Клеменс Верґін запевняє, що вихід американців з Сирії спричинив нову гонку озброєнь. Цей крок порушив військову рівновагу на Близькому Сході. Ексклюзивні дані Мюнхенської безпекової конференції показують як серйозно західні союзники сприймають іранську загрозу. Поглянувши на цифри стає зрозумілим, що США вже давно готувалися до виходу з регіону. Вони зменшували кількість військ починаючи з 2013 і це тривало до 2017. Тоді як об‘єми торгівлі зброєю в регіоні за цей же період часу виросли в майже два рази. Трамп відразу дав зрозуміти, що США не хочуть загрузнути у вирішенні проблем Близького Сходу. Хоча він намагається відкупитися від союзних зобов’язань, давши їм більше грошей. Одночасно зі зменшенням впливу Вашингтону, Тегеран почав активно просувати свій порядок денний. І потрібно сказати, що Іран вже майже досягнув своєї мрії – отримати доступ до Середземного моря. Не сидять склавши руки і вороги Тегерану. Саудівська Аравія, Ізраїль постійно підвищують боєздатність своїх військ. Туреччина також має свої плани. Дані, оприлюдненні на Мюнхенській безпековій конференції, показують, що в регіоні радикально змінюється військовий ландшафт. Про збереження якоїсь рівноваги вже не доводиться говорити. І все частіше лунають заклики місцевих політиків про військові дії як інструмент вирішення геополітичних проблем. А в таких умовах суттєво зростає значення технічного оснащення армій. США допомагають Саудівській Аравії та Ізраїлю отримати перед Іраном технологічну перевагу. Вашингтон подвоїв об’єми продажів зброї до країн Перської затоки, які побоюються Ірану. Не стоять в стороні Франція, Великобританія та Німеччина, але із значно меншими заробітками. Ясно одне, що ситуація в регіоні стає щодня загрозливішою.
Читайте також: Повернення ядерних ракет
Жак Шустер переконує, що «демократія в США дуже сильна». В Німеччині здається, що Дональд Трамп порушує Конституцію держави. Але ці чутки ще треба підтвердити, наприклад як про законність побудови стіни на кордоні з Мексикою. В цьому випадку ні в якому разі не потрібно недооцінювати силу державних інституцій. Карл Поппер говорив, що «за демократичних умов ми володіємо ключем до контролю демонів». Переконання філософа не були результатом його мисленнєвої діяльності, скоріше спостережень за виконанням американської конституції. І саме Основний закон робить президента наймогутнішою людиною держави. І саме він не дозволяє перетворити його/її в тирана. «Баланс влади», «стримування» – це все містить в собі Конституція. Звичайно, в багатьох зараз виникає питання чи стане Трамп тим, хто ввійде в історію як президент, що порушив Конституцію? Безсумнівно, йому хотілося б правити країною в той спосіб як це робить Путін або Ердоган. Але система владних стримувань, чітко прописаних в Конституції США і так само бездоганно виконуваних державними інституціями, не дозволяють цього зробити. Наприклад, лише суди повинні встановити, чи законно вводити надзвичайний стан для будівництва кордону з Мексикою. Це в нас видається, що Трамп свідомо йде на порушення закону, тоді як в США розглядають цю ситуацію виключно з положень власної Конституції. Можна бути точно впевненим, що сила американських інституцій не дозволить приймати та виконувати незаконні рішення. Навіть Дональду Трампу. Бо американська демократія володіє достатньою силою щоб протистояти його натиску.
Читайте також: Президент без емпатії
Крістоф Б.Шільтц вказує, що НАТО йде на конфронтацію з Росією будучи непідготовленим. Альянс часто реагує занадто повільно на загрози. Військовий союз недооцінив готовність Москви до ескалації та її бажання до реорганізувати територіальний устрій Європи. Мова йде про анексію Криму та війна на сході України. Альянс не підготувався й до розірвання Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Зіткнення російських бойових російських кораблів та маленьких українських катерів в Криму застало НАТО зненацька. При цьому в повітрі застигло питання, а якщо Росія в рамках швидкої військової кампанії, аналогічної до кримської, нападе на Балтію і зможе підстрахувати цей випад ядерними ракетами SSC-8, то чи союзники дійсно зможуть стати на захист цих країн? Лише відповідь на це питання вже розколе союз. І саме в цьому й полягає план Путіна. В деякому сенсі, російський президент загнав НАТО в глухий кут, адже рішення, які приймали в організації після подій 2014 року, виглядають половинчатими та недостатніми. Не вистачає сучасної військової техніки, інфраструктури та можливостей швидко привести в бойову готовність потужні формування. Загалом, натівський підхід до вирішення проблем безнадійно застарів. Москва проводить дуже агресивну політику в чорноморському регіоні, події в Україні та Грузії тому яскраве свідчення. Росія ж заповнює вакуум, який залишили після себе американці в Африці. Чи готовий альянс дати цим викликам раду? Чи тримає він все це в полі свого зору?
Читайте також: Вишеградська четвірка у великий геополітичній грі
Даніель-Ділан Бемер та Торстен Юнґгольт запитуються «боротися разом – точно?». Велика Британія – потужна країна, яка виходить з ЄС і її відсутність буде складно компенсувати. І помилка за це лежить виключно на Німеччині. Вольфганг Ішингер під час Мюнхенської безпекової конференції сказав, що «тепер існує багато загроз перед ліберальним світовим порядком, з огляду на конфронтацію між США, Росією, Китаєм». ЄС нині теж переживає далеко не найкращі часи. Союз вже не говорить одним голосом про проблеми та виклики, які перед ним стоять. Багато суперечок серед аналітиків викликає питання виходу Великобританії з ЄС. Американські експерти стверджують, що Brexit значно послабить безпековий компонент союзу. У Лондона, до слова, найсильніша армія серед країн-союзниць. Хоча, британці й запевняють, що вони, навіть після виходу з ЄС будуть допомагати укріпляти безпеку. Це виглядало не дуже переконливо. Мабуть не потрібно нагадувати, що з Brexit, ще більшої ролі набуває НАТО як спільна платформа для вирішення проблем, наприклад з агресивною Росією. Тим часом, німецький міністр оборони й надалі говорить лише пафосними кліше про план виходу Бундесверу з жалюгідного стану. Безумовно, потрібно посилювати військове співробітництво, але воно повинно бути забезпеченим реальними кроками а не патетикою. Різниця в підходах очевидна: Лондон збирається реально посилювати свою роль у вирішенні глобальних проблем, тоді як Берлін хоче просто спостерігати за цим. Позиція Німеччини у відстороненні від складнощів світу виглядає наївною та слабкою.
Читайте також: Brexit: за крок до прірви
Ганнелоре Кроллі та Даніель Ветцель розповідають чому передчасно святкувати перемогу Північного Потоку – 2. Німеччина таки не вийшла з цього суперечливого проекту і уникла сороміцького положення. Проте ЄС розширює свій контроль над газопроводом. Критики говорять, що це перемога проти Росії. Але їх радість передчасна. Берлін слабко підготувався до компромісу у сфері газових директив ЄС. З великими труднощами німецьким переговірникам вдалося захистити свою позицію та зрештою домогтися запуску будівництва Північного потоку- 2. Вся суперечка полягала в тому, чи можна допускати на європейський газовий ринок інвесторів з інших країн. І на початку переговорів, це було майже неможливо уявити. Всі прекрасно розуміють можливі негативні наслідки поведінки з третіх країн. Тепер Москва може спокійно готуватися до реалізації цього проекту. Критики Північного потоку -2 повідомляють про зміни в газових директивах ЄС на користь Росії як про значне ослаблення Європи. І тут мова йде не тільки про можливий геополітичний шантаж а й екологічні проблеми. Здається, німці недооцінили ці наслідки. Досить очевидним є факт того, що залежність ЄС від газового імпорту зростає. Єврокомісія це добре розуміє. В цей же час зменшується кількість поставленого газу з Великої Британії та Нідерландів, які раніше заповнювали левову частку потреб країн ЄС. Брюсселю доведеться купувати газ як в Росії так і зріджений в США, щоб збалансувати залежності та довести їх до прийнятного економічного рівня.