Врешті, західні медіа повідомляють про те, що Макрон домовляється з президентом США Дональдом Трампом про перетворення Великої сімки на Велику вісімку. Якщо бути точнішим, то йдеться про повернення Росії до клубу країн із найрозвиненішою економікою, із якого її виключили одразу після окупації Криму.
«Росія — глибоко європейська країна. Ми віримо в Європу, що простягається від Лісабона до Владивостока. Очевидним є прогрес у багатьох політичних та економічних питаннях, оскільки ми докладаємо зусиль для розвитку франко-російських відносин. Я переконаний, що під час цієї багаторівневої перебудови потрібно розробити архітектуру безпеки й довіри між Європейським союзом та Росією», — таке повідомлення з’явилося на сторінці французького президента у Facebook після зустрічі лідерів Франції та РФ. Що показово, російською мовою.
Читайте також: Діалог Макрона і Путіна: крок вперед і два назад
Лідери двох держав розмовляли про врегулювання кризи в Україні без самої України. До того ж один із цих співрозмовників — агресор. Макрон заявив, що «позиція президента Зеленського докорінно змінює ситуацію». Щоправда, чим позиція Зеленського відрізняється від позиції його попередника Петра Порошенка, очільник Франції так і не пояснив. Водночас Путін після зустрічі з Макроном озвучив свої очікування від України. Власне, вони лишилися незмінними: особливий статус Донбасу, вибори на територіях, непідконтрольних Україні. Про виведення російських військових та російської техніки не йшлося. Хоча, як відомо, за Порошенка саме ця умова озвучувалася як основна для організації виборів на окупованому Донбасі: спочатку Москва виводить війська, потім Україна відновлює контроль над своїм кордоном, аж тоді народне волевиявлення. В іншому разі голосування під дулами автоматів нічим не відрізнялося б від псевдореферендуму в Криму. Нині ж, здається, останній варіант цілком імовірний. Хоче того Україна чи ні.
Однак перед тим мають відбутися зустрічі в «нормандському форматі», започаткованому 2014-го й покликаному розв’язати проблему російської агресії в Україні. Участь у ньому беруть Україна, Росія, Франція та Німеччина. У тому ж форматі свого часу обговорювалося й питання впровадження в життя мінських угод. Втім, ситуація зайшла в глухий кут. Адже Росія та підконтрольні їй бойовики не виконували своєї частини зобов’язань (скажімо, припинення вогню), відповідно Україна не могла виконати власних. І попри всі ініціативи, створення дорожніх карт ситуація лишилася невирішеною. Але новообраний президент Володимир Зеленський не раз заявляв, що готовий повернутися до активних переговорів саме в «нормандському форматі». Власне, перезавантаження почалося із зустрічей радників президентів. Останнє таке зібрання було 12 липня цього року. І, за словами заступника голови Офісу президента Вадима Пристайка, тоді домовилися про обмін полоненими, «хлібне перемир’я», розмінування в Станиці Луганській.
Щоправда, як і попередніми роками, виявилося, що попри декларований «мир» обстріли вздовж лінії фронту тривають. А українські військові гинуть й отримують поранення. Скажімо, 20 серпня бойовики порушили режим тиші щонайменше сім разів, один військовий поранений. Фактично «хлібне перемир’я» не працює, адже тиша має запанувати по всій лінії фронту. Водночас виникли проблеми з розведенням сил у районі Станиці Луганської. Варто нагадати, що домовленостей щодо відводу військ у цьому районі досягли ще 2016-го в Мінську. Окрім того, розведення мало відбутися й у Донецькій області, у районі селищ Золоте та Петрівське. І якщо в останніх двох випадках бойовики та українська армія залишили свої позиції, то в Станиці Луганській це сталося аж 26 червня цього року. За повідомленнями журналістів, які працюють у зоні бойових дій, зокрема з «Радіо Свободи», частина бойовиків могла лишитися на своїх місцях. Хіба що тепер вони мають на руках пов’язки Спільного центру з контролю та координації (СЦКК). А в переддень здачі матеріалу в номер стало відомо, що бойовики зірвали демонтаж укріплень у цьому районі. Як повідомили в прес-службі Операції об’єднаних сил, Україна почала розбирати укріплення зі свого боку. Те саме синхронно мали б робити й бойовики. Та з’ясувалося, що такого дозволу їм не надала Росія. Тому й українські фортифікації лишилися на своїх місцях.
Читайте також: «Просто» не припиняється
Крім активізації воєнних дій Москва може тиснути на Київ і через політичних в’язнів. Так, у середині серпня адвокати Миколи Карпюка та Володимира Балуха повідомили, що не можуть знайти своїх клієнтів у місцях відбування покарання, куди за сфабрикованими обвинуваченнями їх відправили російські суди. Згодом російська журналістка й правозахисниця Вікторія Івлєва сповістила, що вони можуть перебувати в московському СІЗО «Лефортово». Однак точно цю інформацію підтвердити на момент написання матеріалу було неможливо, адже «Лефортово» прийняло лише передачі на імена українців. Чи перебувають в’язні там фактично, наразі можуть підтвердити хіба що їхні адвокати. Вони ж, зокрема захисник Карпюка Алєксєй Барановскій, припускають, що Росія, ймовірно, готує повернення кількох політичних в’язнів до України.
«Можна було подумати, що Балуха просто переводять в іншу колонію, але річ у тім, що наприкінці минулого тижня з Владимирського централу зник мій підзахисний Микола Карпюк. Посилку, відправлену йому минулого тижня, мені повернули з позначкою «адресат відсутній», а отже, їх обох забрали з «насиджених місць» приблизно в той самий час, і це викликає стриманий оптимізм», — написав він на своїй сторінці у Facebook.
Власне, обіцянки звільнити українців із російського полону, як і «завершити війну», були чи не основними в передвиборчій риториці Зеленського. В інтерв’ю журналістам він заявляв, що готовий домовлятися «хоч із чортом». Проте, як показує практика попередніх років, домовленості з Росією здебільшого сумнівні й вигідні передусім їй самій. Тож якщо чергова зустріч у «нормандському форматі» відбудеться, то треба бути готовими до того, що Україну потенційно «примушуватимуть» до миру на потрібних для Кремля умовах. Попри те що саме вона в цій ситуації є жертвою російської агресії.