Із 28 листопада по 1 грудня у Варшаві відбувся 28-й Ярмарок історичної книжки (Targi Książki Historycznej). За підрахунками організаторів, за чотири дні в Королівському замку побувало біля 30 тисяч читачів. Вражає масштабність книговидавничої діяльності на історичну тематику в Польщі: близько 200 видавців представляли на ярмарку свою продукцію. Лише кілька з них становили іноземці: київське видавництво «Темпора» було єдиним представником від України; білоруські видавці мали загальний стенд; росіян представляли «Ганґут» і «Русские витязи».
Решта – це польські видавці, що спеціалізуються на історичній літературі – наукових монографіях чи історичній прозі, власне польській чи перекладній, видають журнали на мілітарну тематику чи комікси про польську історію для дітей. Приємно вражає кількість музейних, університетських, регіональних видавництв і якість їхніх наукових студій на історичну тематику.
Вхід на ярмарок вільний, ціни на книжки – доволі демократичні (для порівняння: грубенька книжка, яку я купила на ярмарку за 10 злотих, у Науковій книгарні Болеслава Пруса коштує 45; військово-історичні журнали, які зазвичай можна придбати по 18 злотих, на ярмарку коштували по 10 злотих). Це стимулює чималий ажіотаж: у вихідні в Аркадах Кубіцького – підвальному приміщенні Королівського замку, де відбувався ярмарок, – було не проштовхнутися.
Читайте також: Історія та час
Вартісних книжок надзвичайно багато – і це не все, що вдалося зібрати від початків існування видавництва, а переважно новинки. У багатьох видавців є свій каталог – свіжі книжки, що вийшли за минулий рік, а то й квартал. Що можна порівняти з цим з-поміж українських ініціатив? Хіба що столи з книжками на фестивалі «Legio Historia» в КНУ ім. Шевченка? Добре, але замало.
Як представлена на цьому святі історичної думки українська тема?
Трапляються поодинокі книжки про козацьку добу, трохи більше – про історію польських та українських земель у складі Російської імперії в ХІХ ст. Є видання про військові підрозділи часів визвольних змагань 1917–1921 рр., про поляків-жертв Голодомору 1932–33 рр. Трапилася навіть одна книжка про перебіг воєнних дій на Донбасі в січні-лютому 2015 р. Натомість чи не в кожному видавництві є книжка про Волинь.
Навпроти українського стенду розташувалося видавництво «Репліка», і всі чотири дні доводилося дивитися на банер з книжкою Марека А. Копровського «Кати Волині. Найкривавіші людобуйці поляків», у якій представлені (звісно, у викривленому вигляді) біографічні портрети українських націоналістів. Його перу належить і книжка «Акція “Вісла”. Огляд кривавих боїв з ОУН–УПА», а також «Відгомони на сході. Кривава війна з ОУН–УПА за Любельщину». Остання є своєрідним самоспростуванням: в анотації вказано, що йдеться про малознані бої з українськими націоналістами за Холмщину і Підляшшя. А коли так, коли за ці терени воювали українські націоналісти, коли вони там принаймні були, то постає логічне питання: який народ населяв Холмщину і Підляшшя?
Доволі цинічний вигляд мав фриз над одним із книжкових стендів: «Центр польсько-російського діалогу і порозуміння». У них теж не обійшлося без книжок про Волинь: «Волинь і Галичина “За другого совіта”» (Л. Адамський, Г. Ґруцюк) та «Волинь і Східна Галичина під німецькою окупацією 1943–1944».
Читайте також: Кілька слів про ремесло історика
Ба навіть видавництво коміксів «Хамелеон» пропонує своїм юним читачам ілюстровану широкоформатну історію під назвою «Смерть ляхам». Як зазначено в анотації, «різню цивільного польського населення на Волині і в Східній Галичині, вчинену українськими націоналістами, подано в широкому історичному контексті».
«Цвяхом програми» мала стати книжка Пйотра Зиховича «Зраджена Волинь, або Як керівництво АК лишило поляків в руках УПА». На вході до Королівського замку висів рекламний банер з докірливим написом: «Де була Армія крайова, коли УПА мордувала поляків?». На стенді видавництва «Ребіс», що випустило у світ цю книжку, була ціла інсталяція: ящики з металевого дроту, у них – імітація сіна, на цій підстилці (блюзнірська алюзія до Різдвяних ясел?) лежать книжки про «зраджену Волинь». Поряд на полицях цього видавництва стояли цілком пристойні книжки – «Атлас неба», «Історія мусульманської Іспанії»…
Зайве казати, що майже всі обкладинки книжок про Волинь «прикрашені» язиками полум’я, що піднімаються над українським тризубом, або вогняними сполохами над хатою, або принаймні виконані в червоно-чорних кольорах – так ніби їх усі на замовлення робив один дизайнерський колектив.
Що це? Державне замовлення, вимушений ідеологічний прогин, необхідне зло, щоб продовжувати своє існування у книговидавництві? Це стає схожим на неуникні цитати Маркса-Енгельса в передмові до кожної радянської книжки. Далі – будь-що, але «далі» можливе тільки за умови, що буде сказано те, що треба сказати. За такого підходу навіть книжка Мілоша Сохи «Волинь. Свідки говорять» (зібрання спогадів тих, хто вижив) вже не викликає довіри.
Читайте також: Чи був у Петлюри шанс виграти?
Звісно, ані ця книжка, ані десяток інших публікацій про Волинь не здобули нагороди «Кліо» – відзнаки за найкращу історичну книжку. Першу премію виборола книжка Адама Дилевського «Руда, донька Цвєґо. Історія євреїв у варшавській Празі». Другу премію розділили між книжками про варшавське метро і про Януша Корчака.
Міркуючи про це, доводиться пригадати вислів Вінстона Черчілля про дві Польщі: «Потрібно вважати таємницею і трагедією європейської історії той факт, що народ, здатний на будь-який героїзм, окремі представники якого талановиті, доблесні, чарівні, постійно проявляє такі величезні недоліки майже у всіх аспектах свого державного життя. Слава в періоди заколотів та горя; мерзенність і ганьба в періоди тріумфу. Найхоробрішими з хоробрих надто часто керували наймерзенніші з мерзенних! І все ж, завжди існували дві Польщі: одна з них боролася за правду, а інша плазувала в підлості».
Цьогоріч у Польщі започаткували премію за активну участь у збереженні польської спадщини Східних кресів, нині територій у складі Литви, Білорусі та України. У Любліні відкрили музей Східних кресів. У ніч після другого туру виборів Президента України Анджей Дуда ще до остаточного оголошення результатів зателефонував, аби привітати новообраного колегу і наголосив, що сподівається на залагодження непорозумінь у питання спільної історії. Польська політика пам’яті стає дедалі активнішою, ба навіть агресивнішою. Якою буде українська відповідь на ці виклики, покаже час.