“Зміна влади в Україні створює нові можливості,” – у такий спосіб схарактеризував Макрон передумови для нової зустрічі в Нормандському форматі на найвищому рівні. На спільній з Путіним прес-конференції він досить оптимістично проголосив, що перемовини могли б відбутися в найближчі тижні. “Позиція президента Зеленського докорінно змінює ситуацію, – наголосив Макрон. – Президент Путін спілкувався з ним декілька разів, в останні тижні, і я вважаю, що існує добра нагода повернутися до теми”.
У чому саме позиція Зеленського настільки відрізняється від бачення ситуації на Донбасі попереднього президента, Макрон не уточнив. Та усміхався впевнено, радісно, – так саме, як на спільній прес-конференції з новим українським лідером. Інтонації, звичайно, – ще не підстава для висновків, що Зеленський вже пообіцяв Макрону та Путіну якісь поступки, на які не йшов Порошенко. Французький президент міг надихнутися й цілковитою недосвіченістю Володимира Олександровича, яка вже виявила себе промовистою мовчанкою, коли Росія, за активного сприяння Франції, відновлювала своє право голосувати в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
Читайте також: DIE WELT: Росія посилює експансію, гонка озброєнь на Балканах
Зустріч керівників учасників “нормандського формату”, – себто України, Франції, Росії та Німеччини, – якщо вона дійсно відбудеться найближчим часом, – дуже швидко прояснить, яку саме “нову ситуацію” створює зміна найвищого керівництва в Києві. Про всяк випадок, Путін свої побажання залишив незмінними. Він озвучив у Брегансоні, що сподівається для Донбасу “особливого статусу”, – спочатку тимчасово, а після виборів — на постійній основі. Принаймні для преси він нічого не пообіцяв стосовно виводу російської зброї та найманців напередодні виборів. Отже, йдеться про старий сценарій імітації демократичного процесу, де голосування відбувалося б під дулами російських автоматів. “Обрані” в такий спосіб депутати підсилили б у Раді й без того численну команду Медведчука, що поставило б на всіх європейських прагненнях України жирнючий хрест. Власне, чого й домагається Росія, з більшою чи меншою наполегливістю, упродовж останніх 30 років. Чи засмутяться в Єлисейському палаці, якщо українців знову загонять під російське ярмо? Аж ніяк. Навпаки, це дозволить відновити повнокровну співпрацю з Росією по всіх напрямках.
“Росія — це глибоко європейська держава, – здивував узагальненням Емманюель Макрон. – Ми віримо в оцю Європу, від Ліссабону до Владивостока”… Якось не склалося у Президента Франції з географією. Навіть формальна, географічна Європа закінчується на Уральських горах. Про культурну, ціннісну Європу — годі й казати. Президентський радник, що підказав розширити аж до Амурської затоки відому формулу “від Бреста до Уралу”, має сміливу фантазію. Та важливіше інше: запросивши Путіна, приміряючи до себе роль “великого посередника” та світового замирювача, Макрон геть збив планку й без того відносної вимогливості, в діалозі з Росією, про яку він полюбляє казати в інтерв’ю.
Читайте також: Доповнена реальність. Що нового в розслідуванні катастрофи МН17
“Хтось каже про покликання Франції бути “потужністю рівноваги”, що має силу “говорити з усіма”. Інші бачать просту тактичну гру, яка не допоможе підняти статус Франції в Європі, – написав на сайті Huffpost Жан-Сільвестр Монґреньє, дослідник Інституту Томаса Мора. – Як би воно не було, варто тримати в пам’яті певну кількість провідних ідей про Росію, її політичний проект та “велику стратегію”, що вона ставить до дії… Насамперед, Росія є союзником Ірану, росіяни та іранці планують спільні операції в Сирії… Стосовно нинішньої іранської кризи, Владімір Путін бачить в ній можливість зміцнити розбрат між західними державами та встановити російський супермасизм на Близькому Сході… Задум десолідаризувати Росію й Китай, а для цього знайти компроміс з Москвою, також нереалістичний. Сподіватися на його реалізацію — це недооцінювати, наскільки Владімір Путін прагне влади. Війна проти України показала, що російський президент не є "партнером", який за допомогою військових операцій лише намагатиметься покращити умови торгівлі. Стратегічне партнерство з Китаєм є довготривалим, воно містить військову складову. Це союз між двома ревізіоністськими державами, що плекають образи на Захід.”
Жан-Сильвестр Монґреньє, поза іншим, наголосив, що формула “Європа від Атлантики до Уралу” не належить де Голлю, як це прийнято вважати. “Автор вислову — Васілій Татіщєв, географ Петра Великого, – нагадує дослідник. – Його ціллю не було визначити нові географічні кордони Європи, що в ті часи зупинялася на річці Дон. Йшлося про те, щоб позиціонувати Росію як потужну імперію… Стосовно де Голля, то він вважав, що Західний Сибір та Далекий Схід колись неминуче відійдуть Китаю.”
Ось такі російські меседжі, доповнені та посилені, містить виступ Макрона під час зустрічі з Путіним. Пошук нових контрактів для французького бізнесу? Здобуття помітнішої ролі для Франції, в контексті Brexit? Персональні амбіції зачекінитися “привілейованим переговірником” при Путіні? Все докупи, напевне, але впадає в очі, що Україна в цій комунікативній стратегії свідомо винесена за дужки. З реплік Макрона випливає, що з Зеленським буде не складно домовитися. Добра дитина не заважатиме дорослим дядям “заново вигадувати архітектоніку європейської безпеки”, нехай і на шкоду українським інтересам.
Читайте також: Огляд InformNapalm: контрабанда для ЧФ РФ та третина «глухих обстрілів»
Вихваляючи французьке сприяння, що допомогло Росії відновити повноцінну участь у роботі Ради Європи, Макрон вкотре згадав російських громадян, які можуть писати скарги до Європейського суду. Побіжно згадав про українських загиблих під обстрілами, “в порушення припинення вогню”, через яких він висловив співчуття Зеленському. Сумно думати, що Макрон щиро вірить у перспективи тактики шляхетних кроків по відношенню до Росії. Москва не звикла поступатися, хіба під тиском, якщо він був достатньо жорстким. Жест на жест — це може бути з німцями, британцями, норвежцями, – там, де порядність і репутація важливіші за марнославність. Ініціювавши зустріч з господарем Кремля, Макрон, імовірно, не виключено, сподівався слави Ніколя Саркозі, що втрутився 2008 року до подій у Грузії.
Тоді було чути багато слів, лунали оплески. Та в сухому залишку 20% території Грузії так і залишилися окупованими, а близько 300 тис переміщених осіб так і не можуть повернутися додому. Історія знає ще один приклад французької ініціативи до перемовин з Кремлем: Жіскар д”Естен, розмова з Брежнєвим відразу після введення радянських військ до Афганістану. Франсуа Міттеран назвав тоді свого політичного конкурента “маленьким маленьким телеграфістом”. Образ, сказати б, не застарів, навіть якщо з 1979 року багато часу минуло.
“Ми не розуміємо, чому Путіна запрошено до Брегансона, – написали у відкритому листі до президента Макрона учасники мережі “Об’єднана Європа”, до якої входять вихідці з України, Грузії, Молдови, держав Балтії, що мешкають у Франції. – Знаючи, як працює російська влада, цей жест може бути сприйнятим виключно як символи слабкості, якщо за ними не стоять жорсткі вимоги. Ми закликаємо Вас не підтримувати російські ініціативи, успіх яких лиш надихне Путіна продовжувати свою політику, що полягає в звичці ставити світ перед фактом та підривати з середини європейські держави.”
Чи дослухаються у Єлисейському до голосу громадськості? Аж так сподіватися, підстав нема. Але це не означає, що речі не треба називати своїми іменами і що не варто боротися, навіть коли сила — на боці опонента. Навіть якщо в високих паризьких кабінетах цілком прихильно сприйняли візит Путіна, в експертних колах вже лунають критичні голоси. Самміт Великої Сімки у французькому Біаріцці за кілька днів наявно продемонструє, чого домігся президент Макрон своєю дуже неоднозначною гостинністю. Путін натомість повернувся додому тріумфатором. Жодних поступок, ніяких обіцянок — опоненти самі все принесли на блюдечку, ще й припрошували. Вичікувати він уміє, чого не скажеш про нинішніх західних керманичів.