Тиждень поспілкувався з редактором білоруської мовної версії сайту міжнародної волонтерської спільноти InformNapalm Дзянісом Івашиним про спільні виклики та загрози для наших держав і регіону, шанси білорусів вирватися з обіймів «старшого брата» та сценарії, якими Кремль може скористатися, аби цього не допустити.
Президент Білорусі Аляксандр Лукашенка останнім часом демонструє певні незалежницькі кроки, які можна трактувати як намагання зменшити вплив Кремля на країну та змінити її вектор руху на більш прозахідний. Чи можна довіряти цим маневрам?
— Можливо, збоку й здається, що він намагається грати в незалежника, але насправді він просто використовує країну у власних інтересах. Не забуваймо, що вся Білорусь для нього є лише ресурсною базою. Звісно, як тільки для цієї бази з’явилася загроза з боку РФ й у створену ним систему обмежили надходження значних коштів, він вирішив зімітувати такого собі незалежника. Насправді ж ідеться виключно про бізнес. Нещодавно ми це побачили під час переговорів із Путіним, коли не вдалося ні до чого домовитися. Росія ставить питання руба: або глибинна інтеграція, або купуватимете енергоресурси за світовими цінами.
Читайте також: Ідентичність як процес
Зрозуміло, що в цій системі координат для Лукашенки нічого не лишається. Економічна модель, яку він збудував за чверть століття, цілком ґрунтується на дешевих російських енергоносіях. Їх перепродаж давав змогу залучати в економіку країни величезні кошти. Білорусь перетворилася на такі собі Арабські Емірати з одним лише нюансом: у нас немає своїх енергоресурсів. Тому Лукашенка чинитиме спротив до останнього. І якщо енергетичну незалежність він ще певним чином зможе відстояти, то про економічну не йдеться. Адже він цілком інтегрував країну в систему економічних зв’язків із РФ. І відірвати її сьогодні означатиме влаштувати для Білорусі шокову терапію, яку можна порівняти з тим, що переживали країни Балтії на початку 1990-х років. Коли у квартирах узимку буде дуже холодно, не буде фінансових ресурсів і країна просто потребуватиме зовнішньої допомоги.
Україна також була доволі сильно інтегрована з Росією, але після 2014 року нам вдалося якось вибратися із цієї пастки. Можливо, Білорусі також вдасться?
— Ви все ж таки мали й маєте більш диференційовану економіку. Вона тісніше взаємодіє з ЄС, азійськими та африканськими країнами. А в нас 40–50% експорту припадає на РФ. Якщо цей економічний вектор зараз викреслити, буде колапс. Білоруська продукція, на жаль, не затребувана на світовому ринку. Є лише кілька артикулів, якими цікавляться. Калійні добрива і ті самі продукти нафтопереробки. Коли Лукашенка не домовиться, енергоресурси залишаться тільки для внутрішнього споживання. Це 5–6 млн т нафти. Переробляти неросійську нафту, куплену за світовими цінами, невигідно. Вона буде неконкурентоспроможною на європейському ринку. І тому я бачу, що Лукашенка в принципі не зможе обійтися без Росії. Адже йдеться, по суті, про внутрішню легітимність його
режиму, що збудований на грошах, отриманих від перепродажу дешевих енергоресурсів. Він сам і наближені до нього олігархи на ті гроші жили. Він будував свій режим, вони свої князівства. Зараз це під великою загрозою. Тож коли Лукашенка піде на реальний розрив відносин, усе його оточення повстане проти нього. Тим паче не забуваймо, що РФ обов’язково всіляко сприятиме цьому, використовуючи улюблену стратегію «поділяй і володарюй».
Читайте також: Реалізувати моменти в гібридній війні
А хіба нещодавній візит Майка Помпео не може вказувати на те, що Лукашенка все ж таки намагається шукати підтримки чи гарантій в американців на противагу Росії?
— Відомо, що американці моніторять ситуацію. І зрозуміло, що велися певні кулуарні перемовини. На мою думку, йшлося переважно про енергетичну незалежність Білорусі, акцент робився саме на цьому. Врешті Помпео й сказав, що американські компанії на 100% можуть постачати енергоресурси Білорусі. Хоча, думаю, ішлося й про політичну підтримку: якщо ви захочете змінити свій зовнішньополітичний вектор, у вас завжди знайдуться союзники. Але подальший розвиток ситуації залежатиме від військово-політичного керівництва Білорусі.
Чи можливий силовий сценарій усунення Лукашенки Росією і чи готова Білорусь до цього?
— Я впевнений, що Росія напрацювала щодо Білорусі кілька сценаріїв і залежно від ситуації один із них пустить у хід. Невідомо, як поведеться оточення Лукашенки, чи повстане проти нього. Лукашенка це розуміє, тому має до нього певну недовіру. Наприклад, силовий блок перетасовує кожні три-чотири роки. Пильнує, щоб ніхто не обіймав довго свою посаду, не обростав зв’язками й не набував додаткового політичного впливу. З одного боку, номенклатурі чи силовикам за такої системи важко чинити якийсь спротив, а з другого — є Росія, яка організовує свої операції в Європі та США і має в цьому значний досвід та можливості.
Та навіть якщо цей сценарій не вдасться, існують інші. Безпосередньо на кордоні з Білоруссю вже створено наступальну лінію ЗС РФ. Вона цілковито інтегрована в єдину ударну лінію, що тягнеться від Новочеркаська Ростовської області аж до Єльні Смоленської області. Сформовано дві загальновійськові армії. 8-ма зі штабом у Новочеркаську має у своїй організаційно-штатній структурі 1-й армійський окупаційний корпус (Донецьк), 2-й окупаційний корпус (Луганськ) та інші підрозділи. Також із нуля створено 1-шу танкову армію, до якої увійшли Кантемирівська й Таманська дивізії. Цікаво, що її підрозділи були безпосередньо задіяні у 2017 році під час стратегічних спільних російсько-білоруських навчань «Запад-2017». Там відпрацьовувалися певні сценарії в контексті розгортання повномасштабного наступу на територію України.
До речі, вперше моделювалася ситуація відокремлення частини Білорусі, так званої Вейшнорії, від решти країни. Як на мене, тоді ЗС РБ і передусім Генштаб фактично виявилися виразниками волі та задумів російських генералів. А заява тодішнього начальника Генштабу ЗС РБ Алега Бєлаконєва про те, що в Рівненській області нібито сконцентровані підрозділи «Правого сектору», які можуть вчиняти провокації проти країни, фактично відкрила оперативний простір для проведення РФ потенційних диверсійних дій.
Тобто, на жаль, силовий блок Білорусі вже цілком інтегрований у силову компоненту ЗС РФ. Крім того, не забуваймо, що створено також окреме регіональне угрупування військ Білорусі та Росії, до якої входять усі ЗС РБ, а також 20-та загальновійськова та 1-ша танкова армії ЗС РФ. Це також дуже важливий чинник. А ще є спільна з РФ система протиповітряної оборони ОДКБ. Наприкінці 2018 року підписана спільна воєнна доктрина так званої союзної держави. Тому, навіть не вдаючись у силову компоненту, не згадуючи сценарій можливого номенклатурного перевороту, бачимо, що Росія має своїх потенційних агентів впливу майже на всіх рівнях керівництва Білорусі й може досить легко реалізувати сценарій поглинання країни. В її арсеналі багато варіантів дестабілізації ситуації та реалізації своїх задумів щодо можливого аншлюсу Білорусі.
Практично без застосування великої військової сили, як це сталося в Криму…
— Абсолютно. До того ж росіяни можуть залучити бази неподалік білоруського кордону для перекидання диверсійно-розвідувальних груп (так званих зелених чоловічків). Ідеться про Клинці (Брянська область, 35 км від кордону) і Єльню (Смоленська область, 200 км від Вітебська та Могилева). Це може статися, коли в Білорусі, наприклад, через брак дешевих енергоресурсів із РФ погіршиться економічна ситуація, що цілком імовірно, адже керівництво країни буде змушене урізати соціальні програми. І в таких реаліях буде досить просто використати весь потенціал протестів та реалізувати гібридний сценарій, апробований у Криму. Не забуваймо, що Росія застосовує щодо Білорусі свою стратегію так званої м’якої сили, коли населення, на жаль, цілком денаціоналізоване, здебільшого русифіковане й перебуває під тотальним пануванням російського інформаційного простору. Тому, якщо порівнювати з Кримом, зробити це буде вельми просто.
Читайте також: Симетрична відповідь на російську пропаганду
Навіть на тлі зростання самостійницьких настроїв? За даними Інституту соціології Білорусі майже половина громадян РБ (49,9%) виступає за незалежність, лише 36,1% підтримує ідею союзної держави й лише 7% — повну інтеграцію з РФ…
— Я думаю, опитування, які проводилися в Криму перед початком російської воєнної агресії, давали схожі результати. Значна частина населення, звісно, була за Україну та за її суверенітет. Але на тлі тодішніх протестів, коли люди були не задоволені економічною політикою держави, спрацював певний тригер. Раптом їм на допомогу приходить так званий братній народ, і миттєво змінюється вся соціологічна ситуація. Тому я переконаний: якщо порівняти аналогічні опитування в Криму до російської агресії й під час анексії, там буде досить помітна різниця. Адже проросійські сили відразу відчули допомогу і вже не мусили ховати своє обличчя. Врешті, коли в Білорусі не буде зручних умов для здійснення гібридної агресії, не виключено, що Кремль наважиться на втілення жорсткішого сценарію — воєнної агресії. Наша країна входить у військовий союз із РФ. Якщо я не помиляюся, у п. 4 Договору про колективну безпеку йдеться: коли щодо одного з членів ОДБК чиниться агресія, це автоматично означає агресію проти решти членів. Можуть використати й цей фактор, а також спробувати скористатися досвідом 2013–2014 років, коли на військових авіабазах у Білорусі дислокувалася російська винищувальна авіація. 8 грудня 2013-го з Бєсовця під Петрозаводськом була перекинута в Барановичі перша ланка (чотири російські винищувачі) Су-27. Це сталося під час активного протистояння на Майдані, до речі, в день, коли повалили Лєніна на Бессарабці. Вони вже тоді реагували на Майдан як на загрозу для своїх імперських інтересів. Це ще за кілька місяців до кримських подій. І відтоді здійснюють бойове чергування вздовж кордону з повітряним простором України. Потім, коли почалася кримська спецоперація, перекинули додаткові ланки і створили цілу винищувальну ескадрилью з базами в Барановичах і Бобруйську.
Там вони були до підписання перших мінських домовленостей. Крім того в Бобруйську також весь час перебував літак дальнього радіолокаційного виявлення та управління А-50, що здійснював радіотехнічну розвідку української території, виконував завдання з наведення винищувальної авіації на ваші стратегічні об’єкти. Тобто фактично Білорусь уже була заангажована у воєнну авантюру РФ. Врешті, наша країна для Росії є дуже важливим військовим плацдармом, звідки можна здійснювати воєнну агресію як проти України та країн Балтії, так і проти Польщі. Не забуваймо про Сувалкський коридор. Це невеличка територія завширшки 100 км, що з’єднує західну частину ЄС із трьома балтійськими країнами. Для Росії контроль над ним дає можливість зв’язку під час конвенційної континентальної війни з ексклавом Калінінградської області. Зрозуміло, що з території РБ. Тому Білорусь є для РФ стратегічним об’єктом, вона ніколи не відпустить нашу країну у вільне плавання. Навіть якщо Лукашенка захоче реально стати незалежником, проти нього буде задіяна вся економічна, дипломатична, політична та військова сила. На жаль, він сам собі створив золоту клітку, збудував цю систему, націлену на інтеграцію з РФ, був одним із тих, хто безпосередньо запустив проект союзної держави. Тому я вважаю, що здійснити реальний спротив для нього буде практично неможливо. Він зможе ще певний час чинити опір, але буде змушений діяти у фарватері, який постійно звужується. І рано чи пізно в нього просто не залишиться вибору. Думаю, йдеться тільки про терміни та форму поглинання Білорусі Росією. У тому, що це станеться, на жаль, сумнівів немає.
Читайте також: Війна без стратегії
Невже в Білорусі взагалі не можна очікувати спротиву спробі анексії її Росією?
— Ні, чому ж. Окрім сил, які можуть бути задіяні в цих сценаріях, у Білорусі є ще досить значний силовий блок. Передусім Сили спеціальних операцій, головним завданням яких і є протистояти можливому гібридному російському сценарію. Це негласно. Адже офіційно Мінськ перебував у військовому союзі з Москвою. Є три армійські бригади, які мають на озброєнні всі засоби протидії можливим спробам гібридної агресії (передусім «зеленим чоловічкам»). Вони регулярно тренуються. На мою думку, якщо це ядро сил у момент початку агресії залишатиметься пробілоруським, цілком можливо, такий сценарій не вдасться реалізувати.
Чи є в Лукашенки наступник на випадок кризової ситуації, якому він може передати владу в країні?
— Я думаю, що вся система збудована тільки під одну особу — під Лукашенку. Він не готує якихось там дофінів, які для всього народу задекларовані як наступники. Дехто каже, що це нібито може бути його син Віктар, але то вже нагадуватиме східну деспотію. Насправді ні. Вся система цілком заточена на нього самого. У принципі, якщо з ним раптом щось станеться, відбудуться значні пертурбації, цілком можливо, почнеться війна всередині силового блоку. Не забуваймо, що РФ сприятиме цьому, аби встановити цілковитий контроль над країною.