2019 рік багато хто вважав потенційно переломним у питаннях досягнення миру на Донбасі й реінтеграції підконтрольних Росії районів Донецької та Луганської областей. Та цим сподіванням не судилося справдитися. Тепер, на початку 2020-го, вже очевидно, що домогтися помітного прогресу новій українській владі не вдалося. Війна досі триває, і її закінчення в найближчій перспективі наразі не проглядається. Незважаючи на певні домовленості щодо обміну полоненими та розведення сил на деяких ділянках фронту, ЗСУ щотижня зазнають втрат. Перші загиблі є вже в новому році…
Відсутність помітного поступу в мирних переговорах не провина нового керівництва. Давно вже очевидно, що війна триватиме, доки цього хоче російська сторона. І жодна українська влада не зможе нічого з цим вдіяти в односторонньому порядку, адже Україна в нинішньому конфлікті не нападає, а захищається. І буде змушена це робити, доки агресор не виведе війська з нашої території.
Читайте також: На манівцях реінтеграції
А ось легковажні обіцянки миру — явна помилка Володимира Зеленського. У подібну ситуацію вже потрапляв попередній президент Петро Порошенко, сказавши, що закінчить АТО за лічені години. Пізніше йому довелося вибачатися за ці свої слова, але осад, як то кажуть, залишився. Ймовірно, непросто доведеться в майбутньому і Зеленському.
У результаті 2019-й став ще одним втраченим роком для не підконтрольної Україні частини Донбасу. Часом війни, руйнувань, безправ’я, економічних проблем та комендантської години. Кожен такий втрачений рік дедалі більше віддаляє регіон від нормального життя й знижує ймовірність його економічного відродження в близькому майбутньому. Хоч багато жителів ОРДіЛО й усвідомили, що потрапили в глухий кут, вдіяти із цим уже нічого не можуть. Єдина можливість для населення окремих районів змінити своє життя — виїхати з підконтрольної незаконним збройним формуваннями «ЛДНР» території. Інших важелів впливу на своє життя в цих людей не лишилося.
Планомірний розвал економіки та соціальної сфери ОРДіЛО триває. І зумовлений він не тільки невизначеним статусом сірої зони чи відсутністю можливостей для повноцінного розвитку економіки, а й відкритим грабунком, до якого вдаються нинішні господарі цієї території. Захоплені українські підприємства перейшли під контроль колишнього українського олігарха Сергія Курченка, який тепер проживає в Російській Федерації та контролює вкрадені активи через компанію «Внешторгсервис». Він абсолютно по-варварськи експлуатує все це господарство, витискаючи із застарілих виробництв останні ресурси, не проводячи необхідної реконструкції й не вливаючи в підприємства жодних інвестицій. Останнім часом до цієї біди додалася ще одна: істотно впали світові ціни на вугілля та метал, що зробило й без того проблемні підприємства ще проблемнішими.
Серйозні фінансові труднощі переживають гірники й металурги в Україні та Росії, що вже казати про злиденні, невизнані території, вивезти й продати вироблену продукцію з яких дуже важко. Шахти стали зупиняти й переводити в режим водовідливу, робітників відправляти в неоплачувані відпустки. Наприклад, із 6 грудня режим простою був уведений на шахтах об’єднання «Торезантрацит». У відповідному указі «міністра вугільної промисловості ДНР» Руслана Дубовського йдеться про те, що до таких заходів вдаються вимушено, «у зв’язку з відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання робіт за основними видами діяльності, що зумовлено різким погіршенням фінансового становища підприємства».
Як наслідок — зросли борги із зарплат. На сьогодні з шахтарями ОРДіЛО ще не розрахувалися в повному обсязі за жовтень. І в них немає можливості організувати страйк і вимагати свою зарплату. Будь-які заклики до мітингів суворо караються, а тих, хто насмілюється їх озвучувати, відразу оголошують «агентами СБУ».
Читайте також: Донбас. Кроки до повернення
Вичерпне уявлення про стан вугільної галузі в ОРДіЛО дає лист того самого Дубовського, у якому він інформував Дениса Пушиліна про поточну ситуацію влітку 2019-го. І хоча написаний він півроку тому, становище відтоді не змінилося. «На державних вугільних підприємствах, що входять у сферу управління Міністерства вугілля та енергетики ДНР, склалася критична ситуація, пов’язана з несвоєчасними розрахунками за відвантажену вугільну сировину на адресу підприємств ЗАТ «Внешторгсервис» та ДП ТД «Уголь Донбасса». Станом на 3 червня 2019 року загальна заборгованість перед вугільниками становить 1 млрд 586,6 млн руб. Із них 962,1 млн є простроченою», — повідомляв Пушиліну «міністр».
Ці колосальні борги нікуди не ділися. Понад те, очевидно, що накопичилися вони за згодою російських кураторів Сергія Курченка. І в ОРДіЛО сьогодні немає такої сили, яка змусила б останнього погасити їх. Фактично непідконтрольна територія перетворилася на колонію колишнього українського олігарха, про що вже без будь-якого сорому писали деякі російські ЗМІ, які симпатизують бойовикам.
Статистики, яка наочно показала б об’єктивну економічну ситуацію в ОРДіЛО, наразі немає. Точніше, вона є, але у відкритих джерелах не публікується. Тому судити про економічну ситуацію там ми можемо тільки за непрямими показниками, такими як опублікований у мережі лист Дубовського або накази про зупинку та закриття окремих підприємств (тільки за останній час стало відомо про ліквідацію Донецького заводу високовольтних ізоляторів, а також про консервацію «Стиролу» в Горлівці). Але й ці свідчення дають зрозуміти: занепад захоплених Росією районів Донецької та Луганської областей триває.
У такій ситуації бойовики намагаються шукати нові джерела поповнення мізерного бюджету й винаходять усе нові способи викачування грошей із нещасного населення, що фактично опинилося в заручниках. Уже в перші дні нового року «деенерівці» влаштували справжню облаву на власників українських автомобільних номерів. Машини без номерів «республіки» бойовики арештовували й відправляли на штрафмайданчик.
Читайте також: Зберегти себе. Потреба консерватизму
На тлі таких економічних негараздів єдиною хорошою новиною для жителів ОРДіЛО (точніше, для тих із них, які симпатизують РФ) стала видача російських паспортів, що почалася в 2019-му. Через п’ять років воєнних дій російський президент Владімір Путін усе ж таки вирішив полегшити процедуру набуття громадянства для жителів підконтрольних йому районів Донбасу. Ось тільки процес цей спеціально організували таким чином, щоб розтягнути його на роки.
Охочих отримати російський документ виявилося чимало. Для сотень тисяч людей, які негативно налаштовані щодо України, це можливість виїхати з розграбованих псевдореспублік із їхнім безправ’ям та убогістю до країни з більш-менш нормальним рівнем життя й при цьому уникнути бюрократичних труднощів під час пошуку роботи та легко облаштуватися на новому місці. Тоді як для тих, хто залишається в ОРДіЛО, паспорт РФ є просто дрібничкою, яка жодним чином не полегшить життя.
За повідомленням МВС РФ, російський документ із квітня по грудень 2019-го отримало близько 125 тис. осіб, які проживають в ОРДіЛО. З одного боку, цифра чимала, а з другого — якщо видача триватиме такими темпами, то все населення «ЛДНР» Росія зможе забезпечити своїми паспортами не раніше як за 15 років.
Хай там як, а роздача російських документів призведе до пришвидшення відпливу населення з ОРДіЛО. РФ, як видно, поставила за мету викачати звідти не тільки фінансові, а й людські ресурси. Звісно, для Донбасу це матиме негативні наслідки. Регіон переживає пришвидшену депопуляцію, результатом якої стане ще більша кадрова криза.
У новий рік не підконтрольна Україні територія Донбасу вступає з тим самим набором проблем, із яким вступала у 2019-й. І з огляду на статус цієї території вони є нерозв’язними. Переломити ситуацію зможе лише повернення ОРДіЛО в правове поле України та комплексне відновлення цієї території. Однак сьогодні говорити про це не випадає.