Уже п’ятий рік на території Донеччини існують окремі райони, у яких не працює законна влада. Загальні розрахунки, що стосуються чисельності та руху населення регіону, відбуваються згідно з класифікатором об’єктів адміністративно-територіального устрою України, закладеним у мирний час. Він постійно актуалізується, утім, не передбачає поділу на контрольовану та неконтрольовану території. Тому немає навіть алгоритму відокремлення статистичних даних щодо чисельності населення в тій частині регіону, де важко дістати правдиву інформацію. Але це можна розглядати й крізь певну ідеологічну призму: попри окупацію, територія та люди неодмінно належать до України, а отже, теж беруть участь у її демографічному процесі.
Якщо спостерігати тільки за цифрами, побачити стрімке зменшення кількості населення області через бойові дії неможливо. Наприклад, на 1 липня 2018-го на Донеччині налічувалося 4 184 213 громадян, на кінець 2017 року — 4 200 461 людина, що є найбільшим кількісним показником з усіх регіонів країни. На сайті Державної служби статистики України можна знайти дані на цю саму дату будь-якого іншого — мирного — року. У 2012-му мешканців Донеччини було не особливо більше — 4 389 056 осіб, що теж виводило регіон на перше місце за багатонаселеністю. Але повірити в те, що ситуація майже не змінилася, важко — навіть якщо уявити, що міграція людей, які тікають від війни, обмежена суто кордонами області, тому це не впливає на загальну кількість жителів Донеччини. Річ у тім, що статистичний облік людей, які мешкають по той бік тимчасового кордону, ведеться тільки за офіційними актами народження чи смерті, оформленими у вільних містах або селищах. Але з різних причин далеко не всі їдуть отримувати свідоцтва, які нині треба діставати через суд. Тому інколи виникають ситуації, за яких для розуміння справжньої картини самих цифр недостатньо.
Читайте також: Демографія. Напрямок руху
«Якщо подивитися на кількість народжених та померлих за минулий рік, наприклад у Донецьку, створюється враження, що в місті якимось дивом стався демографічний бум, бо статистка показує майже однакові цифри: 2312 народжених та 2784 померлих. Але, розібравшись в об’єктивних причинах, розумієш: по-перше, це явно не всі випадки народжуваності та смерті. Наприклад, у 2011‑му на 8342 новонароджених фіксувалося 13 165 випадків смерті. І в буремному 2014 році, коли ми все-таки встигли зняти всю об’єктивну картину до вимушеної евакуації, було 7062 на 13 429. Тому дані з тієї території, наявні в нас тепер, не дають об’єктивних уявлень про ситуацію, — пояснює Світлана Рак, начальниця управління аналізу даних демографічної статистики та вибіркових обстежень населення Головного управління статистики у Донецької області. — А по-друге, люди в таких умовах, ймовірно, просто активніші в питанні отримання офіційних українських документів на дітей, яким далі жити в суспільстві, ніж свідоцтв про смерть. Інколи елементарно немає кому поїхати за відповідним документом або в родини бракує на це коштів».
До речі, обласне управління статистики разом із частиною працівників у грудні 2014-го виїхало з Донецька до Бахмута. Інша частина залишилася в окупації, де нині працює «Главстат ДНР», який веде окремі підрахунки, але брати їх до уваги навряд чи варто. І хоча більшість спеціалістів евакуйованого управління тепер є внутрішньо переміщеними особами, інформацію і щодо цієї категорії громадян вони не можуть використовувати для своїх розрахунків. Адже згідно з чинною методологією переселенці не враховуються під час оцінювання кількості населення через тимчасовий характер свого переміщення. Однак беруться до уваги ті особи, які переїхали й зареєстрували місце проживання в області на постійній основі. До того ж відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 завдання ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб покладено на Міністерство соціальної політики України. Надходження інформації щодо таких людей до органів державної статистики зазначеною постановою не передбачено. А це реально велика кількість осіб, які вже п’ятий рік «тимчасово» живуть у нових містах та селах. За даними, які надаються Департаментом соціального захисту Донецької області, на 23 серпня зареєстровано 552 479 осіб, які були змушені змінити своє місце проживання через війну.
Читайте також: Велика демографічна шахівниця
Найзавантаженіший південь: Маріуполь (100 160), Волноваський район (51 466). Традиційно багато хто реєструється в Краматорську (48 422), Слов’янську (46 028), Бахмуті (42 126). Більшість із тих, хто має довідку переселенця, — пенсіонери, яких виїхало 353 412 осіб. Звичайно, необхідність оформлювати таку довідку для отримання пенсії є однією з головних причин великої частки літніх людей серед зареєстрованих. Але можна подивитися на кількість тих, хто отримує так звані переселенські гроші — матеріальну допомогу на оренду житла та проживання. За цими виплатами відбувається ретельніший контроль, тому ті, хто фактично не живе на новому місці, а тільки приїжджає з окупованих територій, зазвичай уже не подають документи на отримання. У серпні 2018 року в Донецькій області було призначено й виплачено відповідну допомогу 35 906 родинам. Звичайно, це можуть бути сім’ї як з однієї людини, так і великі, на кілька осіб. Тут не враховані люди працездатного віку, які переїхали більш ніж півроку тому й не мають офіційної роботи: їм теж не призначають таку допомогу. Але різниця в десять разів свідчить про те, що об’єктивної інформації щодо переміщення осіб через бойові дії наразі немає.
Окрім цього, стало важко оцінювати масштаби процесів міграції населення після того, як функції реєстрації та зняття з реєстрації громадян передали органам місцевого самоврядування. У законі просто «забули» додати пункт про обов’язкове інформування органів державної статистики про переміщення громадян. У квітні 2016-го Державна міграційна служба України без погодження з Держстатом припинила надання органам державної статистики базової інформації для розрахунків міграційного руху населення, посилаючись на нові Правила реєстрації місця проживання (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207) та окремі положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» (набрав чинності 04 квітня 2016-го). Після майже півтора року тиші статистикам тільки у вересні 2017-го (коли було внесено відповідні зміни до законодавства) вдалося налагодити зв’язок з органами реєстрації (виконавчими органами сільських, селищних та міських рад). Тому 2017-го були отримані не дуже коректні показники: за всіма потоками міграції за рік було зареєстровано 31 710 вибулих осіб і тільки 7842 прибулих. Хоча, якщо порівняти з тим-таки 2014-м, то кількість тих, хто поїхав, сягнула 39 602 осіб, а приїхало 28 925 людей. Тому, не знаючи нюансів законодавства, можна було б розвести серйозну зраду, мовляв, Донеччина катастрофічно безлюдніє. Як і зарано радіти, дізнавшись про суттєве збільшення кількості населення в окремих районах регіону, не врахувавши процесу перепідпорядкування міст і селищ через окупацію територій. У деяких районах, наприклад Бахмутському, уже є кілька випадків приєднання населених пунктів, які раніше належали до міст, що залишилися по той бік лінії фронту.
Читайте також: Потенціал чи втрачені душі?
Торік внутрішньорегіональна міграція становила 5770 людей, звичайно, у цій цифрі не враховано процесів, які відбуваються на неконтрольованій території. Щодо тенденцій переміщення, традиційно мобільніші городяни, ніж сільські мешканці. І їдуть вони теж до міст. Наприклад, у 2014 році серед 39 602 вибулих осіб 32 875 подалися до міст і тільки 6727 — до сільських місцевостей. Торік міста покинуло 6153 людини, а селища — 1689. Таку саму тенденцію можна спостерігати й серед переселенців: переважна кількість мешканців сіл, навіть якщо вони перебувають у зоні бойових дій, до останнього намагаються не виїжджати, бо тримаються за землю та господарство. Цікаво, що згідно з даними державної статистики міждержавна міграція навіть останніми роками має на Донеччині позитивне сальдо. Хоча, можливо, це відбувається завдяки законослухняності тих іноземців, які приїздять, адже наші співвітчизники не спішать офіційно реєструвати своє місце проживання.
Спеціалісти, що займаються вивченням статистики, дуже чекають на перепис населення, проведення якого заплановано на 2020-й. Бо через форс-мажорні ситуації, які склалися на території регіону, вже неможливо відстежувати об’єктивну картину тими методами, що дієві за нормальних умов. Сподіваємося, у програму перепису буде закладено й блок питань, які відтворюватимуть процес переміщення, пов’язаний із війною.