Старіння — процес складний і за великим рахунком малоприємний, а в Україні й поготів. За якістю життя літніх людей (60 років і старші) ми пасемо задніх: за даними організації HelpAge International, у 2015-му з-поміж європейців гірше жилося тільки літнім грекам і молдованам. За рівнем добробуту, здоров’я, безпеки та іншими показниками Україну помістили на 73-тє місце в списку з 96 країн — між Монголією та Індонезією. Відтоді загальна ситуація в нас помітно покращилася, проте до фундаментальних змін ще не дійшло: літні люди залишаються найбільш соціально вразливою та економічно безпорадною категорією громадян. Тож не дивно, що зі старістю пов’язано стільки негативних стереотипів, а публічні дискусії про неї зводяться до обговорення проблем бідності та недосконалості пенсійної системи. Однак старість не обов’язково має бути саме такою. З розвитком цивілізації вона зазнає позитивних змін, і найшвидше в заможних демократичних країнах. Тому успішні реформи та розбудова високопродуктивної економіки не лише дадуть змогу Україні більше витрачати на підтримку літніх людей, а й, цілком імовірно, суттєво змінять наші уявлення про старість загалом.
Читайте також: Без бідних пенсіонерів
Почнемо з того, що лише у ХХ столітті старість стала набувати по-справжньому великих масштабів. Ще кілька століть тому більшість наших предків до старості просто не доживали. Приміром, у 1770-х середня очікувана тривалість життя в Західній Європі та обох Америках становила близько 35 років, у Східній Європі — 29, в Азії та Африці — близько 26 (Our World In Data). Навіть на початку ХХ століття середньостатистичний європеєць заледве доживав до кінця зрілого віку: у 1910-му середня тривалість життя в Німеччині дорівнювала 47 років, Англії та Уельсі — 53, Франції — 45. Нині ситуація кардинально інша: тривалість життя середнього німця, британця чи француза перевищує 80 років. Україна за цим показником відстає майже на десятиліття: за даними Держстату, йдеться про 66,4 року в чоловіків та 76,3 року в жінок. Однак це також великий прогрес, бо наприкінці ХІХ століття в українських губерніях Російської імперії середня тривалість життя становила близько 36 років. Запорукою позитивних змін стала медицина. Винайдення й масове запровадження вакцинації та антибіотиків, розширення доступу до медичних послуг, поширення елементарної гігієни — усе це привело до різкого скорочення передчасної смертності, особливо серед дітей. Це була справжня революція: після початку масового застосування антибіотиків у 1940-х очікувана тривалість життя в Україні підскочила одразу на 15 років (Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ).
Водночас дуже знизився ризик дочасної смерті внаслідок насильства: якщо в середині XVI століття в Італії скоювалося 47 убивств на 100 тис. населення, то у 2016‑му — 0,9 (Our World In Data). Як свідчать комплексні дослідження, попри війни і тероризм, сьогодні людство переживає чи не найбільш мирні часи своєї історії, принаймні зважаючи на кількість бойових втрат серед військових та цивільного населення. Свою роль відіграє і поступ демократії: тоталітарні режими, які можуть дозволити собі масове знищення власного населення, поступово відходять у минуле. Завдяки всьому цьому на планеті спостерігається збільшення тривалості життя, звичайно ж, передусім в економічно розвинених країнах. Так, у 2017-му найдовше — понад 83 роки — жили мешканці Японії, Італії, Сінгапуру, Швейцарії, Іспанії та Ісландії. Найгірші показники — менш як 55 років — були у Свазіленду, Нігерії, Анголи та низки інших африканських країн. Україна з показником 71,2 року посідала 121-ше місце у списку з 201 країни та місцевості (World Population Review). Відповідно кількість літнього населення у світі зростає. За підрахунками ООН, уже 2017-го людей віком понад 60 років налічувалося 962 млн. У 2030-му їх уже буде 1,4 млрд, або 13% населення планети, у 2050-му — 2,1 млрд, а у 2100-му — 3,1 млрд, причому з-поміж останніх майже 1 млрд становитимуть особи віком понад 80 років.
Читайте також: Між нами, пенсіонерами…
Таким чином, літні люди давно перестали бути маргінальною соціальною групою, а сама старість — коротким епілогом життя: її тривалість збільшується. Так, у 2017-му видання The Lancet опублікувало дослідження, згідно з яким уже 2030-го середній вік жінок у розвинених країнах перевищить 90 років. Поряд із цим поступово змінюється і сама якість старості, переважно завдяки медицині. Цілком долати ослаблення конгітивних та фізичних здібностей у літньому віці наука ще не навчилася, але в історичній перспективі її досягнення важко переоцінити. Протезування зубів, корекція зору, профілактика серцево-судинних захворювань та безліч інших заходів дають сучасним пенсіонерам набагато вищу якість життя, ніж століття тому. Приміром, у США стан здоров’я літніх американців поступово покращується. Так, серед осіб віком від 65 років задоволених своїм здоров’ям у 2000-му було 42%, у 2014-му — вже 48%, причому найбільше таких серед забезпечених та освічених американців (Jama Internal Medicine). Окремі приклади вражають: згідно з федеральною статистикою у 2016-му 83% літніх мешканців Нью-Гемпширу охарактеризували свій стан здоров’я як «хороший», «дуже хороший» або «відмінний». Неважко помітити, що тривалість старості та самопочуття літніх людей безпосередньо пов’язані з рівнем розвитку конкретної держави. Зазвичай найдовша і найздоровіша старість чекає на мешканців більш-менш заможних демократичних країн.
Очевидні й зміни соціально-економічного статусу літніх людей, який дедалі менше асоціюється з безпомічністю та злиднями. Як вакцинація та антибіотики у сфері охорони здоров’я, так революційний вплив на старість мали пенсійні системи, запроваджені в більшості розвинених країн протягом ХІХ — першої половини ХХ століть. Попри всі відмінності на національному рівні, значення пенсій важко переоцінити: цей інститут усунув (або суттєво зменшив) ризик злиднів після втрати працездатності, а також знизив матеріальну залежність літніх людей від молодших родичів. У міру реформування пенсійних систем і відходу від солідарної моделі ефект буде ще помітнішим, оскільки пенсіонери менше залежатимуть від продуктивності праці молодших поколінь — наповнювачів пенсійних фондів. Власне, вже сьогодні літні громадяни розвинених країн не пасивні утриманці, а продуктивна сила економіки. Наприклад, у США тільки серед мігрантів близько 1 млн доглядає за літніми особами. Не секрет, що такі послуги надає й частина українських заробітчан у ЄС. Понад те, пенсіонери з розвинених країн є також рушієм іноземних економік. Коста-Рика, Панама, Беліз та ціла низка інших країн уже давно заохочують приплив іноземних резидентів-пенсіонерів. Останніх, своєю чергою, вабить не лише екзотика, а й дешевизна порівняно з батьківщиною.
Читайте також: Запиши діда до університету
Проте сучасна літня особа не обов’язково не працює. У міру розгортання Четвертої промислової революції фізична сила людини стає дедалі менш значущим чинником виробництва, натомість на перше місце виходять її знання, рівень кваліфікації та досвід. Укупі з іншими чинниками в багатьох країнах спостерігається стійка тенденція до зростання частки літніх людей серед працюючого населення. Згідно з британською статистикою рівень зайнятості серед населення віком більш як 65 років з 1997-го по 2017-й зріс із 5% до 10%. У США цей показник ще вищий: у 2000-му працювали 13% 65-річних (і старших), у 2016‑му — близько 19%, причому дві третини з них мають повну зайнятість. Зменшується також кількість безробітних серед молодшої когорти: якщо у 2005-му працювало лише 46% 55–64-річних німців, то у 2014-му таких стало 66% (і це без урахування 14% самозайнятих або сімейних працівників). Знову ж таки перевага на боці тих, хто має вищий освітній та кваліфікаційний рівень: серед таких працюють 78%, а серед менш кваліфікованих 48%. У Швеції зайнятих у цій віковій категорії ще більше — 74%, у Данії та Естонії — відповідно 63% і 64%. Хай там як різнитимуться причини цього явища в конкретних країнах, очевидно, що сучасний ринок праці стає дедалі більш інклюзивним щодо літніх осіб, а останні — здатними в разі потреби подбати про себе самостійно.
Таким чином, нині старість дедалі менше пов’язана з фізичною та економічною безпомічністю, а також зниженням соціального статусу. Навпаки, у найрозвиненіших країнах світу вона перетворюється на повноцінний «третій вік», вступаючи в який особа має достатньо сил і ресурсів, щоб прожити його якомога повноцінніше. Тож головна проблема літніх людей у нас не зводиться до хронічного дефіциту Пенсійного фонду. Щоб Україна рухалася в напрямку світових трендів якомога швидше, потрібні не популістська щедрість та передвиборче «розмноження хлібів», а політична воля для проведення системних реформ. Лише в такий спосіб можна пришвидшити еволюцію старості, яка поверне літнім людям гідність і статус, на який вони заслуговують не менше, ніж решта.