«Cаміт у Парижі відновлює діалог, але не дає домогтися суттєвого політичного прогресу» — з таким заголовком вийшов підсумковий матеріал часопису Le Monde. «На саміті в «нормандському форматі» ніхто ні з чим не погодився» — так назвало редакційну статтю видання Haffington Post. «Cаміт Україна — Росія: результат такий собі», — робить висновок у Liberation. Там, де українці дмухали на холодну воду й хапалися за серце від кожного нового фейку російських ЗМІ, французи зосереджувалися зовсім на іншому.
Нова російська політика Макрона змусила понервуватися всіх тих, хто непокоївся, що на саміті в Парижі Україні нав’яжуть фактичну капітуляцію. Попри паралізований транспорт, у неділю, напередодні перемовин, на демонстрацію «Ні капітуляції» вийшли не лише паризькі українці та їхні друзі. З Канади приїхав президент Світового конгресу українців Павло Ґрод, слово брали активісти українських громад із Португалії та Бельгії, виступали на мітингу учасники бойових дій з України… «Росія — агресор, Україна — унітарна держава, жодних виборів на окупованих територіях до виведення російської зброї та відновлення контролю над кордоном», — окреслив червоні лінії під час виступу на площі Сен-Мішель Павло Ґрод.
Читайте також: Десь посередині. Головне з брифінгу Зеленського за результатами "нормандського саміту"
Пізніше на підсумковій прес-конференції саміту Володимир Зеленський озвучить майже ті самі маркери, від яких не готова відмовлятися Україна: незалежна зовнішня політика, контроль над кордоном до виборів в ОРДіЛО, Крим і Донбас належать Україні. Утримався він лише від терміна «агресор» — у пошуках дипломатичної ефективності чи з інших міркувань, покаже час. «На міжнародній сцені Зеленський поступово перетворюється на Порошенка, — пожартував присутній на переговорах французький колега. — Це добре для Києва. З Петром є про що сперечатися в питанні внутрішньої політики, але переговірник він сильний».
Присутність у Єлисейському палаці керівника Газпрому Алеєксєя Міллєра з цілим почтом вищого російського керівництва з енергетики не залишала сумнівів, що Москва сподівалася дотиснути свою версію нового газового контракту з Європою на наступний рік: змусити Україну відмовитися від виграних позовів і погодитися на сир у мишоловці, себто на дешевий газ в обмін на політичні поступки. «А у нас у квартирі газ», — спробував пожартувати Путін, відповідаючи журналістам. У цьому самому полі працювали й псевдовитоки інформації, що виринали під час переговорів на російських сайтах. Але Київ вистояв. «Ми домовилися, що будемо й далі домовлятися», — підсумував виконавчий директор Нафтогазу Юрій Вітренко ближче до півночі. Якщо щось і можна назвати відносною перемогою паризького саміту, то на лаври цілком претендує стійкість українських газовиків.
«Навіщо знадобилися 15 хвилин віч-на-віч із Путіним?» — спробував дізнатися Тиждень в одного з членів української делегації. Адже говорити з господарем Кремля без свідків — величезний ризик. «Запитай у французів, — пролунала порада. — Саме у французів, я не обмовився». Париж справді має власну гру на газовій шахівниці. Від початку переговорів щодо нового контракту з Росією на поставки газу саме Франція активно просуває контракт за участю України як транспортера на 10 років. Знаковим у цьому сенсі було інтерв’ю з Лоїком Ле Фош Прежаном, колишнім керівником Gaz de France (нині компанія Engie), опубліковане на сайті Entreprendre.fr. Прежан прагматично й без сентиментів пояснив французький інтерес у поставках російського газу на Захід саме через територію України: це не тільки дешевше, ніж через «Північний потік» і з терміналів скрапленого газу, а й політично доцільно, щоб не надто підсилювати Німеччину.
Те, що французький міністр економіки Бруно Ле Мер на ранок після зустрічі «нормандської четвірки» пообіцяв у Москві знайти «законні можливості обійти санкції», зовсім не випадковість. Міністр, звичайно, прибув на двосторонні консультації, заплановані заздалегідь. Але нові американські санкції проти «Північного потоку-2», якщо їх затвердять цього тижня, створять великі проблеми для французького бізнесу, який активно представлений в енергетичному секторі РФ. На підписання нової газової угоди Росії з ЄС залишилося три тижні. «Український шлях» дав би змогу комфортніше перекомпонувати ресурс і визначити стратегії.
Пробуксовування газових переговорів є однією з причин, чому французька преса досить мляво коментує результати зустрічі «нормандської четвірки». Якщо для Києва було важливо не здати знакові рубежі, для Москви — проштовхнути «хотєлки» про особливий статус Донбасу, амністію бойовикам і вибори в ОРДіЛО, а також змусити Захід проковтнути можливий аншлюс із Білоруссю, то Париж має в перемовинах свій економічний інтерес. А саме відновити плідну й вигідну співпрацю з Росією. Мир на Донбасі в цьому контексті постає важливим елементом комфортного інвестиційного клімату у всій Східній Європі.
Читайте також: Уперше за три роки. Усе, що відомо про зустріч лідерів країн «нормандської четвірки»
«Перед самітом у багатьох скептично налаштованих осіб склалося враження, що буде гра три проти одного, але цього не сталося, — каже лідер Світового конгресу українців Павло Ґрад. — Париж і Берлін поводилися нейтрально. Проблемним залишився статус Росії, яка нібито тільки «впливає на сепаратистів». Але загалом Україна ці переговори не програла».
Невідомо, про що говорили Путін із Зеленським за зачиненими дверима, навіть фотографів не пустили зазирнути одним оком і зафіксувати момент. Інформація з публічного простору дає підстави зробити висновок, що загальний контекст для України склався не найгірше. Гострі публікації французької преси про базу вбивць ГРУ на Південному Сході Франції та втручання у французькі вибори, а також видворення російських дипломатів із Німеччини демонструють, що й Захід малював собі червоні лінії в стосунках із Путіним.
«Надзвичайно позитивний» саміт, «переконливий перезапуск», що залишає по собі враження мокрої петарди, а анонсована відлига більше схожа на новий етап замерзання», — зіронізувала газета Libéartion, підколюючи французького президента. До Макрона у французів свої претензії. Проте для України якраз і добре, що різкого «перезапуску» не сталося: він міг бути лише на шкоду інтересам Києва. Перший млинець переговорів у «норманському форматі», може, і глевкий, проте, як для України, цілком їстівний, а слова Меркель про можливу «гнучкість» мінських угод відкривають нові дипломатичні перспективи. Резерви газу — що в Європі, що в Україні — дають змогу не робити безглуздих поступок у переговорах стосовно транзиту.