«Можна впевнено стверджувати, що ніякого особливого збурення від розпочатої війни громадська думка «братньої» країни не продемонструвала», – пише Макаров.
Він зазначає, що у перші дні агресії в Москві зібралося на Манежній площі заледве кількасот людей, яких жорстко розігнали. Через тиждень у столиці РФ протестували вже тисяч п’ятдесят.
«Добрі, щирі відповідальні росіяни, але їхня кількість не витримує порівняння з натовпом, який минулого вівторка вийшов на Красну площу святкувати «возз’єднання» з маленькою частинкою України, кажуть, там було 120 тис. осіб…», – зауважує публіцист.
«На противагу огидним листам підтримки «політики партії та уряду», ініційованим чи то Міністерством культури, чи то Спілкою кінематографістів, з’явилися заяви письменників, правозахисників, кіномитців, науковців, екологів, рок-зірок… Дивно не те, що вони з’явилися, рятуючи саму репутацію відповідального звання російського інтелігента, а те, що в протилежному таборі крім пристосуванців опинилися теж цілком поважні люди, колишні улюбленці, зокрема, й наших читачів і глядачів, постаті, які примудрилися не заплямувати себе за часів СРСР… Навряд чи нещасній Росії після такого вдасться одужати в осяжному майбутньому», – вважає Макаров.
При цьому він вказує на те, що навіть у виступах протесту йдеться передусім про згубність агресивного курсу для економіки РФ та самої її державності, а також про те, чи готові російські матері посилати на смерть своїх хлопчиків.
«Питання про українських, яким нестимуть смерть російські, порушують хіба що в другу чергу. Що ж стосується середнього росіянина, то його нова війна взагалі не лякає. Тож виходить, що війну проковтнула за фактом уся Росія – не лише глибинна, футбольно-шансонна, а й ліберальна, «білострічкова». Нормальний росіянин попередніх епох, вихований чи то на Толстому, Нєкрасові, Салтикові-Щєдріні, чи то на Ґалічі, Окуджаві, братах Струґацкіх, мав би жахнутися», – пише Макаров.
Детальніше читайте у матеріалі «Жандарм і підпанки» у № 12 «Українського тижня».