Тиждень уже писав про близько 4400 правок, які намагається розгребти робоча група, створена при комітеті ВРУ з питань правової політики та правосуддя. Станом на сьогодні їй вдалося опрацювати їх 2 тис. Це загальна частина й більшість того, що стосується виборів народних депутатів (найскладніше). Утім, до президентських перегонів ще не дійшли. Скільки може тривати така марудна робота, не скаже ніхто. Навіть голова робочої групи й один з ініціаторів Кодексу Олександр Черненко. І це лише перший етап. Далі — розгляд у комітеті та в залі. Процес має шанси серйозно затягнутися, пробивши всі розумні часові бар’єри. Врешті, розгляд правок — чи не найпростіше серед завдань, які стоять на порядку денному. Важче домовитися в принципі за потрібну кількість голосів і саму логіку голосування. В оточенні спікера Андрія Парубія кажуть, що голова Верховної Ради має намір уже в листопаді винести ВК на розгляд парламенту й затягувати з цим не збирається.
Виборчий кодекс — це спроба об’єднати в єдиний документ усе законодавство, яке стосується виборів: Закони «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про місцеві вибори», «Про Центральну виборчу комісію» та «Про Державний реєстр виборців». Щоб, як зазначено в пояснювальній записці, створити єдину уніфіковану правову основу для підготовки та проведення перегонів в Україні, що сприятиме повнішій реалізації виборчих прав громадян, стабільності виборчого законодавства, дотриманню основних засад демократичних виборів тощо. Законопроект розроблено на основі проекту ВК 2010‑го, який створила група під керівництвом Юрія Ключковського та свого часу позитивно оцінила Венеціанська комісія.
Читайте також: Як голосували українці у 1994-2014
Усе нічого б, якби в цей Кодекс просто ввійшли наявні закони без внесення поправок. Але зміни є, і вагомі. Основна, яку запровадить ВК у разі ухвалення, торкнеться правил обрання народних депутатів України. Нинішню змішану систему, що поєднує в собі елементи мажоритарної та пропорційної (50% депутатів обрані на мажоритарних округах і 50% — за списками партій), планується замінити голосуванням за відкритими регіональними партійними списками. На думку авторів і прихильників такого підходу, це дасть змогу, запровадивши 27 регіональних виборчих округів, персоніфікувати голосування й водночас зберегти стимули до підтримки загальноукраїнського характеру політичних партій, недопущення їх регіоналізації, що може загрожувати подальшим поглибленням міжрегіональних конфліктів та дестабілізацією ситуації в державі. Утім, саме процедура формування списків, проведення виборів і підрахунку результатів найбільше не подобається противникам Кодексу. Вони зазначають: нова система настільки заплутана, що, навпаки, ускладнить процес волевиявлення та підрахунку, сприятиме структуризації депутатів за регіонами, створюючи загрозу федералізації, знищить партії, стимулюючи внутрішньопартійну конкуренцію, і зовсім не усуне традиційні проблеми вітчизняного виборчого процесу й навіть посилить їх. Ідеться, зокрема, про підкуп виборців, так звані каруселі й виборчих туристів.
Хто переконаний, що підтримка Кодексу в першому читанні була виявом доброї волі нардепів і що ухвалення його цілком — питання часу, помиляється. Ідеться радше про випадковість, яка, можливо, і не повториться. Голосів насправді було обмаль. Лише 226 «за». Більшість тих, хто Кодекс підтримав, як і більшість тих, хто був проти, його насправді не читали. Документ 3112-1 дуже великий, має 446 сторінок, і треба бути справжнім фанатом своєї справи, щоб його принаймні проглянути. Дехто з нардепів щиро зізнавався, що натиснув кнопку «за» тільки тому, що був свято переконаний: проект не пройде. До того ж, якщо хто забув, голосування фактично відбувалося під тиском вулиці. Градус на площі перед Радою зашкалював. Нині ж вулиця не тисне.
Читайте також: Перегрупування на флангах
Про можливість ухвалення в другому читанні багато нардепів висловлюються доволі скептично або з непевністю. До противників традиційно зараховують усіх мажоритарників, а до прихильників — тих, хто пройшов за партійними списками. Насправді ж усе складніше. Не всі мажоритарники проти зміни системи виборів, як і не всі списочники за. Нардеп від «Народного фронту», мажоритарник Олег Медуниця каже: «Шансів на ухвалення ВК цілком 50 на 50, ситуація непрогнозована. Я проголосую. А як інші мажоритарники, не знаю. Закон явно проти них спрямований. Вони працюють в округах, вкладають якісь ресурси. Якщо за партіями, то ми (НФ) підтримуємо. Це ж наш закон Парубія — Ємця. БПП і «Самопоміч» теж частково підтримають. Як і деякі позафракційні. Але я не стверджував би поки, що він гарантовано пройде». Дещо в іншому світлі бачить ситуацію Єгор Соболєв («Самопоміч»). Він переконаний, що проти лідери абсолютної більшості партій, які є в парламенті. «Мабуть, окрім нас. Бо для них тоді менше можливостей продавати місця в списках. Оскільки це місце обиратимуть люди, віддаючи голос за того чи іншого кандидата від партії, — зауважив він. — Також проти велика кількість політиків, які звикли купувати виборців: для них збільшаться витрати. Коли голосуватимуть і за партію, і за її конкретного представника в регіоні, то різко підскочать видатки на підкуп».
Якщо йти за цією логікою, ухвалення нових правил і справді сприятиме оздоровленню політичної системи країни та спростить потрапляння до неї гідних людей, бодай частково. Партії вже почали полювання на місцевих легенд із хорошою репутацією. Звісно, на руку нове виборче законодавство й представникам позапарламентських політсил, у яких з’явиться додатковий шанс пробитися у велику політику, а також тим, хто на цьому звик заробляти. Ні для кого ж не секрет, що вибори — це ще й галузь економіки, яка годує чимало громадян. Хтось бере гречкою, хтось грошима, а хтось навіть живе від виборів до виборів.
Читайте також: За кого голосуватиме Південний Схід України у 2019 -му
Є ще одна закономірність: коли вилучити з ВК розділ про президента, то голоси різко з’являються. І це при тому, що в законі про вибори глави держави майже нічого не змінюється (окрім хіба що збору підписів). Його фактично просто копіюють. Але в АП нібито панує неймовірний страх, що в процесі правок щось та понакидають, тому вони й впираються. По суті, ухваленню нового законодавства про вибори без мажоритарки заважає лише тотальна недовіра між політиками, що хтось когось кине. Адже теоретично за зміну чинного закону про вибори у ВР на новий голоси є. Можливо, саме на цю проблему натякав спікер, коли пропонував вилучити з ВК розділ про вибори президента (щоб спростити процедуру ухвалення), чудово розуміючи, що так зробити неможливо.
Чи конче ухвалювати нове законодавство саме тепер, зокрема змінювати систему виборів до парламенту? Мабуть, так. Наявна нині відшліфована схема потрапляння в законодавчий орган себе віджила й не відповідає ні ситуації в країні, ні потребам суспільства. Зміна правил — не рецепт щастя, а спроба полагодити проблему. І такі намагання варто вітати. Більш ніж очевидно, що це крок уперед. Чи трапиться щось екстраординарне, якщо ВК провалять і нічого не зміниться? Ні. За теперішньою системою українці обирали парламент кілька разів. Уперше в 1998 році, потім у 2002-му, 2012-му, 2014-му, і можуть це зробити ще раз. Дехто, щоправда, лякає, що мажоритаркою скористаються антиукраїнські сили, які через підкуп виграють на округах. Путін, мовляв, отримає в парламенті цілу армію агентів, створить коаліцію та розхитуватиме країну. У цьому є певна логіка. Президент, кажуть його наближені, саме з цієї причини волів би позбутися мажоритарки як явища. Утім, не все так однозначно. Опоблок, скажімо, підтримує вибори за партійними списками й готовий начебто голосувати за скасування мажоритарки. Джерела повідомляють, що там якраз бояться зіткнення безпосередньо з адмінресурсом на округах і тому воліють йти стрункою колоною. Усе-таки досвід не проп’єш. Вибори за старою системою — це великі можливості для утримання влади. Саме з цього джерела вона зазвичай черпає силу. Добра половина БПП нині сформована з тих, хто регулярно підгодовує свої округи й дуже не хоче зміни правил. А кремлівська агентура адаптується до будь-яких умов, лізтиме в парламент за будь-яких обставин — це теж справа техніки.
Особливої охоти ухвалювати ВК у другому читанні в парламенті не спостерігається, але його цілком можна стимулювати. Бажання народжується тоді, коли з’являється тиск. Досвід ухвалення Кодексу в першому читанні демонструє, що це чи не єдиний спосіб вплинути на тих, хто звик купувати голоси й продавати місця в списку. Сьогодні достатнього тиску немає, але в суспільства ще є можливості провести цей закон, якщо він йому справді потрібен.
