Якщо перечитати текст промови Володимира Зеленського до Верховної Ради під час позачергового засідання 4 березня, то можна зібрати уявного чоловічка. В одному місці президент каже про обличчя, в іншому шукає мізки та серця. Згодом переходить до відчуттів — зору і слуху, а також ключової характеристики свідомості — пам’яті. Усе це, на думку президента, влада не може втрачати в жодному разі. Згадуючи правоохоронців, які того ж дня звітувати перед парламентом, теж не обійшлося без анатомічних алегорій.
«ДБР, СБУ, САП, НАБУ, МВС, ОГПУ. У нас уже шість органів, які мають забезпечувати порядок, справедливість та правосуддя. Невже не вистачає ще одного органу, щоб остаточно втілити в життя прислів’я про сімох няньок, у яких дитя без ока?» — обурився доробком правоохоронців Зеленський.
Уже наступного дня Рада зібралася на повторне позачергове засідання лише з однією метою — звільнити генерального прокурора Руслана Рябошапку. Голосування стало формальністю. Доля генпрокурора була зрозумілою раніше. Про це свідчили впевненість у собі, яку випромінювали його противники в парламенті, та відсутність підтримки глави держави. Однак рішення щодо Рябошапки важливе тим, що допомагає краще зрозуміти нинішню ситуацію в партії влади, ніж усі призначення в уряд разом узяті.
Читайте також: У пошуках мізків
«Прийшла весна, потеплішало, давайте знімемо шапку», — ці слова належать нардепу-мажоритарнику Антонові Полякову. Жарт на тему прізвища очільника ОГПУ пролунав під час засідання парламентського Комітету з питань правоохоронної діяльності 4 березня. Поляков не належить до найвідоміших депутатів, але свою порцію слави вже дістав. У листопаді депутат став першим, разом із Ганною Скороход, кого викреслили з лав правлячої фракції «Слуга народу». Тоді рішення мотивували тим, що Поляков занадто часто голосує врозріз із лінією керівництва політсили. Нинішній лідер партії Олександр Корнієнко навіть посилався на якусь таблицю із 60 важливих голосувань, де Поляков став чемпіоном із «проти», «не голосував» та «утримався». Публічно таблицю не показали, однак назвати приклади можна й без неї. Приміром, мажоритарник із Чернігівщини утримався під час голосування за так звану судову реформу Зеленського, на якій наполягав Офіс президента.
Сам Поляков тоді назвав іншу причину свого виключення з фракції. Мовляв, його покарали за збір підписів з вимогою відставки генпрокурора Рябошапки. Увечері ж 5 березня 263 нардепи висловили недовіру Рябошапці саме на підставі того ініційованого Поляковим ще в жовтні збору підписів.
Анекдотична ситуація, коли дві третини фракції пристають на пропозицію депутата, якого самі ж виключили, тепер доконаний факт української політики. До цього слід додати, що двома депутатами, які підписали вимогу про звільнення Рябошапки ще торік 30 жовтня, стали Олександр Дубінський і Максим Бужанський. Обидва донедавна очолювали перелік найбільш критикованих керівництвом фракції нардепів від «Слуги народу». Успіх зі звільненням генпрокурора, очевидно, свідчить про формування нової більшості всередині президентської партії.
Ще один незначний факт, який, однак, вартий уваги, — міцне рукостискання Бужанського та нардепа ОПЗЖ Іллі Киви під час уже згаданого комітету з правоохоронної діяльності. Дружнє привітання депутатів відбулося, коли вони разом доволі голосно атакували Рябошапку, звинувачуючи того, серед іншого, що «Стерненко гуляє» на свободі (Сергій Стерненко — український блогер з Одеси, масштабну інформаційну кампанію проти якого розпочали медіа Віктора Медведчука). Цей нюанс наочно ілюструє важливу тенденцію. Хоча всередині «Слуги народу» й змінилася лінія більшості, але сама більшість поки що не має 226 голосів. Постанова про недовіру Рябошапці набрала чинності завдяки підтримці фракції ОПЗЖ та депутатських груп «Довіра» і «За майбутнє». Найімовірніше, такий союз найближчим часом стане звичним у голосуванні важливих питань.
Інший висновок, який можна зробити з голосування щодо Рябошапки, стосується тих, хто залишається при посадах у владі, і їхніх перспектив. Генпрокурор Рябошапка волів би залишитися в історії як реформатор ГПУ. Принаймні його публічні прихильники акцентують саме на цьому, а також на зрушеннях у справі про вбивство Катерини Гандзюк (батько останньої навіть написав листа на підтримку прокурора перед голосуванням у Раді). Проте 15-й генпрокурор запам’ятається ще й іншими рішеннями. Передусім пригадуються видача Росії обвинувачених у розстрілах на Майдані беркутівців та фактична підтримка дій поліції у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета, навіть тоді, коли нестача доказів стала очевидною.
Читайте також: Два Верховні Суди
Перше рішення, щодо якого ламають списи й досі, було виконанням замовлення Офісу президента для організації передноворічного звільнення українських полонених. Про моральний бік тієї справи можна сперечатися нескінченно, але тільки її цілком достатньо для іронічної посмішки після фрази вже екс-генпрокурора: «Я так і не став нічиїм слугою». До речі, на посаді Рябошапка відзначився також критикою слідства в справах Майдану загалом. Це збіглося з аналогічною кампанією низки представників влади часів Віктора Януковича. Щодо справи Шеремета, то вільно чи ні, але Рябошапка виступив союзником Арсена Авакова, який саме доводив свою дієвість на посаді.
Якщо все підсумувати, то історія Рябошапки свідчить, що жоден соратник Зеленського не може почуватися в безпеці. Виконання завдань не гарантує збереження посад, як і не гарантує неласки й відхід від лінії партії. І цей висновок найнебезпечніший передусім для самого президента, підлеглі якого найкраще вивчать урок. Ризикувати заради нього в умовах, коли твою долю повністю визначає рівень популярності, ніхто не стане.
Після відставки Рябошапки в правоохоронному блоці лишилося п’ять няньок, як висловився президент. Усі вони перебувають у різних умовах. Порівняно безпечно може почуватися нещодавно призначена керівниця ДБР Ірина Венедіктова. По-перше, вона ще не встигла відзначитися на посаді чимось помітнішим за призначення собі в заступники екс-адвоката компанії Aver Lex, усі юристи якої вповноважені на захист екс-президента Віктора Януковича в українських судах. Однак це, вочевидь, не проблема з огляду на нову лінію «слуг народу».
Найбезпечніша позиція в очільника МВС Арсена Авакова. У бочці дьогтю, яку президент вилив на силовиків 4 березня, знайшлася й невеличка ложка меду. Дісталася вона голові МВС за успішну, на думку президента, боротьбу з гральним бізнесом.
Другий успіх, який пригадав глава держави, — закриття нелегальних АЗС. І хоча публічно цю тему комунікував екс-прем’єр Олексій Гончарук, але лаври собі може привласнити також голова СБУ Іван Баканов. Щоправда, в останнього є й підстави непокоїтися. 5 та 6 березня на сайті парламенту повідомили про реєстрацію двох законопроектів, які можуть справити суттєвий уплив на правоохоронну систему. Перший пропонує внести зміни до закону про НАБУ, а другий передбачає створення нового правоохоронного відомства — Бюро економічної безпеки (БЕБ).
Читайте також: Країна без правил
Законопроект про БЕБ поданий як альтернативний раніше зареєстрованому аналогічному проекту депутатів від «Голосу». Автори — «слуги народу» Олексій Устименко та Андрій Холодов. Останній став відомим, коли потрапив у скандал через спробу перерозподілити прибутки від торгівлі тютюновими виробами. Одна з поправок до не пов’язаного з галуззю законопроекту призвела до кризи на тютюновому ринку. Виробники погрожували закрити підприємства. Холодов був одним із прихильників поправки. Увага медіа до нього максимально посилилася. За даними програми «Схеми», Холодов має прямий стосунок до тютюнового бізнесу, а також під час розкопування тієї історії в ЗМІ заявили про близький зв’язок депутата та нового керівника Офісу президента Андрія Єрмака.
Законопроект про БЕБ у варіанті «слуг народу» може вдарити по інтересах СБУ. Ідея створення БЕБ полягає в тому, щоб покласти на нього відповідальність за розслідування майнових злочинів, які зараз у віданні низки органів. У разі ухвалення Служба безпеки втратить можливість розслідувати злочини у сфері економіки.
Керівнику Антикорупційного бюро Артемові Ситнику слід непокоїтися про збереження посади найбільше з усіх колег. Його розхитують з різних боків. Починаючи з лютого, на площі Конституції перед парламентом приватна компанія «Укрлендфармінг» бізнесмена Олега Бахматюка збирає мітинги, де закликають позбутися «корупціонера Ситника». Поруч підігнали цілі фури з подібними гаслами на причепах. Бахматюк — підозрюваний у справі, яку розслідує НАБУ, а також він опонент уже колишнього керівника Офісу президента Андрія Богдана. Невдоволення Ситником зростає і під куполом, особливо серед тієї ж когорти, яка відправила у відставку Рябошапку. Нині в парламенті збирають підписи з вимогою звільнити Ситника так само, як і було з екс-генпрокурором.
Звільнити Ситника складно через ухвалений ще попереднім парламентом закон. Для усунення керівника НАБУ потрібен аудит, який досі не провели. Однак це може змінити поданий 5 березня законопроект. Його авторами стали два Олександри — Качура й Дубінський. Качура — юрист, який відповідає за розвиток партії «Слуга народу». Разом два автори якнайкраще символізують новосформовану більшість усередині «Слуги народу». У разі ухвалення очільника бюро можна буде усунути, якщо його внесуть до Реєстру корупціонерів (Ситника внесли туди наприкінці грудня 2019-го за адміністративне порушення. — Ред.). Качура каже, що не має на меті звільнити нинішнього директора НАБУ. Мовляв, на нього норму не поширять, оскільки в неї не буде зворотної сили. Водночас Качура, як досвідчений юрист, добре знає, що останню крапку ставитиме суд. А можливості українських судів у трактуванні законодавства майже нічим не обмежені.