1. Як Кремль використовує соцмережі?
2. Як РФ використовує російські та міжнародні сервіси?
3. Як Росія досягає успіху в соцмережах: через використання слабкості демократії, плюралізму думок, свободи слова чи чогось іншого?
4. Чи здатне керівництво західних соцмереж протидіяти російському впливу? Чи спроможні на це уряди окремих країн?
Валентин Петров, керівник Служби з питань інформаційної безпеки Апарату РНБО:
1 Росія використовує соцмережі за трьома напрямами:
— Забезпечення цілеспрямованого інформаційного впливу у власних інтересах, тобто проведення інформаційно-психологічних та спеціальних операцій для просування вигідних для неї рішень і наративів.
— Соцмережі є джерелом інформації для проведення розвідки з відкритих джерел (OSINT). Це можливість збирати дані про окремих українських громадян, зокрема силовиків, держслужбовців, активістів. Це невичерпне джерело конфіденційної інформації, особистої або компрометувальної, зв’язків для аналітики. Крім того, соцмережі є джерелом Big Data — великих масивів даних, які дають змогу вивчати соціальні настрої та маніпулювати ними, впливати на демократичні процеси, зокрема й на вибори.
— Соцмережі, як і будь-який онлайн-проект, є елементом величезного бізнесу. Зокрема, ефективним інструментом заробляння грошей російськими компаніями в Україні. Тому українські санкції застосовані саме проти компаній, що є операторами цих соцмереж.
2Багато критиків каже, що заборона російських соцмереж нічого не дала, що користувачі, а слідом за ними й російська активність просто перейшли у Facebook. Однак є принципова різниця. Facebook — це західна компанія, яка працює за західними законами та законами країн, де є її представництва. У нас є певні зауваження щодо реакції керівництва соцмережі на скарги, на звернення української влади, активістів, блогерів, але принаймні вона є. У випадку російських мереж цей зв’язок однобічний, можна писати запити або звернення, але не отримати жодної відповіді. Понад те, за наявності волі, бажання та зусиль з адміністрацією Facebook можна вступати в якісь судові правовідносини, тобто змушувати її дотримувати нашого законодавства. Я не можу уявити собі таку саму ситуацію з адміністрацією «ВКонтакте» чи «Одноклассников», це щось на межі фантастики. У будь-якому разі правове середовище, у якому функціонують ці компанії, є принципово відмінним. З одного боку, у нас не може бути довіри до російського правосуддя та адміністрацій соцмереж, а з другого — ми на 100% впевнені в тому, що правоохоронні органи та спецслужби РФ мають повний доступ до технічної інформації цих ресурсів, адже вплив держави на бізнес там надзвичайно великий. Водночас Facebook, Twitter, Instagram більш захищені навіть із погляду поваги до права та власних цінностей. Ми можемо припустити, що західні державні органи мають доступ до технічної інформації цих ресурсів, але він чітко визначений і регламентований законодавством, є правовим. Нормальна компанія прагне нормальної роботи відповідно до вимог і традицій ліберально-демократичного суспільства. Що стосується підходів російських спецслужб до роботи з користувачами тих чи інших сервісів, то це від соцмережі не залежить, адже вони є лише каналами донесення необхідної інформації. Хоча останнім часом той самий Facebook намагається позначати, хто саме замовив розміщення тієї чи іншої публікації, у той час як від «ВКонтакте» про такі ініціативи не чути.
3Я не сказав би, що досягаються великі успіхи. З одного боку, є активність, і вона відчувається, є відповідні звіти про втручання та маніпулювання, зокрема й через соцмережі. А з другого — така діяльність характерна для періоду 2014–2015 років, частково для 2016-го. І до чого це привело? До перегляду законодавства, суттєвого зміцнення інституцій у багатьох країнах, до посилення міжнародних санкцій. Росіяни показали, що вони володіють технологіями впливу, що в них є хакерські групи, які здатні прочитати листування Демократичної партії США. Але в результаті такі дії вдарили більше по Росії. Я не впевнений, що це можна назвати якоюсь перемогою чи вдалою тактикою. Це точно привело до більшої поінформованості про проблему, до вжиття заходів у відповідь, до формування структур або розширення їхніх повноважень, нових обмежень. Дуже показовим тут є розслідування урядом США втручання у вибори 2016 року. За його результатами було запроваджено персональні санкції, зокрема проти 16 осіб, що є працівниками російської військової розвідки. Тобто, попри всі спроби Москви приховати таку активність, у Вашингтоні показали, що знають усіх поіменно, не лише керівництво, а й безпосередніх виконавців. А про «фабрики тролів» на Заході сьогодні не знає, напевно, тільки ледачий.
4Ми всі сподіваємося, що в Цукерберґа є якесь соціальне навантаження, але чи має він керуватися виключно цим у своїй діяльності? Що стосується урядів, то є думка, що достатньо ухвалити відповідне законодавство. Маємо приклад Німеччини, яка встановила доволі суворі правила для соцмереж. І водночас не варто забувати, що це країна Великої сімки, потужна економіка. Вона може собі дозволити диктувати умови Facebook. Чи зможе це Україна, враховуючи її геополітичний та економічний вплив? Величезне питання. Теоретично ми можемо розробити норми й вимоги, але чи не опинимося раптом у ситуації, коли Facebook нас просто заблокує як країну, піде з нашого ринку. Тому, на мій погляд, краще не розмова з позиції сили, а домовленості. Покійному лівійському диктаторові Муаммару Каддафі приписують такі слова: «Неправда, що я можу заборонити Facebook, я можу просто розстріляти тих, хто ним користується». І де тепер Каддафі? З позиції сили треба розмовляти з росіянами. Про розблокування їхніх ресурсів можна буде говорити лише після юридичної реєстрації в Україні, щоб була сторона, яка відповідатиме за нашим законодавством, а також за умови розміщення всіх обчислювальних потужностей на нашій території, щоб усі дані лишалися тут. Щоб ми могли чітко ідентифікувати замовника або керівника будь-якої антиукраїнської групи чи пропагандистської активності й оперативно видаляти матеріали, які порушують законодавство.
Читайте також: У передчутті реваншу
Дмитро Золотухін, заступник міністра інформаційної політики України:
1Є питання технічне, тобто створення каналу донесення інформації. Це означає, що створюються акаунти в соцмережах, але це вже не класичні тролі чи боти, а звичайні акаунти. Своєю поведінкою вони дуже схожі на звичайних користувачів, тому їх майже неможливо зафіксувати технічними засобами. Такі сторінки ведуть оператори, одна людина обслуговує в середньому 20–30 клонів. Ці штучні користувачі об’єднуються в різні спільноти. Потім до тих груп штучно запрошують велику кількість уже реальних людей. Користувачі бачать спільноту, що оновлюється, має велику кількість підписників. Там відбувається активне спілкування, часто навіть без явного політичного забарвлення. Коли канал створено, починається друга частина діяльності: донесення необхідного наративу, контентне наповнення. Ці платформи використовуються для роздмухування та скеровування конфлікту. Для цього в хід ідуть «зливи» нібито ексклюзивної, але фейкової інформації, коментарі «експертів». Люди починають емоційно брати участь у цих дискусіях, штучно створюється конфлікт або емоційна напруженість на задану тематику. Далі конфлікт поширюється вже реальними людьми на інші сегменти мережі, виникає ефект снігової кулі. З часом така інформація набуває певного резонансу й може потрапити до блогерів, лідерів суспільної думки, на сайти та навіть у традиційні мас-медіа національного масштабу.
2Я не думаю, що існують відмінності. Звичайно, є якісь технічні нюанси, є необхідність перекладу в разі роботи в іноземних країнах, що певним чином ускладнює пропаганду й робить її дорожчою. Втім, традиційно люди, які користуються «ВКонтакте» та «Одноклассниками», налаштовані більш негативно до всього українського. Йдеться не про різні методи, а про різні цільові аудиторії.
3Насправді соціальні мережі — це не плюралізм і не демократія. Феномен якраз у тому й полягає, що за ширмою вільного спілкування ховається приватна компанія, яка контролює абсолютно весь контент за власними правилами. На словах вона підтримує свободу слова, але адміністрування й видалення контенту, блокування користувачів відбуваються виключно за внутрішніми алгоритмами, які ні з ким не узгоджуються, ніхто не має до них доступу та впливу на них. Тобто абсолютно авторитарний режим. Для українців це тоталітарний простір, де рішення приймають не громадяни чи наші державні органи. Україна наразі не має інструменту для оскарження рішень Facebook щодо видалення постів чи блокування користувачів.
4Гадаю, вони мають технічні можливості для цього. Адже нещодавно було повідомлення про масові блокування акаунтів, пов’язаних із російським телеканалом Russia Today. Російські дезінформаційні мережі блокуються регулярно, на що скаржаться навіть відомі кремлівські пропагандисти. Але з комерційного погляду це вбиває дохід, тому навряд чи буде воля на якісь масштабні дії.
Шон Таунсенд, представник Українського кіберальянсу:
2Якщо п’ятнадцятирублеві «ольгінці» виживають на різних сайтах на кшталт іміджбордів, то їм однаково, де дописувати.
3А хто сказав, що РФ досягає успіхів у пропаганді? Це зовсім не очевидно. Візьмімо кілька російських тез, які активно просувалися, зокрема й соцмережами: «федералізація України», «унікальний народ Донбасу», «захист російськомовного населення», «їх там немає», «український «Бук», «євросодом». На мою думку, це не успіх, а цілковитий провал. Певні успіхи є лише у вузьких сегментах, де в громадян немає інформації і вони таким чином заповнюють пустоту пропагандою, як-от «за Навального голосують лише школярі». Разом із тим, як пишуть у підручниках, один із ефектів пропаганди — поляризація суспільства, що в наших умовах нам тільки на користь. Навіщо нам мати «спільні позиції» з ворогами? Водночас різноголосе й заплутане виття пропагандистів забиває собою голоси, до яких варто було б дослухатися. У сучасному світі ефективна цензура — це не заборона, це радше шум. Водночас із боку Росії я, чесно кажучи, більше боюся не відвертих агресивних дій, а «дружби».
4І ліволіберальний порядок денний Цукерберґа, і регуляції, які пропонують уряди різних країн, грають тільки на користь пропагандистам. І перше, і друге призводить лише до подальшого розділення та атомізації суспільства. Я добре це спостерігаю на власному акаунті у Facebook, де мене дедалі частіше банять із кожним загостренням (і в лівий бік, і в правий). Щоб бути вільнішими, нам потрібно більше, а не менше свободи. Люди не таке вже й стадо, якщо їм дати можливість для самоорганізації.
Читайте також: Комунікативна сировина Московії
Представник спецслужби на умовах анонімності
1 РФ використовує соцмережі як один із основних, але не ключових елементів інформаційного впливу на аудиторію нашої країни. Піком успішності цього впливу були 2013–2015 роки через велику популярність російських ресурсів в Україні. Після блокування ефективність знизилася, але Кремль і далі використовує соцмережі у своїх цілях, зокрема й зарубіжні, як-от Facebook, Twitter та Instagram. При цьому враховується досвід, набутий у США та Великій Британії. Часто соцмережі використовуються в поєднанні із сумнівними сайтами, такими собі «зливними бачками» з нечистою репутацією та невідомою реєстрацією. Це робиться для того, щоб надати вкидам певної ваги.
2 Коли йдеться виключно про технічний інструментарій, то підходи різняться через особливості структури та принципів функціонування соцмереж. Однак якщо говорити про контент, наповнення та інформаційно-психологічний вплив, то ці інструменти однакові. Вони орієнтовані більше на стихійне, вірусне поширення інформації завдяки сильному емоційному забарвленню, що дає змогу приховати фейковість новини й водночас змушує людину поділитися нею. Робота в іноземних соцмережах для РФ обмежена, адже там діють установлені адміністрацією правила користування.
3 Кремль використовує всі вразливості демократії, це збігається з концепцією м’якої сили Ґєрасімова. Головна відмінність — у західному світі, зокрема в США, ця демократія вже відбулася, є потужні інституції, налагоджена система важелів та противаг. У нас це тільки починає розбудовуватися, тому країна є уразливішою.
4 Керівництво компаній частково вже діє. Але їм або треба повністю відмовлятися від політичної реклами та суміжних активностей, зосередившись виключно на товарах і послугах, або лазівки для впливу лишатимуться й зловмисники надалі обходитимуть обмеження адміністрації. На нещодавніх президентських виборах можна було спостерігати просування певних тез, це подавалося як внутрішня політична реклама. Довести, що то були саме російські спецслужби, а не внутрішні замовники чи самостійні опозиційні гравці, надзвичайно складно. Щодо урядів, то вони це роблять, для того в західних країнах є відповідне законодавство, хоча знову-таки свого часу вони це проґавили.