Інтриги й «багатоходівки» Московського патріархату у світовому православ’ї на цьому етапі зазнали краху. У Москві розпач і «скрегіт зубів». Усі звичні луб’янські технології поки що виявилися безсилими. Спроби Кремля переформатувати тисячолітній устрій Вселенської православної церкви на свою користь провалилися. У діях Московського патріархату останнім часом виявляється стилістика не так його самого, як Путіна, доволі нахабна й виклична.
Сумніваюся, що Кірілл (Ґундяєв) з власної ініціативи став би влаштовувати обструкцію Всеправославного Собору на Криті та організовувати брудну кампанію пропаганди проти Патріарха Варфоломія в російських (і не тільки) мас-медіа. Адже він доволі грамотний богослов і церковний політик. Зате для Путіна брутальні дії є абсолютно природними й традиційними. Є підстави вважати, що путінська Москва, залучивши очільника РПЦ та його структури, спробує продемонструвати показову «страшну помсту» Константинополю, Україні та їхнім прихильникам. Днями пролунала вельми показова заява керівництва РПЦ про те, що нібито Патріарх Варфоломій із наданням томосу Україні остаточно відірвався від світового православ’я. Ми, звісно, не з’ясовуватимемо тут, яке право має Москва виступати від його імені. Проте зрозуміло, що там готуються до справжньої церковної війни проти Фанару (резиденція Вселенського Патріарха в Стамбулі) з метою його ізоляції в середовищі православних церков і цілковитої дискредитації як головного центру православ’я.
Читайте також: Ланцюгова реакція
Кремль свідомо йде на епохальний церковний розкол, що може мати наслідки як передбачувані, так і несподівані. Відомо, що 1054 року внаслідок великої схизми, коли Папа Римський і Константинопольський Патріарх взаємно піддали один одного анафемі, замість відносно єдиної, святої, соборної та апостольської церкви виникли дві нові: римо-католицька й православна. Що може з’явитися тепер? Сучасна Російська православна церква може стати зовсім окремим релігійним явищем, чимось на кшталт Російської старообрядницької церкви, що за догматикою та ритуальною практикою належить до православ’я, але вже не одне століття існує сама по собі, за його межами.
Тепер Москва (насамперед Путін, а вже потім Ґундяєв) розпочне бурхливу діяльність та активну жорстку «роботу» з православними церквами. На сьогодні існує 14 диптихіальних православних церков. Є ще 15-та Православна церква в Америці, створена Московським патріархатом, але її мало хто визнає. Вона не входить до Вселенського диптиху. Отже, є 14 церков.
Друга в диптиху Александрійська церква. У давні роки вона боролася з Константинополем за першість у православному світі. А в ХІХ столітті перебувала в тісному зв’язку з Московським патріархатом. Москва сьогодні має чималий вплив на Александрію, а взаємини цієї африканської церкви з Константинополем доволі складні. З Александрійської патріархії останнім часом уже лунали цілком пропутінські заяви про росіян та українців як «єдиний народ». Однак чи ризикне вона приєднатися до руйнації тисячолітнього устрою православної церкви?
Антіохійська православна церква локалізована на теренах Сирії та Лівану (переважно). Нині значна частина її канонічної території окупована військами Російської Федерації, що великою мірою може визначати позицію предстоятеля церкви.
Читайте також: Соборний тоталізатор
Єрусалимська православна церква більше за інші східні церкви зорієнтована на Вселенський патріархат.
Сербська православна церква є однією з проросійських. Її патріарх Іриней уже встиг виступити проти української автокефалії та проти Вселенського Патріарха. Треба очікувати, що й надалі вона діятиме як клієнт Московського патріархату.
Є підстави вважати, що Румунська православна церква виявиться прихильною до України та Константинополя. Напевно, й еллінські церкви — Грецька та Кіпрська — підтримують Варфоломія й Україну. Буде великий тиск Москви на Болгарську православну церкву. Очікується шантаж Грузії, бо Тбілісі побоюється перепідпорядкування Москві грузинських православних єпархій в окупованих Абхазії та Південній Осетії.
Польська православна церква реально є сателітом Москви, як і Православна церква Чеських земель і Словаччини.
Отже, за Україну й Константинополь, напевно, виступатимуть Єрусалимська, Елладська (Грецька), Кіпрська, Румунська й Албанська церкви. Грузинська під знаком питання, як і Болгарська. Таким чином, можливим є формування двох церковних коаліцій: проконстантинопольської та промосковської.
Крім підвищеної активності на світовій арені, Москва явно не збирається бути пасивною в Україні. Навряд чи вона відмовиться від організації кривавих провокацій, щоб створити картинку для світових і російських ЗМІ.
А з погляду стратегії поширення хаосу РПЦ сьогодні могла б піти на справді нестандартні «сміливі» рішення. Наприклад, на надання автокефалії Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП). То була б абсолютно фейкова автокефалія, проте вона остаточно заплутала б усе в релігійній царині України, бо виникли б дві формально рівноцінні церкви, що ворогували б між собою. А Московський патріархат казав би, що давно хотів утворити автокефалію в Україні, але «неправомірні дії» Фанару все зіпсували.
—–
Пряма мова
«Щоб уникнути подальшої ескалації кризи, Сербський та Антіохійський патріархи звертаються до Вселенського Патріарха з проханням відновити братський діалог із Російською православною церквою з тим, щоб… розв’язати конфлікт… і відновити єдність православної церкви». Спільна заява Патріарха Антіохійського Іоанна Х та Патріарха Сербського Іринея
«Ми підтримуємо необхідність діалогу і закликаємо всі помісні православні церкви вирішити нинішню кризу в Україні через скликання Всеправославного Собору. Ми готові брати участь у таких братських дискусіях».
Архієпископ Вашингтонський, митрополит всієї Америки і Канади Тихон, Православна церква в Америці (не належить до диптихіальних церков)
«Позаяк в Україні існує кілька розкольницьких груп, то вони мають спочатку покаятися і повернутися в канонічне лоно Церкви. Тільки тоді може початися дискусія про надання автокефалії. Сама ж автокефалія, відповідно до переконань помісних православних церков, надається поданням Матері-Церкви після консультацій з усіма предстоятелями помісних православних церков».
Митрополит Варшавський і всієї Польщі Савва про об’єднавчий Собор