Українські правозахисні організації та прокуратура надіслали до Міжнародного кримінального суду (МКС) уже вісім повідомлень про воєнні злочини та злочини проти людяності, які трапилися на території України з настанням російської агресії. Останнє — передане на початку 2020 року — містить докази, що Росія створює умови для примусового виїзду українців із Криму й змінює демографічну ситуацію на півострові, заселяючи його своїми громадянами.
«Наприкінці 2019 року кількість лише офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб із Криму перевищила 43 тис. Проте, якщо вірити даним окремих міжнародних та українських неурядових організацій, фактична кількість переміщених із Криму в рази більша й може сягати приблизно 100 тис. осіб. Це стосується людей, які не є офіційно зареєстрованими як внутрішньо переміщені особи», — розповів під час прес-конференції юрист Регіонального центру прав людини Віталій Набухотний.
Читайте також: Скажи, чий Крим
За його словами, причини виїзду кримчан з півострова дуже різні: нав’язування російського громадянства, дискримінація українців, української православної церкви й мусульман, неможливість навчатися українською та кримськотатарською мовами, необхідність перереєстровувати бізнес за російськими законами, вилучення майна тощо (див. «Окупована Батьківщина»). Крім того, з моменту окупації Росія проводить у Криму військовий призов, що є порушенням міжнародного гуманітарного права та кваліфікується як окремий різновид воєнних злочинів за Римським статутом МКС. Нині відомо приблизно про 14 тис. призовників. Тих, хто відмовляється йти в російську армію, притягують до відповідальності: упродовж 2017–2019 років зафіксовано щонайменше 71 призовника, який зазнав кримінального покарання.
«Цікавою є юридична природа нашого повідомлення до МКС, а саме питання та характер примусу. Кожен може запитати: наявна дискримінація, закривають церкви, школи, але в чому примус до переміщення, якщо особа фактично сама покидає територію півострова? Раніше всі розуміли, що примусове переміщення — це коли, наприклад, під час Другої світової війни євреїв скеровували до концентраційних таборів. Сьогодні позиція багатьох міжнародних судів і політичних інституцій інакша, тому що світ став цивілізованішим, а підхід до тлумачення юридичних термінів змінився», — зазначив Набухотний.
У практиці МКС поки що немає прецедентів, які контекстуально нагадували б кримську ситуацію, проте є релевантна практика Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії, каже юрист. Наприклад, спікера Республіки Сербської Момчила Країшника звинуватили, зокрема, у злочинах примусового переміщення через політику дискримінації мусульман на підконтрольній сербам території Боснії і Герцеговини. Їм перекривали воду в домівках, не давали доступу до навчання, переслідували найактивніших мусульман — те, що зараз відбувається в Криму й на Донбасі.
Читайте також: Писарі вироків: як судять політв'язнів у Криму
«Щоб МКС у своїй практиці діяв у такий самий спосіб, потрібна доволі смілива позиція Суду. Адже навіть у Югославії контекст не є абсолютно аналогічним, а проти осіб, яких притягували до відповідальності, були десятки інших пунктів обвинувачення. Утім, слід розуміти, що такі прецеденти є, і ми намагаємося довести Суду певну аналогію ситуацій», — пояснив Набухотний.
Є кілька аспектів переміщення населення з Криму, зазначає адвокат Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський. Насамперед це депортація через український кордон на територію РФ. Першими, кого Росія почала вивозити на свою територію, були українські в’язні, які в момент окупації перебували в кримських в’язницях (див. Тиждень, № 24/2016). Правозахисники надали МКС близько 200 досьє українських в’язнів, яких Росія депортувала з Криму на свою територію. «Загалом, за нашими підрахунками, на сьогодні щонайменше 12 тис. громадян України були переміщені з Криму в РФ для відбування покарань. Тобто Росія й далі розглядає кримінальні справи, а осіб, яких засуджує до позбавлення волі, переважно вивозить із Криму», — повідомив Мартиновський.
Крім того, почалася депортація людей за те, що вони начебто порушили російське міграційне законодавство, яке РФ поширила на Крим, порушивши водночас міжнародне право.
«Депортували громадян України та ще 37 держав світу, яких нам удалося ідентифікувати. Як наслідок, відбулося переміщення громадян України з території Криму на територію материкової України. Рішення, які ухвалювали окупаційні суди внаслідок розгляду адміністративних протоколів про порушення міграційних правил, закінчувалися або депортацією, або добровільним виїздом, на що в особи було кілька днів», — розповів експерт. Натомість почалося переміщення в зустрічному напрямку: РФ створює умови для заселення окупованої території власним цивільним населенням (див. Тиждень, № 34/2018).
Читайте також: Окупована релігія
За словами Мартиновського, упродовж років окупації кількість людей, які виїздять із Криму, не змінюється (приблизно 10 тис. за рік. — Ред.), а іноді й зростає. У людей накопичуються причини покинути півострів — і врешті вони це роблять.
«Такі дії РФ відповідають поняттю злочину проти людяності — ч. 1 (d) ст. 7 Римського статуту. З погляду воєнних злочинів їх можна кваліфікувати відповідно до окремих складів ч. 2 ст. 8 Римського статуту. Наші аргументи основані на тому, що особи, відповідальні за політику, спрямовану на зміну демографічного стану в Криму, переміщення населення, мають нести кримінальну відповідальність саме за цими статтями», — каже адвокат.
До повідомлення додали перелік посадових осіб РФ, які більшою чи меншою мірою є відповідальними за порушення прав людини в Криму. «До розгляду офісу прокурора МКС ми надали перелік із 14 представників вищого державного керівництва Російської Федерації, які мають відповідати за скоєні злочини», — зазначив прокурор АР Крим Ігор Поночовний. За його словами, очікується, що прокурор МКС подасть запит до палати попереднього провадження МКС на відкриття розслідування ситуації в Україні вже 2020 року.
Живий щит та «зелені чоловічки»
Одне з попередніх повідомлень до МКС, яке надіслали українські правозахисники з прокуратурою АР Крим, стосувалося подій у Криму в лютому — березні 2014 року, коли збройні сили РФ прикривалися цивільними, захоплюючи українські військові частини (див. «Підступні методи»). Регіональний центр прав людини (РЦПЛ), Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) та прокуратура АР Крим на основі цього подання презентували дослідження з доказами того, що Росія використовувала заборонені методи ведення війни. Правозахисники опитали очевидців захоплення військових об’єктів, знайшли відео з місця події, а також використали матеріали волонтерської спільноти InformNapalm, яка займається розвідкою з відкритих джерел.
Аналітики знайшли докази використання живих щитів під час блокування та захоплення військових частин ЗСУ та адмінбудівель. «Воєнний злочин використання живих щитів означає, що особа, яка бере участь у воєнній операції і є стороною збройного конфлікту, використовує цивільних як осіб, що мають право на захист, для здобуття військової переваги. Фактично вона прикривається цивільною особою і в такий спосіб убезпечує себе від нападу й гарантує собі здобуття переваги, тому що супротивник не використовує зброю та інші методи. Це саме те, що РФ активно використовувала в Криму. Можна знайти фото й відеодокази цього», — розповів автор дослідження, постійний представник президента в Криму Антон Кориневич.
За його словами, у практиці МКС це перший випадок розгляду питання воєнного злочину живих щитів державою — раніше таке робили тільки збройні групи, але не сторони міжнародного збройного конфлікту.
«Важливо проаналізувати, що було ключовим: намір цивільної особи добровільно стати живим щитом для збройних сил супротивника чи суб’єктивний намір супротивника використати цих людей для здобуття військової переваги. Нам здається, що друге важливіше. Уся агітація з російського боку, безумовно, свідчить про те, що це була скерована діяльність і заборонені методи ведення війни», — зазначає він.
Крім того, є докази використання так званих зелених чоловічків — військових у формі без розпізнавальних знаків. Аналогічно в історії були випадки використання одностроїв без шевронів, але не з боку держав.
«Для міжнародного права взагалі ніколи не стояло питання, чи повинні збройні сили держави мати шеврони й нашивки, і там про це нічого не йдеться. Це те, що розуміється саме по собі. Тому якщо організована збройна група могла так поводитися, то держави — ні. Це теж порушення міжнародного гуманітарного права. РФ, як сторона міжнародного збройного конфлікту, мала чітко показати, що це її військові», — каже Кориневич.
Читайте також: Кримські тюрми. Як забрати в’язнів з окупації
Ще один аспект дослідження — віроломство, тобто незаконне використання емблем, одностроїв, уніформи Військово-Морських сил України та української міліції під час блокування й захоплення військових частин та адмінбудівель. Таких випадків небагато, але вони були й підтверджують застосування Росією заборонених методів ведення війни, кажуть автори.
Адекватно кваліфікувати такі дії РФ за українським законодавством доволі складно, тому що Кримінальний кодекс України містить не всі аналоги міжнародних злочинів.
«Держава, законодавство, правоохоронні органи виявилися не готовими до викликів, які постали перед ними 2014 року, тому що міжнародне право вивчали в юридичних вишах доволі обмеженим курсом, а міжнародне гуманітарне право не вивчали взагалі. Коли ми вирішили кваліфікувати дії РФ не за загальним кримінальним правом, як це відбувалося раніше, а як порушення законів та звичаїв війни, перед нами постало ще більше викликів. Тому що для прокурорів це була повністю нова галузь права. Нам у цьому допомагали правозахисні організації», — каже Поночовний.
Зараз прокуратура кваліфікує дії РФ за ст. 438 ККУ — порушення законів і звичаїв війни. У разі ратифікації Римського статуту та гармонізації українського кримінального законодавства з міжнародним правом у ККУ з’явиться детальний перелік воєнних злочинів та окремі положення стосовно злочинів проти людяності.
Злочини в Криму не припиняються
За шість років окупації в Криму склалася атмосфера репресій проти нелояльних до російської політики. Тривають обшуки та арешти мусульман за їхні релігійні погляди, безпідставні звинувачення в тероризмі та екстремізмі. Значну частину списку в’язнів Кремля становлять кримські татари. На півострів не мають доступу міжнародні організації, тому моніторинг дотримання прав його мешканців можливий лише дистанційно або завдяки людям, які перебувають там на власний ризик.
«На міжнародному рівні звучать заяви, що з Росією можна домовлятися, бо вона відпустила моряків і 11 політичних в’язнів. Але того самого 2019 року Росія незаконно позбавила волі ще 43 людей. Жодних позитивних тенденцій ми не бачимо», — зазначила голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник. Серед цих 43 людей 36 були ув’язнені через причетність до мусульманських організацій, насамперед «Хізб ут-Тахрір», яка легально діє в Україні, проте заборонена в РФ.
За її словами, упродовж останніх років не змінюється тенденція неналежного утримання людей в СІЗО та виправних колоніях: насильство під час затримання, тортури задля отримання свідчень, особливо в так званих шпигунських чи диверсійних справах, де людей звинувачують у роботі на Службу безпеки чи Міноборони України. У місцях несвободи ув’язнені не мають доступу до медичної допомоги.
Читайте також: В'язні Кремля: сім кіл звільнення
«Згідно з міжнародним правом, таке поводження визнається тортурами. Ці люди мають бути звільнені не лише тому, що невинні, а й тому, що щодня в колонії та СІЗО існує реальна загроза їхньому життю», — каже правозахисниця.
Російська Федеральна служба виконання покарань підтвердила, що з 2014 до 2018 року в Сімферопольському СІЗО сталося щонайменше 25 смертей. «Якщо Росія й визнає такі смерті, то офіційна версія — смерть із природних причин або суїцид. І жодних розслідувань там не було. Жодні міжнародні місії СІЗО не відвідували, щоб дізнатися справжні причини смертей. Такі випадки лишаються нерозслідуваними. Ми не знаємо, від чого помирають люди в СІЗО», — зазначила Скрипник.
Правозахисники припускають, що Росія і далі переслідує людей, щоб ув’язнити їх, а потім обміняти в України на свідків російських воєнних злочинів. Ба більше, судді окупаційних судів заангажовані: не звертають уваги на заяви фігурантів про тортури, натомість приймають свідчення зацікавлених сторін — працівників так званих силових структур.
«РФ з порушенням міжнародного гуманітарного права й далі використовує на окупованій території російський кримінальний кодекс, тож вироки, які зараз оголошуються в Криму, є незаконними. Це також стосується випадків, коли людей притягують до відповідальності за дії, які не є порушенням закону з погляду українського законодавства, як-от переслідування кримських мусульман. Крім того, РФ використовує зворотну силу закону: 2019 року п’ятьох осіб засудили в «справі 26 лютого» — ці події відбулися до окупації Криму», — каже аналітик Кримської правозахисної групи Олександр Сєдов.
Тривають переслідування активістів, які висвітлюють обшуки та ув’язнення. «У березні 2019 року в справі «Хізб ут-Тахрір» деяких громадянських журналістів заарештували, сфабрикувавши звинувачення в тероризмі, і зараз вони ув’язнені. Витіснивши професійних журналістів, окупаційна влада взялася за тих, хто просто публікує інформацію у Facebook, поширює фото та відео, які розповідають про порушення прав людей у Криму», — додала медіаекспертка Кримської правозахисної групи Ірина Сєдова.
Водночас на півострові блокують доступ до сайтів українських медіа, а на частотах українських радіостанцій одразу за адмінкордоном вмикається російське радіо. Зокрема, провайдери блокують доступ до 18 українських сайтів, а сигнал українського радіо повністю відсутній у 19 населених пунктах на півночі Криму. Усі дані, які документують правозахисники, уже перебувають чи будуть передані в міжнародні судові інстанції.