Коли Китай повідомив про пакет позик та інвестицій для Африки обсягом $60 млрд, одразу згадалася колишня боротьба за цей континент, що точилася в часи європейського колоніалізму XIX століття.
На форумі в Пекіні президент Китаю Сі Цзіньпін оголосив про намір виділити величезну суму коштів лідерам кожної африканської країни, крім однієї. Ці плани утверджують масштабні економічні й політичні інвестиції китайців на континенті. Тепер КНР є найважливішим економічним і політичним партнером Африки. Однак ширяться побоювання, нібито Китай скористається економічним важелем впливу, щоб створити на її території військові бази та захопити активи країн, які забагато напозичали й не здатні повернути борги.
Це вже відбувається. Торік Піднебесна відкрила першу військову базу на сході континенту, розташувавши свої війська в Джибуті. Це колишня французька колонія, де вже перебувають контингенти з Франції та Сполучених Штатів. Деякі африканські держави так багато заборгували Китаю, що, найімовірніше, не зможуть виплатити позики у твердій валюті, як той від них вимагає. Натомість їм доведеться передати Пекіну контроль над важливими економічними органами й інфраструктурою. Скажімо, Ангола винна Піднебесній приблизно $23 млрд — це більше ніж половина її зовнішнього боргу. Ефіопія також мусить віддати китайцям кругленьку суму — близько $16 млрд.
Читайте також: Через Трампа Пекін цензурує генеральний план
Африка охоче приймала цю допомогу, адже зазвичай це були швидкі гроші без політичних зобов’язань. Із 2000‑го Китай виділив африканським країнам позик на $136 млрд і нині веде на континенті втричі більше торгівлі, ніж Сполучені Штати. Невдовзі Піднебесна випередить Америку та стане головною державою, яка надає Африці допомогу, адже президент США Дональд Трамп заявив, що його країні слід зменшити зовнішню фінансову підтримку на 35%, тобто приблизно до $5,4 млрд.
Інвестиції китайців спрямовані передусім на видобуток копалин, будівництво портів, залізниць та доріг. Вони відкрили видобуток необхідних для їхньої промисловості природних ресурсів, зокрема нафти, алмазів і металів. Нині для них вкрай важливий імпорт сировини, надто з Африки. Натомість остання користається з дешевих товарів китайського виробництва та стрімкого розвитку інфраструктури.
Один із найсвіжіших таких проектів, що привернув до себе увагу, є нова залізниця в Ефіопії, яка сполучає столицю країни Аддис-Абебу з портом Джибуті. Залізницю будували китайські інженери — це перше в Африці повністю електрифіковане міждержавне залізничне сполучення, що має істотне значення для розвитку Ефіопії. Тепер країна може перевозити товари на експорт у порти. В інших країнах континенту з’являється багато розкішних аеропортів, портових будівель, автомобільних доріг, ліній електропередачі, мостів, дамб та електростанцій, побудованих на китайські гроші й за китайськими технологіями.
Китай також бере активну участь у будівництві залізниці зі столиці Кенії Найробі, що нині переживає розквіт, до головного порту країни в Момбасі. Крім того, фінансує проект будівництва гідроелектростанції в Ефіопії, видобуток кобальту й міді в Демократичній Республіці Конго, урану в Намібії, алмазів у Зімбабве, будівництво порту в Камеруні та нової адміністративної столиці в Єгипті.
Читайте також: Трір — Пекін
Натомість фінансова підтримка Заходу завжди надходить повільно, дрібними порціями й лише за умови дотримання суворих умов, спрямованих на запобігання корупції. Щоб отримати допомогу від Заходу, демократичним країнам Африки зазвичай треба давати певні обіцянки.
А от Китай ніколи не висуває політичних вимог і готовий вести бізнес із будь-якою владою — байдуже чи демократичною. Щоправда, розщедрюється він лише із суворими фінансовими вимогами. Якщо країна не в змозі повернути борг, китайці зазвичай забирають у неї активи. У Замбії, яка не може виплатити позику обсягом $8 млрд, китайська компанія взяла під контроль місцевий телеканал. Замбійська державна енергетична компанія Zesco почала переговори з китайською компанією щодо продажу контрольного пакета акцій після того, як борг Zesco сягнув невиплачуваного рівня. Поглинання стратегічно важливих активів забезпечить Пекін владою та впливом, хоча цілком можливо, що з часом такий політичний тиск викликатиме невдоволення місцевого населення.
Сі Цзіньпін показово хвалиться самовідданою підтримкою Африки й цього року особисто відвідав кілька країн. На форумі в Пекіні, що проводиться що три роки, президент Китаю просторікував про китайсько-африканську співпрацю та вітав трьох нових учасників зустрічі: Гамбію, Буркіна-Фасо та Сан-Томе і Принсіпі. Усе це маленькі африканські країни, які заради допомоги від китайців розірвали колишні дипломатичні зв’язки з Тайванем. Лише одна невеличка внутрішньоматерикова держава Свазіленд досі підтримує відносини з Тайбеєм, і це єдина з 54 країн Африки, яку не запросили на форум.
Читайте також: Як програти Китаю
Африка — материк із найстрімкішим у світі зростанням, як демографічним, так і економічним. Китай постановив собі бути в авангарді цього всього. Участь європейців, які колись правили майже в усіх країнах Африки, суттєво зменшується. Торік обсяг торгівлі британців із трьома найбільшими партнерами Африки становив менше як $20 млрд. Коли минулого місяця Тереза Мей відвідала Кенію, це був перший за 30 років візит британського прем’єр-міністра в колишню колонію.
Однак для китайців є певні небезпеки. По-перше, активна участь у справах Африки може не сподобатися місцевим, якщо ті сприйматимуть китайців як нових колоністів. Нині на континенті працює більше ніж мільйон китайців. Африканці закидають їм відчуженість, небажання інтегруватися та давати роботу місцевому населенню на будівельних проектах, натомість китайці воліють імпортувати власну робочу силу.
По-друге, хвалена політика Китаю, який не втручається у внутрішні справи Африки та не зважає на порушення прав людини чи деспотизм, може датися взнаки, якщо диктатори, яких він підтримує, втратять владу. Так, Піднебесна була головною опорою президента Зімбабве Роберта Муґабе, а коли 92-річного деспота, який правив країною протягом 30 років, скинули, зімбабвійці відвернулися від його китайських поплічників і знову заручилися підтримкою Заходу.
По-третє, не може не дошкуляти корупція. Африка не дуже успішно бореться з цим лихом. Китайці можуть виявити, що велика частина грошей марно пропадає або потрапляє комусь до кишені. За браком суворого контролю над усіма проектами Китай не матиме певності, що величезні інвестиції дадуть сподівані результати.
Велика Британія випробувала це на собі в Нігерії, що є найбільшою країною Африки та поруч із ПАР найважливішою економікою. Нігерія, населення якої сягає 170 млн осіб, багато заробляє на експорті енергоресурсів. Резерви країни оцінюються в 35 млн барелів нафти і 2,8 трлн м³ природного газу. Однак третина населення живе за межею бідності й ще третина — на межі.
Читайте також: Малам Умар Саїд Тудун Вада: «Найбільшою проблемою Африки є брак хороших лідерів»
Усе через корупцію. Торік Нігерія була на 148-му місці серед 175 країн, у яких Transparency International оцінювала рівень корупції. За цими даними, відтоді як 1960-го Нігерія здобула незалежність, було вкрадено близько $325 млрд державних коштів — майже стільки ж країна отримала зовнішньої допомоги. Ця сума в кілька разів перевищує обсяг американської допомоги, виділеної Європі за планом Маршалла для відновлення після Другої світової війни. Велика Британія й більшість країн Заходу наполягають, що суворі вимоги потрібні для ретельного контролю над програмами допомоги, щоб гроші були корисними. Британці воліють виділяти кошти радше безпосередньо на проекти через спеціальні міжнародні організації, ніж державним органам, де вони часто зникають. Беручи дедалі активнішу участь у розвитку й управлінні африканськими підприємствами, Китай може виявити, що з корупцією боротися куди складніше. Його вимоги щодо звітності можуть зіткнутися зі спротивом корумпованих можновладців та еліти, які наживаються на владі.
Уже понад тисячу років китайці не мали можливості чинити вплив такого масштабу на зовнішньому рівні. Тепер Пекін може довідатися, що роль економічної наддержави тягне за собою величезні політичні ризики. Африка стане випробуванням, яке покаже, чи здатен Китай втримати плоди своєї щедрості під контролем.