Володимирові Зеленському в спадок від попереднього президента Петра Порошенка дісталася проблема українських політв’язнів у Росії. Як відомо, на кінець червня РФ утримує понад 100 українців, яких звинувачує в різних злочинах, починаючи від шпигунства й закінчуючи тероризмом. Щоправда, такі претензії до громадян України ґрунтуються або на сумнівних доказах, або на неправдивих свідченнях, або на використанні норм антитерористичного законодавства РФ. У «злочинці» записують активістів, волонтерів, журналістів, правозахисників. Тим часом російські суди не бачать політичних мотивів у цих переслідуваннях і виносять вироки, за якими українці опиняються в тюрмах на 10–20 років. Останнє таке рішення ухвалили тиждень тому, 18 червня, у Ростові. Суд відправив за ґрати п’ятьох кримських татар, звинувачених у причетності до організації «Хізб ут-Тахрір». Засуджені дістали вироки від 11 до 17 років ув’язнення.
Нагадаємо, що востаннє політичних в’язнів із Росії вдалося забрати майже два роки тому — у жовтні 2017-го. Тоді до Києва повернули Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза, лідерів кримськотатарського народу. Водночас, як зауважують правозахисники, з якими вдалося поспілкуватися Тижню, не останню роль у цьому відіграв Меджліс. Були сподівання, що російських громадян, які брали участь у війні на Донбасі, на українських політв’язнів обміняють перед чемпіонатом світу з футболу, що відбувався в Росії 2018 року. Тоді ходили чутки, що РФ, можливо, готує передачу Україні Олега Сенцова, який саме оголосив голодування. Втім, чутки лишилися чутками.
Читайте також: Повернути заручників
Водночас питання політичних в’язнів частково використовували під час президентських виборів. Скажімо, від попередньої влади лунали обіцянки нарешті врегулювати статус в’язнів Кремля на законодавчому рівні. Або принаймні розпочати цей процес. Зокрема, пропрезидентські депутати переконували родичів ув’язнених, що проголосують за законопроект під номером 8205. Останній лежить у Раді з березня 2018-го.
«У березні ми хотіли зустрітися з Іриною Геращенко. Однак вона відправила нас до свого юриста, який розробляв альтернативний законопроект про «політичних» (йдеться про документ під номером № 8337. — Ред.). Ми пояснили, що їхній законопроект ми не підтримаємо, бо він визнає статус заручника Кремля лише після того, як людина звільниться, приїде в Україну й пройде співбесіду в СБУ. Виходить, що Олег Сенцов має відсидіти свої 20 років і лише після цього його офіційно визнають в’язнем Росії. Хоча зараз ми всюди про це говоримо. І законопроект № 8205 фактично говорить те саме. Але є різниця: 8205-й пропонували проголосувати лише в першому читанні, а потім доробляти. Тоді як альтернативний пропонували одразу ухвалити в цілому», — пояснює Ігор Котелянець, брат політв’язня Євгена Панова, голова громадської організації «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля».
«Перед виборами з нами, родичами, правозахисниками, зустрілися й сказали, що альтернативний законопроект про політв’язнів не голосуватимуть. А в обмін просили не писати нічого поганого в соцмережах. Потім від Ірини Геращенко лунали обіцянки, що закон про заручників ухвалять у травні, бо в пріоритеті у Ради закон про мову й раніше вони нібито не встигнуть. Але й у травні цього не зробили. Якщо чесно, не вірилося, що нас так обмануть із законопроектом. Були сподівання на парламентські вибори. У результаті представники старої влади просто обрізали з нами комунікацію», — скаржиться Котелянець.
Інфографіка Громадяни України, що утримуються з політичних мотивів на території РФ і тимчасово окупованого Криму
Власне, Ірина Геращенко за часів президентства Петра Порошенка обіймала посаду уповноваженого з мирного врегулювання ситуації в Донецькій та Луганській областях. А оскільки за п’ять років українська влада так і не спромоглася призначити уповноваженого у справах політв’язнів, Геращенко виконувала й цю функцію. Однак після президентських виборів вона вирішила подати у відставку. Порошенко підписав її заяву 18 травня. Фактично Україна на певний час лишилася без людини, яка відповідала б за звільнення українських заручників на Донбасі, в’язнів Кремля і мала б необхідні повноваження.
«Так, Геращенко займалася політв’язнями. Але не займалася проблемою серйозно. Вона робила корисні речі, проте не було системної роботи, як її розуміють правозахисники та родичі ув’язнених. Фактично відповідального за цей напрям не було. І зараз теж немає», — пояснює координаторка Медійної ініціативи за права людини Марія Томак.
Після інавгурації Володимир Зеленський знайшов Геращенко заміну. Нею стала Валерія Лутковська, колишній омбудсмен. Її призначили в Тристоронню контактну групу в Мінськ, а відповідатиме вона за гуманітарні питання, до яких, зокрема, належить обмін полоненими між Україною та «ДНР» і «ЛНР». Щоправда, ще важко сказати, чи займатиметься вона питаннями політичних в’язнів.
«У Мінську не говорили про Крим, про «політичних». Там завжди йшлося про ОРДіЛО. Але коли Лутковська була омбудсменом, то вона завжди була з нами на зв’язку. І якщо в нас були проблеми, могла дати завдання підлеглим і повідомити нам, хто відповідатиме за їх вирішення. Знала, як знайти підхід до Татьяни Москалькової (російський омбудсмен. — Ред.). Вона вміє розмовляти з тією стороною. Добре, що її повернули», — переконує Котелянець.
Також родичі політв’язнів сподіваються, що згодом Лутковська матиме більше можливостей і буде відповідальною за роботу, пов’язану з бранцями Кремля. Водночас родини ув’язнених чекають ще на низку кроків від нової Адміністрації президента. Зокрема, йдеться про створення координаційної ради з питань політичних в’язнів, призначення уповноваженого з цього питання та ухвалення законопроекту про статус заручника. Усі ці ініціативи вони озвучили під час зустрічі 30 травня з президентом Володимиром Зеленським. Той на словах підтримав їх.
«Зеленський запитав, чи є в нас конкретні пропозиції, що можна зробити вже зараз. І ми озвучили йому ці три тези. Він нас підтримав, пообіцяв питання опрацювати, дати людину, яка комунікуватиме з нами від Адміністрації президента й повідомлятиме про призначення. Але проекти щодо уповноваженого та координаційної ради вже є, ми ще з АП часів Порошенка всі документи пропрацювали. Фактично все готове. Обіцянки нам дали, але призначень наразі немає. Місяць минув», — каже Котелянець.
Читайте також: Диверсанти на папері
«Так, прогресу в цій історії поки що немає. Рішень немає. Бо зараз для всіх тема номер один — вибори. Так, в АП у нас є контакт, який із нами на зв’язку. Але я не порівнювала б якість комунікації двох адміністрацій. Я порівнювала б результат. А його наразі немає. Але під час зустрічі було видно, що питання в’язнів Кремля для Зеленського важливе. Особливо напередодні виборів. Тепер головне, щоб у цю тему не потрапили різні пройдисвіти. Не через злу волю, ні. Просто в АП можуть не до кінця усвідомлювати, що відбувається», — каже Томак.
За інформацією джерел Тижня, посаду уповноваженого у справах політв’язнів не проти обійняти уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова. Вона начебто намагається переконати Банкову, що може справлятися з новими обов’язками. А останнім часом нібито почала збирати заяви від українських політв’язнів про бажання бути обміняними. Втім, така активність чинного омбудсмена викликає занепокоєння в частини людей, які мають стосунок до питання бранців Кремля.
«Якщо дивитися на взаємини тієї самої Лутковської з громадянським суспільством після Революції гідності, то вона більше орієнтована на права людини. А Денісова передусім політик. Не правозахисник. І нас влаштувала б Лутковська, але Денісова нібито претендує на посаду, хоче бути уповноваженою. Проте в неї вже є своя компетенція, вона уповноважена з прав людини! А нам треба людина, яка матиме стратегічне розуміння проблеми, шукатиме переговірників, залучатиме їх до перемовин із РФ, отримуватиме доступ до людей у тюрмах, забиратиме їх звідти. Це все дуже складно», — коментує інформацію Томак.
Читайте також: Кримські тюрми. Як забрати в’язнів з окупації
Щодо майбутньої кадрової політики встиг висловитися й президент РФ Владімір Путін. 20 червня він заявив, що зустрівся зі своїм кумом, головою політради партії «Опозиційна платформа — За життя» Віктором Медведчуком і обговорив із ним питання звільнення українців, які перебувають у полоні. Родичі бранців трактують його слова як натяк, мовляв, обміни відбуватимуться лише за участю Медведчука.
«Заява Путіна не свідчить про те, що обміни будуть завтра. Але добре, що він про це сказав. Ми не любимо Медведчука, цілком заслужено. Але його заява є сигналом, що без Медведчука питання обмінів не вирішити. І треба розуміти, що Медведчук у цій історії не представник України, він представник Путіна. Особисто в мене є сподівання, що це питання спробують використати під час парламентських виборів. Що звільнення людей використають, щоб отримати голоси. Хоча який Медведчук хороший переговірник, якщо в нас уже два роки обмінів не було? До того ж я не думаю, що люди, які за НАТО, євроінтеграцію, раптово після обмінів вирішать голосувати за Митний союз і кума Путіна. А його електорат питання політв’язнів не цікавить. Тому, як на мене, тут ризиків немає. І якщо раптом під егідою Медведчука звільнять кількох людей, то я не проти», — коментує заяву російського президента Котелянець.
Утім, здається, до виборів сподіватися на обміни марно. Перемовини за участю нової контактної групи в Мінську 19 червня результату не дали. Росія хоча й говорить про обміни, але не уточнює, про яку саме категорію людей ідеться: заручників ОРДіЛО, полонених моряків чи бранців Кремля. А нова Адміністрація президента має зробити висновки з роботи своїх попередників і врешті розібратися з частиною проблем, які лишаються невирішеними впродовж п’яти років. Адже українські політв’язні та їхні родичі чекають на допомогу від держави сьогодні, а не через 20 років, коли добіжать кінця терміни ув’язнення.