Die Welt: Читачі в підземці

Культура
14 Липня 2019, 12:04

Ти перегортаєш сторінку і дотримуєшся неписаного закону поїздки в метро: ніколи не відповідати на погляд незнайомця. Твоєї уваги шукають божевільні, залежні та серійні вбивці. Гортаючи, ти хочеш зануритися у свою книжку, але погляд ковзає і зупиняється на молодій стильно вбраній жінці з акуратною зачіскою. «Можна запитати, що ти читаєш?» — звертається вона до тебе з відкритою усмішкою. Ти мовчки показуєш обкладинку: золоті вертикальні лінії, слова «Війна і війна» («War and War», 1999) та László Krasznahorkai, витиснені матовим чорним.

Жінка щось розповідає про Instagram і літературу, це триває, поки ти вибираєшся з туману прози Краснагоркаї в реальність масової транспортної системи. «Як ти натрапила на це?» — і далі розпитує вона. Ти кажеш, що книжку порадив твій психоаналітик, а ти читаєш усе, що він радить. Жінка й далі усміхається, тож ти не зупиняєшся й говориш, сподіваючись відлякати її.

 

Читайте також: Читання думок, цифрові технології і мозок та початок кінця супутникового ТБ

Молоду жінку звати Улі Бойтер Коен, але в цей момент ти ще цього не знаєш. Не знаєш, що саме ти маєш стати частиною проекту, у якому людей розпитують про їхній читацький досвід. Вона засновниця «Subway Book Review», своєрідної народної літературної критики. Концепт такий самий простий, як і класний: вона запитує в читачів у метро про їхні враження від книжок, робить фото й разом із «рецензією» публікує його в Instagram. Там проект має вже понад 100 тис. фоловерів.

«Це прекрасно, — захоплено каже жінка. — Я Улі. Роблю Subway Book Review і розмовляю з людьми в метро про книжки». Улі Бойтер Коен виходить разом із тобою, і на пероні ти сама називаєш їй своє ім’я, розповідаєш, які ще книжки за роки радив тобі твій психоаналітик, кажеш, що й сама пишеш і часто їздила в незвичні місця, відвідала якось навіть Будапешт, але, на жаль, не побувала в угорській провінції, іноді була в зонах бойових дій, однак цю книжку читаєш не тому. А ще додаєш, що твої бабуся і батько наприкінці війни приїхали до Німеччини з Румунії.

«Мої бабуся з дідусем також із Румунії. Ми наче трансильванські сестри», — каже Бойтер Коен із лукавою посмішкою і показує тобі свій Instagram із фотографіями читачів, себто людей, які ще не пропали в невеличкому екрані свого смартфона, які ще прихильні до друкованого слова.

Молоду жінку звати Улі Бойтер Коен. Вона засновниця «Subway Book Review», своєрідної народної літературної критики. Концепт такий самий простий, як і класний: вона запитує в читачів у метро про їхні враження від книжок, робить фото й разом із «рецензією» публікує його в Instagram 

Рецензентка на ім’я Лірика тримає в руках «Еме і ягуар» («Aimée & Jaguar», 1994) Еріки Фішер. Каже, що зазвичай не їздить у метро, а книжку купила в книгарні Spoonbill & Sugartown, де колись працювала, і що це була робота її мрії. Тепер Лірика планує відкрити власну книгарню, де продаватиме книжки лише кольорових письменників. Легендарна квір-поетеса Айлін Майлс якось випадково зачепила Бойтер Коен у метро на гілці F. Вона порівнює біографії Каті Екер авторства Дуґласа Мартіна з біографією авторства Кріса Крауса і називає її безсоромною. Читачка Аміна не може точно згадати, чому обрала «Коли я був рабом» («When I Was A Slave», 2002). Вона народилася у Філадельфії, виросла в Кувейті. Її батько кувейтський індонезієць, а мати афроамериканка. Дивитися можна вічно…

Непочуті голоси, незрозумілі й ще надто тихі, цікавлять Бойтер Коен найбільше. Кожен найменший погляд на особисту правду чи демографічну нішу пришвидшує й твоє серцебиття. Коли Бойтер Коен піднімає свою камеру, щоб зробити фото, ти обнадіюєш її наступним разом, коли в читанні «War and War» просунешся далі, й даєш їй свій номер телефону.

Ти встановлюєш дружбу в соцмережі зі своєю трансильванською сестрою. В околиці в Клінтон Гілл, де вона живе з чоловіком, її знають усі: від нелегального торгівця DVD-дисками, безхатьків, продавця Bodega до супермоделі. Кожна зустріч, яка не виливається в розмову, для 37-річної жінки є втраченою нагодою. «Торік я розмовляла з одним чоловіком, який потім щиро мені дякував. Він казав, що вже місяцями ніхто не запитував, як йому ведеться. Це було дуже зворушливо й трохи моторошно».

 

Читайте також: Проблема не-читання як проблема що-читання

Ювілей Subway Book Review Коен послідовно святкує на своїй улюбленій гілці метро G. Професійні фотографи й спонсори знімають, як 200 друзів і фанів у картонних капелюхах та з гірляндами на шиях під пісню «Love Train», що лунає з бумбоксу, роздають книжки пасажирам, які нічого не підозрюють. Свято продовжується в затишному саду виробника окулярів.

Зіркова гостя вечора — акторка, продюсерка й авторка Еббі Джейкобсон, яка саме зняла в Нью-Йорку останню серію серіалу «Broad City». Схвильованій публіці вона читає уривок зі своєї нової збірки есеїв «Я можу про це пошкодувати» («I Might Regret This», 2018). Хоча сьогодні Джейкобсон радше можна зустріти в бізнес-класі літака до Лос-Анджелеса, ніж у метро, нью-йоркська підземка була для неї характеротворчою. «Це просто найкраще місце для знайомства з містом і собою. Ідеальне для спостереження за людьми та пошуку натхнення».

 

Читайте також: Книжки про минуле

Тим часом Улі Бойтер Коен розширила свою платформу. Тепер і в інших містах, як-от Берлін чи Мехіко, до пасажирів метро, які читають книжки, заговорюють кореспонденти. Вона працює над документальною книжкою про Subway Book Review. Каже, що в недалекому майбутньому цілком може з’явитися подкаст чи навіть телесеріал.

Про обіцяне фото тебе з книжкою Краснагоркаї «War and War» Улі Бойтер Коен, мабуть, забула. Ти вже не знаєш, що хотіла про неї сказати, і тихенько завчасно зникаєш із вечірки, щоб ще раз прочитати її, щоб побути наодинці з твоєю книжкою. І додому точно поїдеш не на метро. 

Автор:
Ева Мунц