Світові ЗМІ про вибори президента України: шанси головних кандидатів і майбутні відносини з РФ

Світ
6 Лютого 2019, 23:30

 

Українсько-американський політолог Олександр Мотиль і професор Денис Солтис у своєму матеріалі для аналітичного центру Atlantic Council зауважують, що найбільш вірогідний шанс виграти перший тур на президентських виборах в Україні 31 березня мають три кандидати: президент Петро Порошенко, колишній прем'єр Юлія Тимошенко і комік Володимир Зеленський. Зокрема, аналітики оцінили кандидатів через дві шкали. Так, одна з них позначає об'єктивний рейтинг їхньої кваліфікації, інша – їхню суб'єктивну привабливість для виборців.  Кандидати оцінюються за п’ятьма політичними аспектами. А 5 і 0 балів, відповідно, найкраща та найгірша оцінки.

 

 

Автори відзначають, що Порошенко твердо протистояв російській агресії. "Він заслужив комплімент, що був обраний президентом Росії Владіміром Путіним як найменш бажаний переможець виборів", – йдеться у статті. Тому має 5 за позицію щодо Росії. Після вільного економічного падіння в умовах війни 2014 і 2015 років ВВП стабілізувався і ріс на 2,5-3,0%, але цього недостатньо, щоб люди відчули це в своїх кишенях. Крім того, Порошенко раціоналізував банківську систему і досяг макроекономічної стабільності. Однак він викликав бурхливе обурення через те, що не вдалося винищити корупцію олігархії, а отже, отримує "трійку" за економічну роботу. Тим не менш, навіть його критики приписують йому досягнення в міжнародній дипломатії (добрі відносини з ЄС і США, безвіз, широка дипломатична підтримка проти РФ), за них він отримав п'ять балів. Також Порошенко виступив спонсором програми декомунізації та запровадив правила українського змісту для ЗМІ, таким чином покращуючи громадянські права україномовних, які залишаються найбільшою категорією населення без адекватних послуг рідною мовою. На думку авторів, він прищепив почуття українського патріотизму, не заохочуючи до екстремізму або антисемітизму.  Враховуючи небажання Порошенка вводити ефективний антикорупційний суд і правила, які дозволять чесним підприємствам функціонувати, він заслуговує на інституційне будівництво не краще, ніж на трійку.

 

 

Своєю чергою, Тимошенко була слабкою в протистоянні російській військовій агресії в Грузії і на Донбасі. "Оцінка 2 здається справедливою", – йдеться у матеріалі. Економіка не зробила вражаючих поліпшень під час її перебування на посаді прем'єр-міністра, а отже, вона також отримала двійку. Разом з тим, вона вважає, що західні інституційні правила занадто обмежені, і, з її нездатністю говорити англійською, це призначає період перебудови у відносинах із Заходом. Але її надихаюча непокора під час Помаранчевої революції 2004 року врятувала країну від сповзання в авторитаризм, і тому виправдовує 5 для державотворення; як і її гнучке бачення національної ідентичності, яке має найширшу міжрегіональну привабливість. 

 

Між тим, Зеленський заявив, що буде шукати врегулювання на Донбасі "за будь-яку ціну". Це, здається, свідчить про те, що він  що він дозволив би "російському верблюду" знову встромити свій ніс у намет української політики, що може стати дестабілізуючим фактором. Крім того, він ніколи не обіймав жодної посади навіть в муніципалітеті. На відміну від своїх противників, Зеленський ані настільки багатий, щоб бути незалежним, ані підкований досвідом у політиці, відтак дуже ймовірно, що він буде вразливим до тиску з боку олігархів і спокуси Кремля. "Болото" української політики, ймовірно, поглине його, і будь-які поривання мобілізувати професійний та середній клас на моральний хрестовий похід, швидше за все, розваляться. Відповідно виростуть і шанси нового Майдану чи російської агресії, підсумовують аналітики. Отже, з точки зору об’єктивних кваліфікацій Порошенко лідирує з оцінкою 21, Тимошенко отримує 15, а рахунок Зеленського – нещасний 0.

 

 

Однак картинка радикально змінюється, коли розглядати цих кандидатів з суб’єктивної сторони. Народне розчарування станом економіки та продовженням існування корупції за Порошенка високе, що дає йому 1 бал, відзначають автори. Його особистий імідж досягає тільки двійки, тому що публічний патріотизм не перетворюється на прощення його економічних недоліків та бізнес-угод. "Російська пропаганда, що може бути впливовою на південному сході України –  так само як і місцеві русофіли – лицемірно та частково успішно демонізують Порошенка за національне кровопролиття у війні, яке він не починав. Тут він отримує 0", – йдеться у статті.

 

Водночас за шкалою розчарування Тимошенко отримує 4. "Нею захоплюються багато громадян, але вона поляризує елітні кола і має там серйозний антирейтинг, а тому в результаті отримує трійку за особистий імідж", – підкреслюють аналітики. Разом з тим, Кремль не надто зачіпає її, тож фактор російської пропаганди становить близько 3 балів.

 

Головний актив Зеленського – його бездоганна репутація, тому за шкалою народного розчарування він отримує 5. Через відсутність політичного досвіду, і через те, що він ніколи не брав участі в протестах Євромайдану 2014 року, йому бракує революційних повноважень, а відтак оцінка його особистого іміджу – 4. "Використовуючи пропаганду, яка спритно поширюється на місцевому рівні, Кремль підтримає його, оскільки Зеленський є кандидатом, який найбільш ймовірно дестабілізує країну. Отож вибіркові сіті російської пропаганди дарують йому 5", – вважають експерти.

 

Остаточний рахунок у другому суб’єктивному оцінюванні: у Порошенка – 3, у Тимошенко – 10, і у Зеленського – 14. Якщо скласти два результати разом, отримаємо 24 у Порошенка, 25 у Тимошенко, і 14 – у Зеленського.

 

 

 

Німецький політолог Андреас Умланд у статті для журналу Harvard International Review зазначає, що незалежно від кінцевих результатів, виборчі сезони 2018-2019 років в Росії та Україні змінять політичний ландшафт Східної Європи. 

 

Зокрема, у своїй програмі "Новий курс" нинішній кандидат на президентських виборах Юлія Тимошенко пообіцяла перезапуск усієї політичної системи України та конституційну реформу, яка включала б перехід від нинішньої напівпрезидентської до парламентської системи, а також створення другої палати парламенту, що представляє громадянське суспільство. Водночас автору незрозуміло, як Тимошенко зможе "перекласти свою нинішню відносно міцну підтримку населення в перемогу на виборах, оскільки її негативний рейтинг також є надзвичайно високим". Ба більше, низка громадських діячів, у тому числі журналістів і представників шоу-бізнесу, а також їхніх груп підтримки можуть незабаром увійти до політичної декорації, що ще більше сплутає вже переповнений спектр українських партій. Таким чином, Україна залишається непередбачуваною, як це завжди було протягом останніх 25 років, відзначає аналітик. Єдине, що здається певним автору, це те, що фракційний і кадровий склад української політичної еліти значно зміниться до кінця 2019 року.

 

"Своєю чергою, у квітні-травні 2014 року у більшій частині українського суспільства існувала політична презумпція, що досвідчений політик і переговірник будуть правильним вибором для приведення миру і безпеки до країни. Це вважалося вірним у складних умовах посилення агресії Кремля і швидкого соціально-економічного занепаду пост-Євромайдану. Спочатку тріумфальна перемога антиолігархічної Революції гідності на початку 2014 року запропонувала нову політичну еру з державними діячами поза межами старої олігархічної системи. "Проте ця перспектива змінилася під впливом військової анексії Криму з боку Росії і прихованого вторгнення на Донбас", – вважає політолог. Так, професор зауважує, що в умовах шоку втрати території, ескалації війни на сході України та економічних потрясінь, українці віддали перевагу "досвідченому екс-міністрові, довгостроковому парламентському і промисловому магнату". Крім того, Умланд стверджує, що Порошенко мав і досі має головний недолік бути одним з провідних олігархів України та співзасновників стигматизованої Партії регіонів Віктора Януковича (На початку 2000 Порошенко створив фракцію Солідарність, згодом – однойменну партію. Восени ввійшла до Партії регіонального відродження "Трудова солідарність України", згодом – Партія регіонів. Порошенко став співголовою утвореної партії, у березні 2001 року – заступником голови, – Ред.). 

 

Як запевняє автор, нещодавнє різке падіння популярності Порошенка  на посаду президента більше пов'язане з невдачами президента після революції у внутрішніх справах, ніж з його нездатністю принести мир у країну і відновити повний контроль уряду щонайменше над Східною Україною, не кажучи вже про Крим. Таким чином, зараз Порошенко має негативну оцінку зі сторони більшості українських виборців, головним чином, через "його небажання принципово змінювати характер українського олігархічного порядку". "Останній включає в себе його нездатність повністю і остаточно відійти від власних бізнес-інтересів, як в Україні, так і за її межами", – йдеться у матеріалі. Також на думку політолога, політичне зниження Порошенка залежить від його "очевидної нездатності виконати надії своїх виборців 2014 року на поліпшення відносин з Росією, припинення війни на Сході і повернення, принаймні, територій так званих "народних республік" у Донецькій та Луганській областях під державний контроль".

 

Водночас багато виборців, можливо, були б готові частково "пробачити" різні невідповідності у проведенні реформ внутрішнього управління, якщо чинний президент може стверджувати, що приніс мир в Україну. Проте Порошенко не зміг вирішити головну зовнішню проблему, тобто криваву конфронтацію України з Росією, ані достатнього бажання провести глибоку внутрішню трансформацію від олігархії до поліархії". Тому Умланд вважає, що внаслідок цього Порошенко приречений "втратити майбутні президентські та парламентські вибори в Україні". Щоправда, у найгіршому випадку він може повторити долю Віктора Ющенка, який, також як нинішній президент, втратив президентські вибори 2010 року, опинившись на п'ятому місці з 5,45%.

 

Своєю чергою, основна зміна керівництва в українській виконавчій та законодавчій структурі очікується у 2019 році. Це перезавантаження може стати міжнародним приводом для вирішення конфлікту на Донбасі, наголошує аналітик. "Звичайно, головна зміна курсу повинна була відбутися в Москві, а не в Києві. Проте глибока зміна складу українського керівництва може дати вікно можливостей для перезавантаження російсько-українських відносин", – підсумовує Умланд.

 

 

 

Науковець Центру Карнеґі Балаш Ярабік у статті для американського видання Politico відзначає, що українці дуже насторожено ставляться до президентських виборів,. Зокрема, в українській столиці побутує жарт:"Протягом багатьох років ми голосували за серйозних людей, і все, що ми отримали – фарс. Так чому ж не голосувати за коміка і подивитися, що станеться?". Приблизно п'ята частина електорату не визначилася. Багато хто втратив ту маленьку довіру, яку вони мали до уряду.

 

На думку аналітика, ця розповсюджена атмосфера невдоволення створила лазівку для "темної конячки" –  коміка Володимира Зеленського. "Російськомовний кандидат з південного міста Кривий Ріг видається готовим зібрати голоси тих, хто розчарувався в статусі-кво України і сумнівається, що корупція буде подолана, якщо переможуть традиційніші кандидати", – пише автор. Судячи з нещодавніх опитувань, він випереджає своїх суперників. Для виборців по всій країні, особливо в південно-східній Україні, яка найбільше постраждала від поточної війни, голосування за Зеленського розглядається як спосіб "засунути" його до корумпованого політичного істеблішменту країни. 

 

Водночас науковець наголошує, що корупція на високому рівні залишається безкарною, а тривала війна на Донбасі зводить ресурси і створює відчуття розчарування. "Через п'ять років після революції на Майдані, яка прибрала з влади колишнього президента Віктора Януковича, 70% українців вважають, що країна йде у неправильному напрямку", – йдеться у публікації. Але це не означає, що шлях Зеленського до влади буде легшим, ніж у персонажа, якого він грає у серіали "Слуга народу".

 

Як відомо, високі рейтинги також має і колишній прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко, відома як "газова принцеса" за її роль в тіньових корумпованих угодах 90-х років. Вона може й не найпривабливіший кандидат, та це не означає, що вона не може виграти, підкрелює Ярабік. Дійсно, якщо в першому турі нікому з кандидатів не прогнозують перемогу, то Тимошенко майже впевнена, що зможе отримати собі місце у другому турі, запланованому на 21 квітня. 64% українців кажуть, що не голосували б за неї, що відображає її катастрофічні результати в уряді і триваючу кампанію, що пов’язує її з президентом Росії Владіміром Путіним. Крім того, науковець називає Тимошенко "ефективним популістом". Разом з тим, партія "Батьківщина" також є єдиною загальнодержавною політичною структурою, яка може ефективно конкурувати проти того, що люди називають ввічливо "адміністративним ресурсом" нинішнього президента.

 

Між тим, Порошенка з рахунків також списувати не варто. Хоча близько  77% виборців заявили, що не голосуватимуть за нього, його спроби мобілізувати патріотичних виборців, використовуючи загрозу російської агресії, може переконати підтримати його, зауважує автор. Також  його шанси може підвищити отримана незалежність Української церкви від Московського патріархату. 

 

На відміну від своїх відомих опонентів, Зеленському бракує регіональної партійної структури для мобілізації виборців та участі в місцевих виборчих комісіях, які підраховують голоси. Його слабке місце – зв’язки з олігархом Ігорем Коломойським. Банк був націоналізований в 2016 році, що коштувало платників податків понад 5 мільярдів доларів. Також нещодавно з'ясувалося, що "Квартал-95" заробляє гроші від Росії через кіпрську компанію, що суперечить твердженням Зеленського про те, що він закрив свої бізнес в РФ.Та попри всі його "недоліки та особливості", він все ж має шанс стати президентом, вважає дослідник. Нещодавні опитування свідчать, що він є єдиним кандидатом, який має хороші шанси перемогти Тимошенко у другому турі  – а прихильники Порошенка, ймовірно, голосуватимуть за коміка проти "газової принцеси". У статті наголошується, що результати виборів в Україні все ще неможливо передбачити, але очевидно, що кампанія не буде "чистою".