навіть не вивчав впливу солоного середовища на різні способи зберігання радіоактивних речовин. Але чи можна контролювати такі процеси, якщо підприємство буде в приватній власності? Передбачаючи ймовірні наслідки, два місяці тому екологічні активісти Донеччини ініціювали створення геологічної пам’ятки природи загальнодержавного значення «Бахмутська сіль» у кількох уже відпрацьованих тунелях, де зараз розміщений підземний музей. Щоб отримати статус, який унеможливить використання шахт у цілях, що шкодять та руйнують пам’ятку, активісти подали заявку в Міністерство енергетики та захисту довкілля, але ще не досягли поставленої мети. Процес гальмує саме «Артемсіль», не надаючи активістам необхідних мап. Як на ситуацію вплине ймовірна приватизація? Можливо, приватні власники будуть зацікавлені залучати туристів, потік яких у рази збільшиться, якщо розглядати «Бахмутську сіль» не просто як промислове підприємство, а ще й як унікальну пам’ятку природи.