Про можливі позапланові місцеві вибори в оточенні Володимира Зеленського заговорили ще до проведення позачергових парламентських перегонів. Тодішній представник президента у ВРУ Руслан Стефанчук заявив, що в Адміністрації розглядається така можливість. У день голосування, 21 липня, цю ідею побічно підтвердив і сам президент, порадивши народу «не розслаблятися».
Щоправда, через два дні Дмитро Разумков, на той час очільник партії «Слуга народу», повідомив, що місцеві вибори відбудуться таки наступного року, але наживку країна вже проковтнула. Почалося жваве обговорення ідеї в ЗМІ, загадкові пустопорожні коментарі провладних політиків та скептичні опозиційних. Перші стверджували, що питання ще не вирішене, триває внутрішньопартійна дискусія. Їхні опоненти наголошували на відсутності будь-яких правових підстав реалізації затії й потребі спочатку довести до логічного кінця децентралізацію. Нарешті, голова Офісу президента Андрій Богдан під час телешоу заявив, що проведення місцевих виборів відбудеться дуже швидко. І певним підтвердженням намірів раптом став несподіваний розпуск ЦВК. Чутки, які супроводжували цей процес і виходили прямісінько з президентської партії, пояснювали таку необхідність підготовкою до перезавантаження місцевого самоврядування, яке заплановане на квітень 2020-го.
На цьому тлі шалена розкрутка ідеї розділення влади в столиці, ініційована Богданом та нардепом Олександром Ткаченком, тільки докинула хмизу у вогонь. У ЗМІ з’явилася інформація з посиланням на неназвані джерела в ОП, що вибори слід очікувати вже в грудні, щоправда, лише у великих містах: Києві, Дніпрі, Харкові та Одесі. Поданий до парламенту законопроект про столицю частково підтвердив цю інформацію. Але згодом законопроект замінили на інший (без дати), а саму тему заговорили. І все ж таки питання явно не зняли з порядку денного.
Читайте також: Парламент: інколи тут є дискусія
Збоку здається, що «слуги» поводяться хаотично та нелогічно. Але у такий дивний спосіб зондується ґрунт. У СН постійно заміряють соціологію та вивчають настрої громадян. Запускають певну ідею як провокацію (байдуже, хто її озвучує та в який спосіб), а потім дивляться на реакцію: пройде чи ні. Особливо, хоч як це дивно, їх цікавить думка опонентів. Тих 25–30%, що не готові їсти баланду, зварену на кухні «Кварталу-95». Саме з цього боку слід очікувати неприємностей, і в СН це розуміють. Історія з парадом у День Незалежності стала для них чудовим уроком. Тоді команда президента, спираючись виключно на власне бачення ситуації, вирішила, що може заправляти балом, як вважає за потрібне. Парад, мовляв, не потрібен, бо зайві витрати. Але тільки-но частина суспільства негативно відреагувала на таку «економію» й стала готувати власну ходу, у Зеленського дали задній хід. Парад, хоч і в квазіформаті, усе-таки провели. Ба більше, не завадили опонентам провести свій.
Схожа ситуація нині повторюється із законом про землю. Щойно ідея про можливість іноземцям, як кінцевим бенефіціарам, купляти землю спровокувала невдоволення, як Зе-команда зробила крок назад. Тепер обіцяють перенести на п’ять років скандальну опцію. Власне, таких історій чимало: нова люстрація, вибори на Донбасі, відведення військ, врешті, місцеві перегони. Усі ці вкидання в маси — тестування, щоб не схибити.
Наміри отримати всю повноту влади, скориставшись всенародною любов’ю (поки рейтинг не просів), цілком вписуються в канву переможців президентських і парламентських перегонів. Та й жодних видимих перепон для їхнього втілення (хоч вони й не вписуються в чинні законодавчі межі) немає. У чому ж причина затримки? Адже провести перезавантаження місцевої влади «слугам» конче потрібно. І то якнайшвидше. Що далі відтягується цей момент, то збільшуються ризики недоотримати на хайпі переможні відсотки. Або й узагалі програти.
Виявляється, є й інші ризики та труднощі, які в Зе-команді чітко усвідомлюють, тому й гальмують. По-перше, закон не на їхньому боці. Згідно з Конституцією та Законами «Про місцеві вибори» й «Про місцеве самоврядування» місцеві вибори повинні відбутися наприкінці жовтня 2020 року. А позачергові можливі лише в разі дострокового припинення повноважень конкретної місцевої ради згідно з рішенням парламенту. Підстав для припинення не бракує, але вони не можуть бути висмоктані з пальця. Крім того, по кожній раді треба ухвалювати окреме рішення. Спочатку розігнати, потім призначити вибори. В Україні більш як 9 тис. місцевих громад. Тож парламент на цій приємній процедурі може зависнути на багато днів. Крім того, факт проведення позачергових виборів не скасовує необхідності проведення чергових, а це подвійна трата коштів. Можна, звісно, врегулювати питання в революційний спосіб, внести зміни до Конституції та законів, але це також час.
Читайте також: Президент. Їжа. Брехня. VoxCheck Зеленського на пресмарафоні
По-друге, у країні все ще триває процес децентралізації. До його завершення (адже йдеться про зміни адміністративно-територіального устрою) немає сенсу проводити перегони, і це в Зеленського розуміють. Варіант виборів у об’єднаних і необ’єднаних громадах паралельно нежиттєздатний. Він лише внесе хаос та законсервує наявну нині перехідну практику одночасного функціонування різних моделей громад, варіантів їхнього фінансування та взаємовідносин. Крім того, нова модель адмінтерустрою потребує адаптації, наприклад, державного реєстру виборців (ДРВ). Це непростий процес, і нова напівпрофесійна ЦВК має всі шанси з ним не впоратися. Скажімо, нині реєстр працює на базі РДА та виконкомів міст обласного значення. Якщо устрій змінюється, адміністрацій не стає або вони укрупнюються, відповідно виникає питання з переформатуванням ДРВ, щоб не виникло збою на етапі змін: ніщо не загубилося, не забулося. Тут буде чималий шматок роботи.
По-третє, є дилема, за яким законом вибирати. Можна, звісно, за чинним. Але, мабуть, є сенс усе ж таки оновити законодавство, а отже, внести відповідні правки у ветований президентом Виборчий кодекс. До кінця поточного року парламентський комітет із залученням представників нової ЦВК має напрацювати відповідні пропозиції й подати на розгляд Ради. Начебто навіть є рознарядка ще до різдвяних канікул його проголосувати. Тільки в таку оперативність мало віриться.
Ну й по-четверте, привид виборів на окупованому Донбасі. Нині в ОП розглядають кілька сценаріїв їхнього проведення. Перший — лише в ОРДіЛО навесні чи влітку 2020-го. Але для цього потрібно вносити зміни до Конституції. Плюс можлива серйозна негативна реакція суспільства. Другий — синхронно з черговими місцевими виборами по всій України в жовтні 2020 року. Але тоді довго чекати, а Зеленському кортить якнайшвидше полагодити проблему Донбасу. І третій, компромісний, варіант — синхронні позачергові вибори. Але для цього знов-таки потрібно «перепрошивати» Конституцію. Врешті, питання станом на сьогодні не може бути вирішене, адже все в кінцевому підсумку залежатиме від домовленостей, яких удасться досягти на зустрічі в «нормандському форматі».
Читайте також: Формула Штайнмаєра: хто кого розводить?
Однак найболючіша проблема для Зе-команди — це все ж таки кадровий голод і виклики, якими загрожує залучення до процесу невідповідних персонажів. Ні для кого не секрет, що за величезного рівня підтримки СН, реальної партії в Зеленського немає. І майже немає осередків на місцях. Наявний лише бренд, під яким вдалося перемогти на парламентських виборах, але наряд чи пощастить на місцевих. Адже йдеться про зовсім різну логіку вибору. Депутати ВРУ та місцевої ради мають відмінні функції. Висувати котів у мішках у регіонах означає втопити власний рейтинг. Залишається або шукати порозуміння з місцевими елітами й робити ставку на наявні регіональні сили, або творити якийсь мікс із бандитів та місцевих активістів, що від початку закладає конфлікт.
«Слуги» не готові до місцевих виборів. У них банально немає людей, про що відверто зізнався голова парламентської фракції СН Давид Арахамія, коментуючи можливість проведення дострокових місцевих перегонів навесні. Щоб іти на них, партії потрібно зібрати майже 150 тис. людей, а вона ледве нашкребла 300 в парламентський список. Починати дострокові вибори, якщо СН не зможе в них перемогти, бо не готова ні інституційно, ні кадрово, немає сенсу, впевнений Арахамія і має рацію. Понад те, якщо політсилу вже серйозно штормить від внутрішніх конфліктів, а один зі спонсорів Ігор Коломойський почав влаштовувати такої сили качелі, що дивись і вся монобільшість посиплеться, як картковий будиночок.
У такій ситуації поспішати нікуди. Тим паче що і Зеленський, і Коломойський уже давненько завбачливо проанонсували можливість розгону Ради в разі, якщо фракція СН стане недієздатною. А що така ймовірність зростає чи не щодня, то варіант почекати й потім спробувати відігратися, використавши формулу два в одному (позачергові парламентські та планові місцеві на осінь 2020-го), є цілком імовірним. Запуск серіалу «Слуга народу. Перезавантаження» щонайменше позбавить режисерів необхідності відповідати на незручні питання. А ще дасть змогу знову успішно використати бренд, убивши одразу двох зайців.