1. Коли, на вашу думку, відпаде необхідність у волонтерській діяльності на підтримку української армії?
2. Як змінилася ваша волонтерська діяльність від початку війни? Які об’єктивні та суб’єктивні причини цих змін?
3. Як ви ставитеся до нововведень щодо перебування волонтерів на передовій, що запроваджені керівництвом ООС?
Що думаєте про картку волонтера? Це заважає чи допомагає конструктивній діяльності?
4. Які несподівані спектри роботи з’явились у вас цими роками (окрім допомоги безпосередньо армії)? Чому ви вирішили цим займатися?
5. На вашу думку, у який формат може трансформуватися волонтерський рух України? Що для цього потрібно?
6. Чи маєте ви УБД як волонтер? Як ставитеся до можливості набуття цього статусу польовими волонтерами?
Віталій Дейнега, засновник фонду «Повернись живим»
1 Волонтери будуть потрібні українській армії доти, доки триває війна. Оскільки під час війни дуже важливий моральний фактор. Навіть якщо матеріальне питання буде вирішено, збільшиться оборонний бюджет, армія буде забезпечена краще за наших ворогів, усе одно потреба у волонтерах не відпаде. Бо армія має розуміти, що за нею стоять люди.
2 Якщо порівнювати з початком війни, то наша волонтерська робота дуже змінилася. Насамперед вона вже не волонтерська, а професійна, ми маємо зарплати. У певних питаннях вважаємо себе експертами, консультуємо Міноборони і Генеральний штаб, бо знаємо щось краще за них і можемо це аргументувати. І вони нас слухають. Робота стала ще системнішою. Ми від самого початку намагалися займатися конкретними речами, але зараз довели до ідеалу таку функцію, як забезпечення тепловізорами підрозділів, які їх потребують найбільше. Ми перестали давати їх у постійне користування, лише в тимчасове, потім забираємо, обслуговуємо, передаємо наступним підрозділам. Таким чином не купуємо коштом громадськості тепловізори, які можуть бути вкрадені, наприклад. А покриваємо велику потребу тією кількістю, яка є, з мінімальними витратами.
3 Вважаю, що картка волонтера — погана ідея, вона надійшла не від керівництва ООС, а вище, і я сподіваюся, що це закінчиться. Тому що, з одного боку, має бути система, щоб там не шастали всі підряд. З другого — це не повинна бути система відрізання незгодних. Система має перевіряти, чи ти не зливаєш інформацію, чи ти не шпигун. Ми з армією партнери, а не вороги. Тому сприйняли цю історію як ворожу.
4 У нас з’явився аналітичний напрям роботи, ми готуємо поки що закриті аналітичні звіти для Міноборони та Генштабу. Бо незалежної військової аналітики як такої в Україні немає. Є державна — Національний інститут стратегічних досліджень, РНБО, але до їхньої аналітики виникають свої питання. А незалежної, якій довіряли б і суспільство, і армія, немає. Ми хочемо зайняти цю нішу. Ще один напрям — інформаційний. Ми розвиваємо свій сайт як окреме ЗМІ, використовуємо доступ до медійних майданчиків для трансляції власних цінностей. Також уже народжуються ветеранський та освітній напрями. Ми хочемо навчати ветеранські бізнеси в партнерстві з найкращими бізнес-школами України. Учора закінчилися курси менеджменту й лідерства для офіцерів. Зараз ми почали навчати командирів рот, паралельно візьмемося за генералів, потім підемо вниз.
5 Не думаю, що волонтерський рух у щось трансформується, бо він прекрасний у тому вигляді, у якому є. Окремі діячі можуть піти в політику, повернутися на стару роботу чи залишитися й створювати чудові проекти далі. У нас є фонд «Таблеточки», який допомагає онкохворим дітям, то чому не може бути фонду «Повернись живим», який допомагає армії?
6 У мене немає УБД як у волонтера. Вважаю, що є волонтери, які це заслужили, але то особиста справа кожного, брати чи ні. Я не взяв би. Хоча я був у більшій кількості ситуацій, ніж переважна частина тих, хто має УБД. Ми розуміємо, що УБД і реальний бойовий досвід — різні речі. Він є майже у всіх, хто має реальний бойовий досвід, але є й у великої кількості інших людей, які його не заслуговують. Я перебуваю десь посередині, ближче до других, тому вважаю, що було б морально неправильно його брати. Думаю, у держави є інші способи подякувати мені, якщо вона захоче.
Читайте також: Матрос і його «єноти»
Діана Макарова, ФОНД Діани Макарової
1 Реформи в армії, на жаль, перебувають у початковому стані. Вирішена проблема з постачанням продуктів, форми та взуття, деякі підрозділи отримали певне озброєння, деякі — сучасні машини, але цього замало, щоб протистояти ворогу, який і не думає відступати від наших кордонів. Тож волонтерам ще довго доведеться затикати дірки на фронті, й ці дірки обов’язково стануть грандіозними, тільки-но почнеться справжній наступ російських військ. А він, на жаль, почнеться рано чи пізно.
2 ФОНД Діани Макарової, як і інші волонтерські фонди, з роками став працювати трохи в іншому стилі. Якщо на початку війни ми просто намагалися завалити фронт усім, що може знадобитися (форма, теплі речі, взуття, оптика тощо), то тепер працюємо вибірково, надаючи допомогу точково, обираючи тих, кому це найбільш потрібно. Звичайно, йдеться насамперед про передову нашого фронту, так звані нулі. До того ж відпала проблема забезпечення фронту порівняно недорогими речами, потрібними для виживання (харчі, тепло), натомість зросла потреба в речах дорогих, обов’язкових у сучасній війні, як-от електроніка, точна оптика, БПЛА тощо. Тобто ми намагаємося купувати саме те, чого Міноборони ще не в силах і не в змозі дати фронту. Народна допомога теж різко зменшилася порівняно з 2014–2015 роками. Тому мусимо обережніше використовувати гроші людей, обираючи в закупках лише те, що не можна вибити з тилової служби.
3Із уведенням обов’язкового відмічання волонтерських маршрутів та екіпажів у штабі ООС волонтерів різко перестали допускати до позицій, на яких стоїть наша армія. Ширшою стала прірва між реальними потребами, які заявляють солдати, сержанти, старшини та нижчі офіцерські чини, і ставленням до цих потреб у штабах підрозділів. Тобто командири від комбата і вище вимагають від волонтерів розвантажувати привезене на КСП батальйонів та бригад, а там, мовляв, офіцери вже розділять між підрозділами. Чи варто казати, що привезене в штаб дуже рідко доходить до позицій, до ВОПів? Тому волонтери якось тихенько пробираються до перших-других ліній, щоб розвантажитися безпосередньо в замовника, а замовник, своєю чергою, намагається приховати від командування їхні візити. Це принизлива ситуація і для солдатів, офіцерів, і для волонтерів. До того ж враховуючи, що значна частина волонтерів слухняно віддає свої вантажі в штаби, це створює величезні можливості для масових крадіжок на високому рівні. Адже перевірити, чи дійшов вантаж до позицій, не завжди можливо. А дехто з волонтерів навіть не перевіряє таких «дрібниць». Привезли, розвантажили, відмітилися, зробили селфі та й годі, місію виконано. З розмов із солдатами та офіцерами передової теж помітно, що вони невдоволені таким станом речей. Власне, нам відкритим текстом кажуть, що волонтерство масово перейшло на допомогу штабам. А як же передова? Це питання турбує зараз далеко не всіх.
4 Несподівані спектри — це навряд чи. Усе можна було передбачити. Ми почали працювати з пораненими, бо зрозуміло, що рано чи пізно така робота наздожене будь-якого фронтового волонтера. Робота із сім’ями військових, допомога в лікуванні дітей — і це було зрозуміло. Обстеження, пошук лікарень для ветеранів, адже демобілізованим дуже складно влаштуватися на обстеження або лікування до військового шпиталю, — оце була несподіванка. Здавалося б, країна мусить подбати про своїх контужених і поранених ветеранів. Проблема реабілітації теж у нас традиційно лежить на волонтерах. І вже зовсім несподіваною, принаймні для нас, стала організація волонтерсько-військового фестивалю, який відбувся нещодавно. На початку війни нам навіть на думку не спало б робити це. Тоді трохи не до того було. Аж ось фестиваль відбувся і показав, що волонтерам і військовим, нинішнім і демобілізованим, виявляється, дуже корисно зібратися на такий спільний відпочинок, де ніхто на ставитиме непотрібних запитань, де всі одне одного розуміють. Що ж, це теж реабілітація. І для військових, і для нас, волонтерів. Бо волонтери якраз дуже вразлива категорія. І досі ще не розроблена програма соціальної допомоги для них. Та й чи потрібна вона, ця програма, теж питання, адже волонтерство є добровільною та неоплачуваною роботою за покликом душі. А вимагати реабілітації поклику душі було б досить смішно й нечесно, чи не так?
5 Доки не закінчиться війна, волонтерство, принаймні фронтове, вперто займатиметься тим самим, із чого й почало. Утім, деякі напрями вже давно згортають свою роботу й плавно переходять у щось більш стале й тилове. Наприклад, стабільна допомога дітям загиблих, організація відпочинку дітям військових. Волонтери, які активно працювали з переселенцями, давно перейшли на збір коштів для хворих тощо. Я знаю волонтерів, які мріють нарешті закінчити свою фронтову діяльність та організовувати допомогу тваринам. Мабуть, це втома. Можливо, реалізація давньої мрії. Але цілковиту відмову від волонтерської діяльності спостерігаю рідко. Хіба що хтось зробив зі свого заняття якийсь бізнес. Огидно робити бізнес, використовуючи як стартовий капітал зібране під виглядом волонтерської допомоги, але такі випадки бувають.
6 Жоден волонтер нашого ФОНДу не має статусу учасника бойових дій. Ми не збираємося шукати можливості для його набуття (а вони для волонтерів є). Понад те, ми з осудом ставимося до колег, які вже зробили собі УБД. Це відкриває широкі можливості для отримання статусу випадковими людьми, тими, хто до фронту має опосередкований стосунок. Це небезпечний прецедент. Та й саме поняття «учасник бойових дій» означає участь у бою зі зброєю в руках. А волонтерство — це лише допомога, гуманітарна та беззбройна. Образно кажучи, ми лише підносили патрони, а воювали інші. Волонтер зі статусом УБД є досить нечесною комбінацією. А оскільки сам моральний статус волонтера для нас доволі висока планка, ми воліли б зберігати його саме таким.
Читайте також: У передчутті реваншу
Роман Донік, Фонд Романа Доніка
1 Коли армія буде забезпечена всім потрібним. На сьогодні бюджет Міністерства оборони становить близько 60% необхідного. Тобто форма, зброя, техніка, зарплати є, але багатьох необхідних речей немає. Основна відмінність у тому, що в 2014 році ми допомагали виживати, бо не було елементарних речей, а тепер допомагаємо воювати. Стараємося допомагати всім, що дає змогу воювати ефективніше.
2 Дуже змінилася. Армія розвивається, держава вкладає кошти в армію. Якщо на початку війни потрібно було абсолютно все, то тепер волонтерська допомога — це те, на що в держави не вистачає грошей. Крім гуманітарної допомоги інструктори нашої групи вже три роки ведуть на передовій курси для кулеметників великого калібру. На жаль, якість підготовки особового складу в навчальних центрах, як і раніше, залишає бажати кращого.
3 Я взагалі не маю жодної інформації про нововведення й картку волонтера. Ми вже з чотири роки не їздимо самі по собі. Усі приїзди узгоджуємо з командирами бригад. І веземо те, на що формують заявки саме вони (рідко комбати, але з відома комбригів). Тому в нашої групи таких проблем не виникало ніколи. Коли військові чекають те, що їм потрібно, вони і машини зустрічають, і супровід відряджають.
4 Зовсім несподіваних не з’явилося. Все більш-менш крутиться довкола того, з чим був знайомий і до війни. Трохи більше стали приділяти уваги медійним технологіям. Навіть відкрили окремий напрям у вигляді Агентства медійних технологій. І запустили новинний волонтерський проект у форматі інтернет-радіо Bloger.FM, головним завданням якого окрім подання об’єктивних новин є їх донесення до мешканців окупованого Донбасу та Криму.
5 У принципі за необхідного рівня знань і підготовки волонтерський рух міг би успішно виконувати функції громадського контролю. Але знову ж таки тільки за наявності певних знань і навичок, повного володіння предметом. А волонтери — люди занадто емоційні, багато речей вони оцінюють на основі власних уподобань.
6 Ніхто з наших волонтерів статусу УБД не має. Навіть попри те що нам досить часто доводиться працювати з кулеметниками на першій лінії. Я проти набуття цього статусу волонтерами. Хай там як нам хотілося б здаватися крутими хлопцями, але все одно ми, по суті, військові туристи. Волонтери намагаються не їхати, коли небезпечно. І тим більше нікого з них не залишать виконувати наказ тримати оборону й стояти на смерть, не пошлють в атаку. Просто потрібно розділяти ці речі. Коли можна робити, а можна не робити щось із загрозою для життя та коли доводиться робити обов’язково. Учасники бойових дій — це люди, які виконують накази, незважаючи на небезпеку й загрозу життю, у них це не залежить від їхніх бажань.
Читайте також: Від початку агресії РФ пошукові групи “Евакуація-200” вивезли з Донбасу 1736 тіл загиблих військових
Мирослав Гай, керівник волонтерської організації Фонд «Мир і Ко»
1 Волонтерська, громадська діяльність на підтримку збройних сил є в усіх країнах світу, навіть у США. Волонтери здебільшого займаються питаннями реабілітації, підтримки військовослужбовців, які пройшли складні випробування в зонах бойових конфліктів. Просто це волонтерство переходить на інші засади. В оборонному секторі волонтерський рух є майже в кожній країні світу. Підтягувати громадські ініціативи й громадянське суспільство в сектор оборони — один із превентивних заходів протидії гібридній агресії.
2 Волонтерство переформатовується. Якщо 2014 року ми займалися забезпеченням елементарних речей (сам я у волонтерство прийшов після того, як пройшов зону бойових дій добровольцем), як-от шкарпетки, труси, теплий одяг, спальні мішки, то в 2015–2016-му волонтерський рух зосередився на спеціальних засобах, екіпіруванні від маскувальних сіток для прикриття техніки до бронежилетів, касок, тепловізорів. Сьогодні ми реалізуємо волонтерські проекти з інформаційної протидії російській агресії, встановлення радіоточок, оснащення підрозділів комп’ютерною технікою, яка потрібна для роботи в зоні ООС. Крім того, волонтери зробили великий внесок у розвиток розвідки. Саме громадський волонтерський сектор був найефективнішим у такому напрямку, як OSINT — розвідка з відкритих джерел. У світі досі користуються волонтерською допомогою такі великі організації, як Bellingcat. Майже все, що вони знаходять, на основі чого складають доповіді для міжнародних судів і прокуратури, як-от про Boeing MH17, збирали волонтери. Також волонтери допомагають Міністерству юстиції з подачею документів у міжнародні суди щодо агресії Російської Федерації. Наш фонд називається «Мир і Ко», у нас є партнери Стоптерор, вони на волонтерських засадах пишуть доповіді про російську агресію, які потім потраплять у міжнародні суди. Це серйозна, масштабна робота, навряд вона припиниться найближчим часом. Є напрями, де волонтерський сектор ефективніший, ніж державні структури. Це світовий тренд.
3 Я не знаю жодного волонтера з тих, хто серйозно й системно займається допомогою армії, який мав би перешкоди в зоні ООС щодо пересування, роботи зі ЗСУ чи Нацгвардією. Це нормально, коли люди їздять у зону бойових дій за певними правилами. Не може бути безперешкодного пересування в зоні ООС. Раніше також кожен повідомляв про свій приїзд керівництво, без цього ніяк.
5 Волонтерський рух — один із потужних проявів громадянського суспільства. Якщо ми йдемо в НАТО, то ось думка Брюсселя: розвиток потужного громадянського суспільства є запорукою безпеки країни. Тому що захопленню Криму, Донецька та Луганська передувала гуманітарна агресія у вигляді діяльності різних проросійських некомерційних, благодійних організацій, проводилися акції «за русский мир», інформаційні операції. А потім ця діяльність підкріпилася збройною агресією. Тобто якщо ми хочемо протидіяти гуманітарній агресії, яка завжди передує воєнній, мусимо мати власні потужні методи гуманітарного впливу, такі як громадянське суспільство та волонтерство. Розвиваючи громадські та волонтерські організації, ми підвищуємо безпеку держави.
Читайте також: InformNapalm оприлюднив докази участі 197 бригади десантних кораблів ЧФ РФ в окупації Криму
Олександр Фощан, Армія SOS
1 Виключно після цілковитої перемоги над ворогом.
2 Починали, як і всі, із найбанальнішого, чого не вистачало: мило, серветки, зубна паста, шампунь, шкарпетки, натільна білизна, форма, берці, бронежилети. У міру налагодження постачання прибирали з допомоги те, з чим проблем уже не було. Аналізуючи стан ЗСУ та потреби, переключалися на найнеобхідніші речі, згодом на більш високотехнологічні, тому що державний механізм не міг реагувати швидко. На сьогодні ми зосереджені на таких напрямах, як безпілотна авіація, планшети з балістичними калькуляторами та програмою МАПА, радіорозвідка.
3 Підтримуємо. Нашій роботі це не заважає. Нововведення відсіяли із зони бойових дій багато туристів і тих, хто на тому піарився. Це також заощаджує волонтерські (народні) кошти (ремонт авто, пальне, проживання, харчування тощо). Завдяки програмі «Нової Пошти» «Гуманітарна пошта України» 99% вантажів можна відсилати безплатно. Приклад плідної співпраці — керівництво ООС усіляко сприяє роботі екіпажів безпілотної авіації Армії SOS у зоні ООС, які здійснюють аеророзвідку в інтересах сил та підрозділів ЗСУ. Щодо доставки гуманітарної допомоги в межах інших програм Армії SOS, зокрема планшетів із МАПА, іншого електронного обладнання, то ми користаємося допомогою «Нової Пошти» в межах її програми «Гуманітарна пошта України» й більше не розвозимо її власноруч. Військові самі забирають ці відправлення з «Нової Пошти» в зоні ООС.
4Неодноразове проведення в різних містах України предметно-документальної виставки «На лінії вогню», експонатами якої є майже все, що сіє смерть на Донбасі. Різні калібри снарядів, уламки ПТУРів, снарядів, фотографії з передової, прифронтових населених пунктів, відео, зняті волонтерами на фронті, а також оригінали документів тих, хто воював проти України. Мета виставок — нагадати українцям, що війна досі триває.
5Волонтерські ініціативи вже трансформуються в цілеспрямовані навчальні програми, метою яких є підготовка як військових, так і цивільних. Приклад — тактична медицина, снайпінг, тактична та інженерна підготовка, БПЛА. Можлива й трансформація у політичні рухи, партії, громадські об’єднання. Волонтери — активний прошарок громадян України, який не боїться брати на себе відповідальність і далі змінює все навколо себе та суспільство загалом. Можливо, не так швидко, але зміни є .
6 Не маю, хоча серед волонтерів Армії SOS є люди, які за останні п’ять років провели в зоні АТО/ООС не один місяць, виконуючи завдання з медичної евакуації та аеророзвідки. І таку роботу можна прирівняти до завдань, які виконували ті, хто служив офіційно та набув статус УБД.