Найважче зараз бути конструктивним. Володимиру Зеленському — в першу чергу. Ще в юнацькі роки він навчився обертати серйозні речі на кураж: нудні лекції з юриспруденції можна було компенсувати (а нерідко, мабуть, і замінити) грою «веселих і кмітливих», підкорювати пропахлу шаурмою українську столицю замість протирати штани помічником судді чи адвоката. Провести успішну виборчу кампанію just for fun — теж цілком реально, доведено Зеленським. Веселого й кмітливого президентства не буде: час відповідати на виклики. Так, як на «розминці» чи «конкурсі капітанів», не вийде.
Часто жартувати й послуговуватися сленгом із трибун можуть собі дозволити хіба що диктатори. Зловісне й специфічне почуття гумору Сталіна згадувало чимало сучасників «вождя народів». А чого вартий зі своїми гопницькими зворотами Путін чи Лукашенка, переконаний у тому, що «дитину на 3d-принтері не надрукуєш». Коли ти розчавив опозицію, приручив ЗМІ, чого б і не поприколюватися? Навряд чи Володимир Зеленський марить лаврами довічного президента, принаймні, обіцяв правити не довше п’яти років. Сам він, за власним висловленням, не боїться критики. Хоча й, здається, воліє її не чути. Як інакше пояснити зовсім недемократичний формат брифінгів без запитань, ба більше: за умов, коли не всі журналісти можуть потрапити на захід в АП? Хочеться вірити, що цей збій технічний. Нехай доступ медіа до президента, як він обіцяв, буде нечастий, але результативний.
Читайте також: Загибель хлопчика від кулі поліцейських. Усе, що відомо про трагічний інцидент в Переяслав-Хмельницькому
Можливо, Володимир Зеленський готувався до баталій із Радою та МВФ (як у серіалі) — це було б красиво й ближче до жанру радянської студентської гри. Однак виклики виринають зовсім не звідти. У своїй інавгураційній промові президент навряд чи випадково не згадав міністра внутрішніх справ серед тих, кому варто було б подати у відставку. Отже, можна припустити, правоохоронною системою попередників Зе-президент задоволений. Можна згадати й компліменти Ігоря Коломойського на адресу Арсена Авакова. Але чи цього достатньо? Це в радянські часи служба міліціонера була «на первый взгляд как будто не видна». На відміну від прокурорів і працівників СБУ, із поліцейськими український громадянин зустрічається щодня. Інколи це обертається трагедією. Загибель п’ятирічного Кирила Тлявова в Переяславі-Хмельницькому — на жаль, один із таких випадків. Про обставини інциденту, хочеться сподіватися, ми таки довідаємось. Однак спроби приховати смертельне поранення дитини, картинні рапорти підозрюваних із проханням перевести їх до зони ООС, надміру м’яке перше рішення суду щодо запобіжного заходу — усі ці факти повертають у похмурі часи міліцейського безладу. А чи могло бути інакше? З такою кількістю «недоатестованих» старих кадрів у МВС — навряд чи.
І те, що поспіхом вирішили провести переатестацію Переяславського райвідділку, — традиційна міністерська відписка. Усім відомо, на які дива спроможні суди, коли йдеться про повернення службовців на посади. Причина десь глибше: у касті ментів, переважно зі званнями старших офіцерів. Касті, яка вірно служила режимам Кучми і Януковича, «мала на увазі» Віктора Ющенка з його декоративними очільниками міністерства, і яка спромоглась адаптуватися і в післямайданні роки. Касті, яка впевнена, що й Зеленський для них не перешкода. Компетентність нового президента в правоохоронній сфері помітна в тому, що його соратники вважають ключовою місією СБУ… боротьбу з корупцією. Шах і мат вам, НАБУ і НАЗК! Виявляється, спецслужба має передусім пильнувати бізнес і чиновників, а не виявляти ворожу агентуру й запобігати терактам. Зрозуміло, глава держави — це не генпрокурор, не голова Державного бюро розслідувань, і не суддя. Але переяславський інцидент — це не лише про безладну стрілянину під чарку (чи без неї, як наполягає захист) із трагічними наслідками. Це про небезпечну й озброєну касту, представники якої на дозвіллі можуть улаштувати тир, де заманеться, а за певних обставин — стати поплічниками ворога. Хіба не ті самі менти зраджували в Криму й здавали зброю сепаратистам на Донбасі? Ось про що мав би думати президент, адже це питання і його особистої безпеки. Наразі Володимир пригрозив кримінальною й політичною відповідальністю за вбивство дитини. Що саме він мав на увазі — маємо ось-ось довідатися. Вистачить його волі тільки на те, щоб домогтися справедливого покарання співробітників МВС в одному кримінальному провадженні, чи таки вдарити по (недо)переатестованих поліцейських чинах, здатних однією своєю присутністю в органах звести нанівець усі реформи й надбання, які, будемо відвертими, таки мали місце в останні роки?
Читайте також: Аваков заявив, що не збирається подавати у відставку
Час забувати про експромти. Річ навіть не в банальних промовах під час закордонних візитів про те, що «НАТО — це безпека». Зрештою, якихось відвертих ляпів під час поїздки до Брюсселя президент України не припустився, і це теж свого роду досягнення. А от включєння начальника Генштабу до делегації в Мінську — рішення симптоматичне. Воно відгонить тим таки КВН: легковажний крок, раптом журі оцінить? Чи репетицією розважального шоу: ну не дуже вдалий номер, то ж можна відмовитися. Зрештою так і зробили: головнокомандувача ЗСУ Руслана Хомчака до білоруської столиці на переговори таки не відрядили. Але скільки буде таких кроків, які триматимуть у напрузі й просто шокуватимуть країну? Схоже, про це не знає ані сам Зеленський, ані його найближче оточення.
Пошук кон’юнктури й дешевих, але масових оплесків веде президента на манівці. Жарт про в.о. міністра охорони здоров’я Уляну Супрун «Ви знаєте, як її в народі називають?» вказує на те, що Володимир Зеленський значною мірою готовий спиратися на фольклор, аніж на нудні урядові звіти. А це доволі слизький шлях. Хто не чув в народі популярну думку про Верховну Раду «та їх би там усіх порозстріляти». Надія Савченко навіть прагнула втілити її в життя. Зеленському, будемо сподіватися, «слабó», як кажуть на околицях наших індустріальних міст. Не варто йому б і бавитися з соціологією. Як відомо, своє рішення розпустити парламент новий президент пояснив тим, що цей орган влади, мовляв, недостатньо популярний в народі. За цією логікою, його варто було б замінити фракціями розважальних шоу, а воно в нас в країні не одне, ось вам і багатопартійність. Останнє дослідження VoxUkraine та Київської школи економіки засвідчило, що 73% наших співвітчизників тяжіють до ліво-авторитарної ідеології. Якщо Володимир Зеленський візьме на озброєння ці цифри, які дивним чином збігаються з рівнем його підтримки в другому турі, то кілька років репресій, і він зможе забути про лібертаріанство та дозволити собі жартувати як Сталін. Цього, звичайно, не трапиться, але коли президент прагне бути більшою мірою трендфоловером, аніж трендсеттером виникають резонні побоювання: чи справді він здатний вийти за формат КВН?