Перший робочий день третьої сесії Верховної ради України дев'ятого скликання має усі шанси стати символічним. І не лише тому, що вперше у відставку було відправлено міністра Зе-уряду Альону Бабак, а на її місце призначено іншого достойника. Вівторок 4 лютого 2020 року ознаменувався насамперед закінченням епохи турборежиму й переходом парламенту до режиму керованого хаосу. Річ у тому, що монобільшість, у тому вигляді до якого звикла країна, більше не існує. Інтереси окремих груп гравців, які ховаються за цією вивіскою, настільки конфліктують поміж собою, що приховувати внутрішньовидову боротьбу стає неможливо.
За день до початку роботи парламенту його голова Дмитро Разумков анонсував, що впродовж сесії народні обранці збираються розглянути як мінімум чотири сотні законопроектів, а коли пощастить, то й вдвічі більше. Серед найбільш важливих: про відкриття ринку землі, легалізацію грального бізнесу, про децентралізацію, про дезінформацію, про скорочення кількості парламентаріїв, про референдум і навіть легалізацію самогоноваріння. Крім того в планах ухвалення змін до деяких законодавчих актів України з метою гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом ЄС, проти чого виступають церкви й релігійні організації, а також законопроекту про працю (який дуже не подобається профспілкам), що мав би замінити чинний трудовий кодекс.
Читайте також: Зеленський: відлуння нульових
Втім, вже за кілька годин роботи Ради стало зрозуміло, що плани доведеться коригувати. Показове ухвалення постанови на підтвердження висновків Конституційного суду щодо скорочення депутатського корпусу до трьохсот осіб, яке мало б продемонструвати єдність монобільшості та показати народу, що свої обіцянки (хоч якісь) «слуги» таки виконують, ледь не закінчилось провалом. За цей важливий піар законопроект, фракція спромоглася дати лише 197 голосів підтримки. Щоправда, ситуацію врятували колеги з прокремлівської ОПЗЖ, які підставили своє дружнє плече й докинули 35 потрібних лайків. Чому так трапилось зрозуміти не складно. Внесення цієї радикальної зміни до Конституції створює чималі ризики найперше для самих «слуг народу». Адже у президента з’являється ще один вагомий інструмент для шантажу власної фракції. Умовно законний, звісно. Але зважаючи на те, що парламент попереднього скликання було розігнано теж умовно законно, то є всі підстави вважати, що й цього разу історія може повторитися.
Власне кореляція чисельності нардепів, банальний популізм, від якого мало що залежить. Але закріплена в Конституції норма дозволить ініціювати перевибори зважаючи на зміну обставин, конфігурації парламенту, правил тощо. Так в основному законі є ще записано, що вибори у ВР відбуваються в жовтні п’ятого року її діяльності, але минулого разу ця дрібничка Зеленському на заваді не стала. Ба більше, попри заперечення суддів КС, «слуги» ще хочуть закріпити в Конституції конкретну систему виборів, чого раніше не було — пропорційну. Не пропорційну з відкритими списками, яка вже прийнята у новому виборчому кодексі, а якусь цілком іншу.
Читайте також: Новорічний анекдот від "Слуги народу"
Не дивно, що як стверджують джерела Тижня, у фракції СН з цього приводу була дуже жорстка дискусія, яка, втім, закінчилась безрезультатно. Навіть обіцяних 226 голосів монобільшість за свою ініціативу не дала, і це показово. Тим паче, наразі йдеться лише про попереднє голосування за підтвердження висновків КС. У фіналі ж, щоб провести зміни до Конституції потрібно назбирати аж 300 голосів і де їх взяти велике питання.
А втім, до цього ще треба дожити. Вже наступне голосування за постанову щодо відправки на доопрацювання президентського законопроекту про призначення главою держави голів ДБР та НАБУ, остаточно відкрило усю проблемність ситуації з єдністю у монобільшості. Такий важливий для Зеленського проект його ж фракція просто убила не надавши потрібної кількості голосів. І хоч, як стверджують самі «слуги» нічого критичного у цьому немає. Йдеться, мовляв лише про повністю вільне волевиявлення, бо жодного обговорення даного питання та узгодження позицій на засіданні фракції не було, справа видається не такою вже й простою. Принаймні, серед тих хто з даного питання не голосував або утримався від підтримки, можна знайти такі цікаві прізвища, як Олександр Дубінський, Максим Бужанський та Ольга Василевська-Смаглюк, яких приписують до групи прихильників Ігоря Коломойського. Також в цю компанію дивним чином чомусь потрапив і Давид Арахамія, хоча можливо у нього в цій історії якісь свої інтереси. Врешті, як сказав один зі «слуг народу» кореспонденту Тижня, «дружніх» голосувань більше не буде. Депутати почали набиратись досвіду, «роздуплятися» і читати закони за які голосують. В будь-якому разі, цифрою підтримки президентського законопроекту спікер парламенту Дмитро Разумков схоже був справді шокований. Зрозумівши, що без прояснення обставин із таким успіхом є нагода провалити усі важливі законопроекти він оголосив перерву для консультацій та відправив парламент на обід. Згодом, з ініціативи Арахамії розгляд надважливих ініціатив перенесуть на «потім», попередньо намагаючись ухвалити найбільш проблемні та дискусійні. Такий тимчасовий компроміс дещо врятував ситуацію й парламент пополудні запрацював. Але глобально проблему навряд чи вдалося вирішити.
Те що монобільшість довго не протримається як єдиний організм було зрозуміло із самого початку. Закладені в ній конфлікти інтересів мусили рано чи пізно дати про себе знати. І хоч в публічний простір «Слуги народу» намагаються зазвичай не виносити свої внутрішні сварки та скандали, продовжувати демонструвати монолітність їм вдається дедалі складніше. Лише до того моменту, поки на карту не виносяться якісь критично важливі для однієї з груп впливу питання. Так законопроект №2571 про заборону реприватизації банків поданий на вимогу МВФ став каменем спотикання для депутатів із групи Коломойського, яку часто ще називають золотою акцією монобільшості. Можливо якраз з цього приводу вирішено було здійснити попереджувальний постріл. Щодо ухвалення цього документу на фракції уже довший час тривали шалені дискусії, адже законопроект в разі ухвалення, остаточно унеможливить не тільки повернення Приватбанку його колишньому власнику, а й виплату йому значних компенсацій. Сам Зеленський називає законопроект «правильним» і сподівається що його ухвалять. Але депутати з групи Ігоря Валерійовича іншої думки. Вони не тільки відмовляються голосувати за нього, а й нібито погрожують, що в разі його ухвалення у першому читанні фракція СН не дорахується більш як трьох десятків голосів за законопроект про землю, трудовий кодекс та інші суттєві для Зеленського питання. І це попри те, що первісне тіло законопроекту нібито фактично переписане, внесено чимало правок які нівелюють його суть та створюють щілини через які все ж з’явиться можливість витягнути з конфіскованого банку значні суми грошей старим власникам.
Читайте також: «Слуга народу»: sexy КПРС
З іншого боку, аналогічна ситуація прослідковується і щодо групи Арсена Авакова. Ця команда не така масштабна, але достатньо впливова, щоб намагатися відстоювати свої забаганки. Для неї зокрема важливий законопроект № 2513 (так званий закон «про злодіїв в законі») прийнятий наприкінці року в першому читанні. Він цікавий тим, що насправді дає необмежені, надзвичайно широкі повноваження міністру МВС (без жодних на те вагомих підстав) та створює чималі ризики для суспільства, що явно не подобається критикам і противникам Авакова. З цього приводу на засіданні фракції, знов таки, відбувались жорсткі дискусії та щоб не поховати закон остаточно, вже в день голосування, за полюбовною домовленістю сторін було вирішено відправити його на повторне друге читання, що монобільшість і зробила.
Врешті, в арсеналі монобільшості ще чимало проблемних ініціатив, здатних породити внутрішньокомандні конфлікти. Охочих покачати Зе-фракцію є чимало. Бо коло лобістів навряд чи обмежується згаданими вище угрупованнями. Свої інтереси впевнено відстоює й голова президентського офісу Андрій Богдан. Історія про відставку міністерки розвитку громад та територій Альони Бабак, чиє намагання боротися з корупцією в будівельній сфері відзначала навіть опозиція, саме про це. Вже йдучи з посади, вона хоч і не називаючи прізвищ, але все ж повідомила, хто приклався до її усунення. Дивним чином, люди на яких натякає Бабак перебувають в доволі приятельських стосунках із головою ОП.
Але навіть коли це не так, то тенденція до зачистки й так мізерної прореформаторської частини в команді Зеленського помітна неозброєним оком. І це може мати дуже негативні та далекосяжні наслідки. Якщо раніше президентська фракція була більш менш передбачувана й вектори її руху легко прораховувалися, то розвиток ситуації в такому ключі, як мінімум, призведе до ще більшого її розшарування, а відповідно й до зростання ціни голосу наявних у СН мікрогруп. Та й не тільки у СН. На цьому фоні, фракції меншості, для яких від початку була відведена лише роль статистів, отримають шанси вступити у велику гру, гіпотетично перетворившись бодай ситуативно в золоту карту із відповідними можливостями.
Звісно, поки що очікувати розпаду СН зарано. Як і зайве говорити що такий розвиток подій працюватиме на послаблення Зеленського. Це неминуче. Насправді проблема глибша. Провал «слуг» безпосередньо сприятиме росту популярності в суспільстві проросійських проектів (на що вже натякає соціологія), які можуть перетягнути на свій бік ватну частину Зе-електорату.
