Ветеран помер у Нью-Йорку 26 січня у віці 95 років. До останніх днів свого життя він зберігав ясний розум і завжди цікавився подіями в Україні.
Євген Стахів народився в 1918 році в Перемишлі (нині Польща). Член Організації українських націоналістів з 1934-го.
В 1938 році брав участь в обороні Карпатської України. В 1941-1943 роках — член Південної похідної групи ОУН, організатор націоналістичного підпілля у Східній Україні (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Маріуполь).
"Я дуже вдячний мешканцям Донбасу, – згадував ветеран. – Два роки нас ховали та годували, ризикуючи життям. Ще раз повторюю, що це були не лише українці. Український підпільник на Донбасі потребував допомоги греків, євреїв, росіян, татар".
В 1944 році Стахів став одним із засновників Української Головної Визвольної Ради – багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України.
З 1949 року мешкав у США. Керівник Товариства українсько-єврейських зв'язків. Кавалер орденів України "За заслуги (1997) і Ярослава Мудрого (2006).
На еміграції Стахів став одним із активістів "двійкарів" – демократичного крила в ОУН, яке найуспішніше здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР. Його брат Володимир був міністром в уряді Ярослава Стецька, його син Євген-Зенон – лауреат Нобелівської премії.
Провідна частина біографії Євгена Стахіва — зміна світогляду націоналістів під час Другої Світової війни, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід. Саме під впливом "філософії східняків" ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну, перетворившись з регіональної партії на загальноукраїнську політичну силу.