У всякому разі розмови про якийсь прогрес, що нібито намітився в переговорах останнім часом, зазвучали з новою силою. Але такі новини рівною мірою дають надію на краще й додають тривоги. Адже, як відомо, Росія просто так іти з Донбасу не бажає й давно вже цілком конкретно сформулювала свої умови, на яких готова припинити війну.
Одним із непрямих свідчень прогресу в переговорах може бути майбутній обмін полоненими, який уже анонсували в ЗМІ. Щоправда, чи відбудеться він, поки що досі не зрозуміло. А навіть якщо й відбудеться, то, найімовірніше, жодних проривів у переговорах не станеться. Адже всяких обмінів уже було багато, а зрушень у питанні припинення воєнних дій чи реінтеграції ОРДіЛО ми так і не побачили.
Серйознішим сигналом, який може свідчити про загасання бойових дій, є поступове розведення сил під Станицею Луганською. Там процес також відбувається важко, повільно й зі скреготом, утім, уперше за багато років він таки зрушив із мертвої точки. І російська сторона поки що декларує бажання його продовжувати. У всякому разі нещодавно російський міністр закордонних справ Сєрґєй Лавров основною умовою зустрічі в «нормандському форматі» назвав розведення сил на Донбасі.
Читайте також: Міст у прірву
Безумовно, припинення бойових дій — однозначний позитив. Покласти край загибелі наших військових — першочергове завдання для України. Але що буде далі, після розведення? На які кроки погодяться піти обидві сторони конфлікту? На ці питання, як і раніше, відповісти складно. Головна інтрига полягає в тому, як саме, зокрема в якій послідовності, виконуватимуться мінські угоди, якщо про їхнє виконання все ж таки вдасться домовитися. Адже із самого початку цей документ трактувався двома сторонами конфлікту двояко. І залежно від ситуації може бути виконаний абсолютно по-різному: або в тому варіанті, який вигідний Росії, або в тому, як їх трактувала українська сторона.
Наприклад, нещодавно близький до Владіслава Суркова російський політолог Алєксєй Чєснаков у своєму інтерв’ю вчергове змалював російське бачення мінських угод та розповів, чого саме хотіла б Москва від цього документа. «Завдання України — не дати Донбасу особливого статусу. Про це вже заявив Зеленський. Тому вони крутяться: пропонують особливий статус тільки на перехідний період, на три — п’ять років. Або особливий статус після повного роззброєння «ополчення» (тобто ніколи). У Росії завдання протилежне: домогтися для Донбасу особливого статусу. Справжнього, постійного, твердого, закріпленого в українській Конституції та українських законах чітко й беззастережно. Щоб потім не можна було скасувати відразу, тільки-но підтримка Москви припиниться, як того хочуть насправді українці», — заявив Чєснаков в інтерв’ю виданню «Актуальні коментарі».
Буквально відразу ж свіже інтерв’ю дав український олігарх Ігор Коломойський, який, зі свого боку, підкреслив, що Україна не може надати Донбасу особливого статусу чи проводити федералізацію, бо це знищить країну. «Нині наявний пункт, що контроль над кордоном передається після змін у Конституції, тобто ніколи. Цього не сталося б при Порошенкові, не буде при Зеленському й ні при кому іншому, бо неможливо проголосувати, знайти 300 голосів за зміни до Конституції, федералізацію, конституції окремих республік та іншу маячню. Якщо це станеться, то Українська держава перестане існувати», — заявив Коломойський.
Отже, наразі зрозуміло, що вимоги обох сторін одна до одної навряд чи можуть бути прийняті та виконані. Росія ніколи не допустить повного роззброєння незаконних збройних формувань. Однак у 10-му пункті мінських угод записана така умова: «Виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців із території України під наглядом ОБСЄ, роззброєння всіх незаконних груп». За українським законодавством, усі збройні формування «ЛДНР» є незаконними групами та найманцями. Адже ніхто вже давно не приховує, що бойовики отримують зарплати в російських рублях. Казки про безкорисливих ополченців, які воюють суто за ідею, залишилися у 2014 році. Отже, без роззброєння бойовиків виконати мінські угоди неможливо. Але якщо позиція Росії в тому, щоб ніколи цього не допустити, то про яку реінтеграцію може йтися?
Є й інша фундаментальна проблема. Як відомо, мінські угоди були грубо порушені наступного ж дня після їхнього підписання, коли бойовики «ДНР» захопили Дебальцеве. Згідно з підписаними домовленостями, Дебальцеве та сусідній Вуглегірськ розташовані на підконтрольній території, і почати виконання Мінська, за логікою, слід із виведення формувань «ДНР» із цих населених пунктів і передачі їх під контроль українського уряду. Але на такі кроки Росія також відмовляється йти, у зв’язку з чим постає питання про доцільність усіх наступних переговорів про виконання Мінська.
Читайте також: Чи потрібні Донбасу місцеві вибори. Опитування
Якщо Україна проігнорує проблему Дебальцевого та Вуглегірська й прикинеться, нібито жодного порушення не сталося, це буде занадто явною поступкою ворогові, що межує з державною зрадою. Якщо ж цього не відбудеться, то незрозуміло, про що взагалі можна домовлятися далі.
Численні заяви, зустрічі та «позитивні сигнали», якими наповнені ЗМІ, давно вже стали чимось на кшталт білого шуму. Якщо побіжно переглянути заголовки новин щодо переговорів у питанні Донбасу за минулі п’ять років, можна легко переконатися в тому, що такі «прогреси» та «прориви» прогнозувалися вже не раз. Тільки по факту не відбувалося нічого. Кожна з цих «проривних» заяв із часом просто забувалася до наступного разу.
Якщо ж спостерігати не за гучними заявами в пресі, а за тим, що сьогодні насправді відбувається по той бік лінії розмежування, то ми не побачимо жодних приготувань до реінтеграції ОРДіЛО. Навпаки, є протилежні процеси. Наприклад, зміцнюються КПВВ: замість тимчасових споруд зводяться більш ґрунтовні, стаціонарні. Буквально днями новий укріплений КПВВ відкрився в Оленівці. Зі звичайного напіввійськового пункту пропуску з тимчасовими будками він перетворився на повноцінну прикордонну споруду, яку можна побачити на кордонах між державами.
Читайте також: ОРДіЛО з новим репертуаром
Нікуди не поділася й видача російських паспортів, яка триває всупереч усім переговорам і заявам. Російські ЗМІ старанно рапортують про нові тисячі виданих документів, що знову ж таки не сприяє інтеграції ОРДіЛО до українського правового поля. Крім того, у серпні захоплено відразу два українські підприємства (Харцизький сталедротово-канатний завод «Силур» та Горлівський м’ясокомбінат), вони були передані бойовиками під контроль російських фірм. Якщо раніше росіяни хоча б формально вдавали, що не причетні до захоплення української власності в ОРДіЛО, то тепер діють абсолютно відкрито. І це питання під час переговорів щодо Донбасу теж не можна ігнорувати.
Схоже, усе йде не до особливого статусу Донбасу, а до заморожування конфлікту за сценарієм Придністров’я чи Абхазії. У всякому разі жодна зі сторін поки що не демонструє готовності приймати умови опонента.