Рішення Дональда Трампа вивести зі Східної Сирії 2 тис. американських військових, тобто весь контингент, спонукала Росію, Туреччину й Сирію боротися за вплив. Цей хід істотно змінив баланс сил у регіоні: програли насамперед курди й Захід. Виходить, президент США дав Москві волю стати домінантною силою на Близькому Сході? Чи це означає, що американці відступають із проблемних регіонів у світі й починають ізоляціоністську зовнішню політику?
Першою жертвою рішення, про яке Трамп повідомив минулого місяця, був міністр оборони Сполучених Штатів Джим Меттіс, що, вражений цим, за його словами, необачним кроком, звільнився. Невдовзі подав у відставку Бретт Макґурк, спеціальний представник США в міжнародній коаліції з боротьби проти «Ісламської держави» («ІД»), поставивши під загрозу спроби Заходу зупинити ісламістський екстремізм і сприяти мирному врегулюванню громадянської війни в Сирії. Згодом Трамп заявив, що США можуть трохи відкласти виведення військ. Та ніхто не сумнівається, що він серйозно налаштований повернути солдатів додому й переконаний, що Сполучені Штати не мають інтересів у регіоні, де за останні 20 років загинули тисячі американців.
Коли американські війська будуть виведені, Сирію невдовзі можуть по-тихому полишити й нечисленні британські та французькі підрозділи коаліції, яка завдала поразки бойовикам «ІД» в районі бойових дій і поклала край так званому ісламському халіфату. Велика Британія заявила, що не відмовиться від своїх зобов’язань перед курдськими союзниками й надалі запобігатиме перегрупуванню переможених бойовиків. Та Лондон усвідомлює, що маленький британський підрозділ, частина американського контингенту, не може тримати оборону або відбити атаку Туреччини на Демократичні сили Сирії, що переважно складаються з курдських загонів народної самооборони. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган стверджує, що ці загони пов’язані з турецькими сепаратистами Робітничої партії Курдистану, й обіцяє очистити від них південний кордон Туреччини.
Читайте також: Die Welt: Зловісні плани вторгнення
За кілька днів після Трампової заяви Туреччина відправила танки, що оточили Манбідж — стратегічне місто на півночі Сирії, де розташовувалася база американських військ. Доки там були американці, Туреччина не наважувалася атакувати загони самооборони — близьких союзників США. Озброєні Сполученими Штатами курди були значущою силою в боротьбі проти «Ісламської держави». Тепер вони вважають, що Вашингтон їх зрадив, тож терміново звернулися до президента Сирії Башара Асада, щоб той захистив їх від турецької загрози. Тож сирійські війська вперше за шість років розташувалися в передмістях Манбіджа.
Схоже, конфлікт у Сирії добігає кінця. У руках диктатора Асада опиниться майже вся його країна, а росіяни та іранські союзники зміцнять позиції й активно допомагатимуть йому розправлятися з рештою опонентів. Туреччина, яка тепер не боїться зіткнення зі США, своїм союзником по НАТО, налаштована завдати удару по курдських загонах самооборони. Росія, яка вже не хвилюється, що на її авіаудари відповідатимуть американські винищувачі в регіоні, може вільно підтримувати Асада в зачистці останнього пристановища сирійських повстанців (тобто нейтрального анклаву на північному заході Сирії поруч із турецьким кордоном, куди відтіснили повстанців).
Туреччина постала перед вибором. З одного боку, Ердоган має військові сили та готовність «очистити» свій кордон від курдських «терористів» — для нього це буде корисний політичний хід, щоб підняти популярність напередодні запланованих на березень місцевих виборів. З другого — наступаючи на Манбідж, він ризикує безпосередньою сутичкою з режимом Асада. Як один із трьох організаторів сирійських мирних переговорів у столиці Казахстану Астані (разом із Росією та Іраном), він побоюватиметься конфронтації із сирійською армією та її російськими соратниками. Зате турки можуть не турбуватися щодо протидії американців у відповідь на такий крок: у громадянській війні в Сирії Трамп умив руки.
Щоб вигідно поділити трофеї, турецька делегація полетіла до Москви з метою обговорити пропозицію росіян щодо спільного посередництва між Дамаском і сирійськими курдами північного сходу. Найімовірніше, курдів проженуть із південного кордону Туреччини.
За таких обставин безпосередньою загрозою є те, що вийдуть на свободу бойовики «ІД», яких курдська самооборона взяла в полон та утримує у в’язницях. Без курдських поневолювачів їх ніхто вже не триматиме за ґратами. Ісламістські бойовики потягнуться назад до своїх сіл і почнуть плести змову про новий штурм для відновлення колишнього халіфату або, що ймовірніше, перегрупуються в підпільну терористичну організацію. Вони прокрадатимуться на Захід, звідки й прийшла більшість бойовиків, щоб влаштовувати теракти в Європі та на Близькому Сході.
Читайте також: Die Welt: Путінський торг біженцями
Росіяни тепер мають те, що хотіли. Президент Башар Асад повернув собі цілковиту владу. Це один за одним почали визнавати його арабські сусіди, які повертають у Дамаск послів і готуються відновлювати нормальні дипломатичні відносини. Москва вже не бачить загрози для своєї важливої воєнно-морської бази в Тартусі на Середземному морі чи будь-яких перешкод для союзництва Асада з РФ. Сирійський лідер цілком залежить від підтримки росіян та їхньої зброї, а інші країни та лідери на Близькому Сході визнають домінантну роль Москви в регіоні.
Ірану також не треба буде хвилюватися щодо тиску міжнародної спільноти, яка вимагає вивести сили із Сирії. Хоч іранці воліли б, щоб його влада повернула солдатів додому й не витрачала величезних сум на підтримку режиму Асада. Виходить, рішення Трампа не підкреслило ізоляції Ірану, а радше зіграло Тегерану на руку.
Після того як сирійсько-іракський кордон лишиться без охорони міжнародної армії (переважно в складі американців), практично весь контроль над Сирією перейде до рук Асада. Тоді Захід не матиме впливу на місцеві політичні процеси, як і можливості обмежувати іранський вплив у країні.
Читайте також: "Обговоримо в Росії". Ердоган відреагував на введення війська Асада в Манбідж
Оголосивши про намір вивести війська із Сирії, Трамп показав, що справу американців зроблено: з «Ісламською державою» покінчено, тож для США немає сенсу витрачати гроші на подальші операції. Однак з «ІД» ще ніяк не покінчено, і про це добре знають європейці та арабські країни. Ця терористична організація просто зачаїлася в підпіллі. Втім, у Заходу лишилося небагато варіантів. Минулого тижня британський міністр закордонних справ Джеремі Гант визнав, що в найближчому майбутньому Асад, швидше за все, лишиться при владі. Фактично він заявив, що Велика Британія відмовилася від спроб усунути сирійського правителя. Такі самі рішення у стилі Realpolitik, найімовірніше, ухвалять у Парижі та інших столицях ЄС. Європейці тепер можуть замислитися про участь у масштабній відбудові країни, яку Асад перетворив на руїни. А також сподіватися, що біженці, які не схотіли жити за асадсько-російського режиму, потихеньку повертатимуться додому.
Захід може сподіватися вдихнути нове життя в загальмовані мирні переговори в Женеві. Проте нині Асад має всі козирі в руках й аж ніяк не зацікавлений у компромісі. У будь-якому разі переговори поки що ведуться тільки в Астані, й вони, власне, допоможуть ратифікувати перемогу сирійського лідера. Схоже, мирне врегулювання так чи інакше відбудеться на російських та іранських умовах. Невже, повідомляючи про виведення військ, Трамп мав такі наміри?