Він відзначає, що Україна була для Китаю після розпаду Радянського Союзу одним із основних постачальників зброї. Проте, на думку китайського політолога, тепер "коли у Києві перемогла революція, а Україна ввійде до табору західних демократій", то зважаючи на західне ембарго на продаж зброї Китаю, у Китаю залишиться лише два постачальники – Ізраїль та Росія.
Попри те Цзюньхуа Чанґ вважає, що жодних військових союзів між Росією та Китай бути не може, але можуть бути торговельні, особливо зважаючи на те, що Путін розуміє небезпеку того, що постачання енергоносіїв на основний для Росії ринок у ЄС ставатиме все більш обмеженим.
У 2013 році вже було імпортовано 1575 млн. тонн сирої нафти з Росії через перший існуючий трубопровід до Китаю. «Китай може бути щасливий, що він грає собі на руку, завдяки розвитку подій в Україні щодо Криму. Стратегічна перебудова США до Азії, однак, швидше за все, виявиться прорахунком», – вважає Чанґ.
«Без сумніву Китай і Росія зараз ближче один до одного, завдяки новим енергетичним торговельним угодам, а також загальному національно-авторитарному розумінню держави. Військовий союз, однак, якого побоюються деякі західні спостерігачі, навряд чи можливий. Оскільки Росія в жодному випадку не допустить, щоб Китай домінував у військовому плані. Той факт, що Москва продає кораблі і підводні човни конкурентам Китаю – В'єтнаму та Індії, для Китаю як пісок в оці», – додає експерт.
Крім цього, зауважує Цзюньхуа Чанґ, у китайців свіжа ще у пам’яті анексія царською та радянською Росією китайської території: у 40-х роках, Радянський Союз змусив Китай визнати незалежність Зовнішньої Монголії – це було зроблено також через референдум. «Той факт, що Китай тоді втратив стільки землі на користь Росії через "нерівноправні угоди", ще й досі згадується у китайських підручниках. На китайських картах , східносибірський Владивосток також позначають китайським іменем Хайшенвей», – зазначає експерт.
«Китай зараз в процесі навчання щодо того, як сформувати власну зовнішню політику. Негласна згода щодо анексії Криму Росією може мати гірке відлуння, бо аргумент про самовизначення може призвести до етнічних повстань проти центральної влади в також Тибеті і провінції Сіньцзян для. Крім того, питання Тайваню ще не вирішене», – зазначає Чанґ