Доктор богослов’я, письменник, музикант, диригент. Перелічити всі іпостасі Віктора Веряскіна — справа непроста. Етнічний росіянин і мешканець Криму, він є одним із небагатьох, хто не прийняв нав’язаних правил гри на окупованому півострові й відмовився від російського громадянства. Відтепер живе в Києві, однак їздить із лекціями та бере участь у прес-конференціях по всій Україні.
Він показує фото з Всеукраїнської ради релігійних об’єднань: «От я, це бахаї, це мусульманин Саїд, це рабин, це буддисти, це рунвірівці, язичники, це кришнаїт, це професор-регілієзнавець Олександр Саган, це кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту філософії імені Г. С. Сковороди Ігор Козловський, який два роки був у полоні, а це Людмила Филипович, доктор філософських наук…» Такі зустрічі він організовував регулярно й раніше, коли викладав у Криму: «Євреї, християни різного спрямування — баптисти, п’ятдесятники, караїми, іудеї — спілкувалися на цих конференціях, знаходили спільну мову! Не обов’язково всі мають однаково вірити! Але ми живемо на одній Землі, в одному суспільстві, ми можемо брати участь у соціальному служінні, разом робити добрі справи, просвіщати громадян, тому що дуже часто люди ненавидять одне одного через неграмотність».
Читайте також: Конфітюр із зеленого горіха
Віктор Веряскін устиг послужити і в Київському патріархаті, і в Московському (зізнається, живе сьомий десяток, а за радянських часів вибору не було). «Скажу чесно, на початку 2014-го, коли все це сталося, я, етнічний росіянин, не знайшов у собі сил і підстав отримати російський паспорт, — розповідає він. — Ходили поїзди тоді, я починав періодично їздити з лекціями. Потім, коли побачив, що швидко все це, на жаль, не вирішиться, вважав за краще залишитися з українським паспортом та українським громадянством, а два роки тому перебрався до Києва».
Певний час пан Віктор регулярно відвідував рідний Крим, однак дві останні його спроби потрапити на півострів виявилися невдалими. Спершу на День Незалежності в’їзд в АРК перекрили через відвідини Путіна. Вдруге священик не потрапив туди восени через викиди хімічних речовин заводом «Кримський титан» в Армянську: «Я до кордону доїхав і вернувся. Сприйняв це як сигнал і натяк, що зараз не час, тому якийсь час не їжджу туди».
Зі своїми кримськими однодумцями підтримує зв’язок телефоном. Зізнається: їм там нелегко, адже вони також не хочуть ухвалювати закони, якими Росія дедалі більше закручує гайки.
Читайте також: Закінчити День бабака
«Київського патріархату було 58 приходів, а сьогодні залишилося в найкращому разі 8 або 10! — розповідає він. — Тому що деякі були у військових частинах, а коли Росія все загребла, почала вербувати священиків, намагатися видавлювати з Криму. Наприклад, у Сімферополі кафедральний собор Володимира і Ольги Київського патріархату містився в актовій залі колишнього військового училища, знищеного при розпаді Радянського Союзу. А росіяни, як завжди, все військове зараз відроджують і повертають». Договір оренди за символічну плату, укладений з Україною, визнано недійсним. Спершу в КП забрали частину приміщення, а тепер і вся громада церкви під загрозою вигнання.
Віктор Веряскін завідував кафедрою релігієзнавства Сімферопольського економіко-гуманітарного інституту. Окупанти закрили частину університетів, інститутів і філіалів, які були відкриті за акредитацією України. Сім вишів злили в один, відповідно шестеро ректорів опинилися на вулиці.
Віктор Веряскін згадує, що окупація відбулася практично в нього на очах, адже він жив і читав лекції біля Верховної Ради АРК. Іноді через появу непроханих гостей зривалися заняття. Серед його знайомих були й представники адміністрації Криму. Один із них розповів: «Я спершу не надав значення… Але за місяць до цього до нас прийшов представник президента України в Криму, чого раніше ніколи не траплялося, сів за стіл і каже: «Давайте просто поспілкуємося… Уявіть собі: що як Крим увійде до складу Росії. Як ви до цього поставилися б? Як будували б свою майбутню кар’єру?». Спершу ми в тій розмові нічого підозрілого не відчули, а потім, коли менш як через місяць усе це сталося, зрозуміли, що він промацував ґрунт, зондував нашу думку».
Дехто з громадян України лишився в Криму, зокрема у складі правлячої верхівки. На бік Росії стало чимало есбеушників, суддів, прокурорів, міліціонерів. Анексія не відбулася за один день, ґрунт готували довго і ретельно. На півострові діяли «Русская партия», Комуністична партія тощо.
Читайте також: Велика пухнаста евакуація
«Понад те, ті, хто був серед офіційних представників київської влади, як-от прем’єр-міністр Могильов із команди регіоналів, не були патріотами України. Вони були індиферентні, байдужі, «ні гаряче, ні холодне», «ні те, ні се». Не хочеться говорити про конкретних особистостей, але, наприклад, помічник постійного представника президента України в Криму залишився, тому що Росія підвищила йому пенсію, тож він подумав, що це вигідне діло. Його син навчався в Харкові в Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, присягнув РФ, став суддею. Дуже боляче іноді й незрозуміло, тому що вони вважалися українськими патріотами. Я з ними дружив, спілкувався, вони були прихожанами Київського патріархату. Але потім усе змінилося. Деякі люди нестійкі», — каже пан Віктор.
І водночас визнає: з роками настрої кримчан змінилися. «Часто люди соромляться визнати свої помилки. Це психологічна проблема, внутрішня. Вони бадьоряться, кажуть, що нічого страшного, це тимчасові труднощі, ми все переживемо, зате тепер ми з Росією… Ти приїжджаєш до Сімферополя й бачиш, що величезний вокзал порожній. Звільнили понад 3 тис. людей. Це були механіки-водії, робітники, залізничники… Лишилися працювати тільки два маленькі корпуси — кімнати відпочинку. Коли я приїжджав уночі, теж спинявся там. І часто розмовляв із людьми… Вони думали, що одразу все піде вгору, як їм обіцяли: високі зарплати, Росія прийде й усе зробить, вона потужна, вона багатша!.. Минав рік за роком, люди все чекали. А виявилося, що прибиральниця отримувала 6 тис. російських рублів, чергова на поверсі — 8 тис., завідувачка кімнати відпочинку — 12 тис. Це дуже низькі, найнижчі розцінки! Багато стали платити лише військовій верхівці, адміністрації, ФСБ і так далі. А прості люди так і лишилися внизу. Але вони казали: «Ну а що робити?.. У мене онуки все-таки вивчать російську, а не українську, їм відкриються перспективи в російських вишах, це для майбутнього важливо!». Намагалися виправдати цей свій стан. І їх можна зрозуміти. Не всі є героями, не всі мають напрацьований світогляд, обґрунтований. Частина людей — обивателі, вони живуть побутом. І питати з них надто суворо може бути дещо наївно».
Читайте також: У боротьбі за кров
Пан Віктор переконаний, що багато людей сьогодні не усвідомлюють важливості процесів, які відбуваються, того ж таки томосу. Вони не мають цілісного світогляду, а отже, варто спрямувати зусилля на його формування: «Одне з головних завдань — інформування населення, міжнародної спільноти про реальний стан справ. От буквально минулого тижня з Німеччини передали грамоту Пєтра І про те, що в 1708 році він наказував митрополиту Київському Іоасафу Краковському, щоб він не думав звертатися до Константинополя по допомогу й утвердження, хоча всі ми пам’ятаємо і знаємо, що Київська митрополія 700 років була в юрисдикції Константинопольського патріархату. Тобто документ, який це підтверджував, опинився в Німеччині. Добре, що Німеччина зберегла його й передала знову! У XІX столітті митрополит Київський Євгеній Болховітінов, доволі поважний історик, під час публікації згаданого документа вирізав рядки, у яких про це йшлося, бо тоді був наказ із Синоду з Петербурга приховувати такі факти, не нагадувати, що Київська митрополія була в складі Константинопольського патріархату… Цих викривлень дуже багато. І сьогодні одне із завдань журналістів, викладачів, просвітників — виправити всі ті вивихи в історії, у поняттях, у свідомості. І таким чином посилити самосвідомість громадян та зміцнити саму Україну! Я бачу такий шлях», — каже Віктор Веряскін.