Системні недоліки приватизації, проведеної в 1990-х та 2000-х роках, а надто її економічні наслідки сформували в суспільстві стійку пересторогу перед роздержавленням. Однак із часом патерналістські настрої дещо ослабли, оскільки держава зарекомендувала себе вкрай неефективним власником. Сьогодні про це кажуть не лише фахівці, а й керівники країни. «Держава — неефективний власник, від цього господарювання їй дістаються здебільшого лише збитки», — заявив у березні 2018-го Петро Порошенко. Із ним важко не погодитися, і наміри уряду продовжувати приватизацію — тепер уже на засадах прозорості — можна лише вітати. Проте, як свідчить практика, приватизація — це ще не все. «Дух капіталізму» справді спонукає приватного власника боротися за прибутковість і зберігати конкурентний тонус. Однак країна зацікавлена не лише в прибутковості бізнесу, а й у його доброчесності. Державний контроль не повинен бути тотальним, але повинен бути ефективним, інакше бізнес загрожує стати не джерелом спільного блага, а генератором економічних, соціальних і політичних проблем. За рішенням Кабміну, цьогоріч на приватизацію виставлять кілька обленерго, Одеський припортовий завод і низку інших великих об’єктів. Але питання полягає не лише в тому, наскільки чистою буде процедура. Не менш важливо й те, чи зможе держава примусити нових власників до доброчесності. Як свідчить теперішня ситуація в галузі газопостачання, підстав для оптимізму не так багато.
У сфері газопостачання все також починалося з великої приватизації, а саме з приватизації радянських «газконтор». Хоча більша частина газових мереж лишається в державній власності, підприємства-оператори (облгази, міськгази) є ласим шматочком. Їхня прибутковість порівняно невелика, оскільки тарифи на газ встановлює держава в особі НКРЕКП. Зате облгази, як і підприємства меншого калібру, є природною монополією, оскільки обслуговувати мережу в тій чи іншій місцевості може тільки один оператор. Крім того, таким підприємствам гарантована багатомільйонна клієнтура, адже Україна була, є та ще довго залишатиметься газозалежною країною. Невдовзі після приватизації ця природна монополія стала монополією у квадраті, оскільки 70% підприємств-операторів (зокрема, 16 обласного рівня) належать Дмитру Фірташу. Скуповуючи облгази, олігарх користувався всебічним сприянням режиму Віктора Януковича. Скидається на те, що в той період Україна мала якнайміцніше сісти на російську газову голку, а бізнесовою насадкою на цій голці мали б стати структури Фірташа. Згодом, коли режим Януковича впав, екс-регіонали втратили свій політичний масштаб, а сам Фірташ опинився у вельми скрутних судових обставинах, держава не раз намагалася втрутитися в ситуацію, але надзвичайних успіхів поки що не досягла.
Читайте також: Научайтесь чужому
Приводів для втручання чимало. Почнемо з боргів. На сьогодні, за словами Андрія Коболєва, заборгованість компаній-операторів перед НАК «Нафтогаз» становить 30,4 млрд грн, а газзбутів — 29,3 млрд, тобто близько 60 млрд грн в сукупності. Тимчасом оператори, що входять до фірташівської групи компаній «Регіональна газова компанія», регулярно заявляють про збитковість. Приміром, торік у вересні вони оперували цифрою 8,3 млрд грн, пояснюючи це неадекватністю чинних тарифів, боргами споживачів тощо. У квітні 2017-го Кабмін зобов’язав облгази платити ще й за оренду газорозподільних мереж, які уряд Миколи Азарова 2012 року передав їм у безплатне користування (на основі договорів господарського відання). Але й тут, здається, не все гладко. «Облгази Фірташа не платять державі за оренду мереж, експлуатують їх, частково виводять із державної власності», — наполягає нардеп Тетяна Чорновол. У відповідь на її запит стало відомо, що станом на 20 червня 2018-го до держбюджету надійшло лише 0,07% запланованих річних виплат за експлуатацію мереж. Те, як облгазам вдається існувати, маючи колосальні борги, — окрема епічна історія. Але факт залишається фактом: навіть із міркувань прибутковості (принаймні в тій частині, що стосується наповнення держбюджету) сфера газопостачання лишається вкрай проблемною. Не вдається державі подолати і її монополізованість. Ще 2015-го було ухвалено Закон «Про ринок природного газу», відповідно до якого обслуговувати мережі та продавати газ населенню не може та сама компанія. Ця норма мала полегшити альтернативним постачальникам доступ до споживачів і запустити механізм ринкової конкуренції. Проте оператори легко її обійшли, відбрунькувавши від себе паралельні компанії, що займалися продажем блакитного палива: так при облгазах та міськгазах з’явилися «компанії-газзбути».
Читайте також: Державне регулювання: збитий приціл
Черговий тривожний дзвіночок прозвучав наприкінці минулого року. Тоді в листопаді з різних регіонів України стали надходити відомості про те, що споживачі газу несподівано дістають попередження про наявність заборгованості. У облгаззбутах стверджували, нібито борги утворилися внаслідок перерахування обсягів газу, спожитого в період із 1 грудня 2015-го по 30 вересня 2018-го. Мовляв, у холодну пору року обсяг блакитного палива зменшується, а отже, лічильник фіксує занижений показник споживання. На такий випадок постачальники газу застосовують певний підвищувальний коефіцієнт («зведення до стандартних умов»), унаслідок чого на рахунках споживачів і утворюються борги. Суми набігали чималенькі — від кількасот до кількох тисяч гривень. І хоча газовики пояснювали, що відомості про заборгованість надані лише «довідково», про реакцію населення годі казати. А так як невдовзі перед цим тарифи на газ учергове підвищилися, то й поготів. У відповідь у НКРЕКП нагадали, що виробничо-технологічні втрати операторів газорозподільних мереж уже враховані в чинних тарифах, і відповідними постановами заборонили здійснювати такі донарахування. В уряді зреагували емоційніше. «Хочу сказати на всю країну: платіть тільки за спожитий газ. Платіть не більше ніж 8,55 грн за кубометр. Усе інше — шахрайство з боку постачальних організацій», — заявив прем’єр-міністр Володимир Гройсман у грудні 2018 року. Уряд звернувся до НКРЕКП із проханням перевірити всі облгази щодо дотримання законодавства. «Із монополістами треба діяти жорстко, щоб вони не виходили за межі здорового глузду й закону», — закликав прем’єр. Як вплине на ситуацію ця перевірка, ми дізнаємося згодом, але поки що все скидається на клінч: допустивши формування монополії, держава не змогла встановити над нею достатньо ефективний контроль і тепер не в змозі приборкати її. Схоже, що для змін перевірок буде замало.
Не виключено, що несподівані борги були донараховані для того, щоб укріпити монопольне становище газзбутів у разі появи альтернативних постачальників. Якщо споживач схоче розірвати відносини з конкретним облгазом, йому можуть пред’явити цю віртуальну заборгованість, поставивши перед вибором: або лишити все як є, або погасити борг. На рівні окремого домогосподарства це не надто вагомий аргумент, але зміна постачальника газу в індивідуальному порядку зазвичай і не відбувається. Тож цілим населеним пунктам довелося б платити монополісту чималі «відступні». У такому разі це схоже на підготовку до чергового етапу боротьби з державою, яка сама може зазіхнути на монополію в газопостачанні. Ще торік Нафтогаз створив три дочірні компанії, які мають постачати газ населенню, теплокомуненерго та комерційним споживачам без посередництва облгазів. У Нафтогазі не приховують, що це робиться для того, щоб знищити монопольне становище структур Дмитра Фірташа. Про ситуацію в компанії заявляють прямо: «Уряд може та має змінити структуру постачання газу населенню, щоб не було преференцій облгазам Фірташа й монопольним посередницьким структурам, а Нафтогаз міг постачати газ населенню напряму» — йшлося в повідомленні у Twitter-акаунті Нафтогазу у вересні 2018-го.
Читайте також: Сага про 3%. Яким темпом може зростати українська економіка
Цілком імовірно, що такою стратегією можна досягти заявленої мети. Однак чи буде це перемогою? Над Фірташем та його бізнес-партнерами — так. Але сумнівно, що це свідчитиме про здатність держави встановлювати ефективний контроль над приватними власниками, у конкретному випадку — над власниками облгазів. Бо вся ця історія скидається на те, що держава спочатку допустила патологічні процеси в облгазах, а тепер просто збирається їх ампутувати, як уражений гангреною орган. Припустимо, що це зараз єдино можливе рішення й що структури Нафтогазу виконуватимуть функції теперішніх компаній-операторів набагато ефективніше. Принаймні, на відміну від облгазів, які постійно демонструють збитковість, Нафтогаз сьогодні став прибутковим підприємством. Але загалом такий підхід не можна вважати універсальним, бо долати негативні наслідки приватизації через експансію державних структур — це міняти шило на швайку. Логічним довершенням такого методу буде побудова державного капіталізму чи подібної химери. Скидається на те, що вчитися приборкувати великий бізнес і провадити приватизацію доведеться одночасно з усіма можливими похідними наслідками.