На думку експертів, масштабне використання значної кількості крилатих ракет (КР), яке спостерігалося під час останнього удару сил західних союзників по цілях на території Сирії, значно знижує поріг ухвалення політичного рішення про початок війни в класичному розумінні.
Перешкодою тут уже не буде ризик великих втрат у живій силі й техніці (вони мінімізуються) чи навіть присутність на території атакованої країни військ іншої атомної держави. Тож можна дійти висновку, що з масованим використанням високоточних КР з’являється ризик виникнення виключно дистанційного конфлікту, а не вибуху війни в класичному її розумінні. Така реальність є уроком для багатьох сучасних країн світу, й Україна не становить жодного винятку.
Крилаті ракети (КР) — нова якість
КР не можна вважати новим видом зброї, їх застосовували вже під час Другої світової війни: німці обстрілювали ними Лондон, навіть топили кораблі союзників у Середземному морі тощо. Утім, роль, яку вони відіграють, зростає разом із їхньою дальністю й точністю.
Читайте також: Винищувачі п’ятого покоління — гра на випередження
Уперше масоване використання крилатих ракет відбулося під час операції «Буря в пустелі» в 1991 році, коли збройні сили США випустили по цілях в Іраку кількасот крилатих ракет Tomahawk i ALCM повітряного та морського базування з конвенціональними бойовими частинами. Раніше, у часи холодної війни, саме ці КР несли ядерні боєголовки, але пізніше їх успішно перетворили на високоефективні дальнобійні засоби з неядерними боєголовками.
Тим більше, що зростання точності влучення в ціль досягалося завдяки впровадженню нових систем наведення, заснованих на задіянні системи TERCOM. Остання базувалася на використанні трьохвимірної мапи території та супутникової навігації GPS і надавала нову якість уживання КР як виду озброєння, чого не могло бути в часи холодної війни.
На переломі XX i XXI століть з’явилися нові типи КР, призначені для ураження цілей неатомними БЧ із-поза радіуса дії систем ППО-ПРО потенційного супротивника. Такі КР почали розробляли дедалі нові країни й ця зброя вже перестала бути доменом лише окремих великих держав на кшталт США або РФ. Так, у Європі під впливом досвіду згаданої операції «Буря в пустелі» було створено кілька нових типів КР: Storm Shadow/SCALP/MdCN, Taurus KEPD 350 та JSM. Активізували розробки нових КР також такі країни, як Китай, Індія, Південна Корея, Туреччина тощо.
Читайте також: Французький дебют: перше бойове використання КР MdCN у Сирії
Зростаюча насиченість військ озброєнням цього типу в сучасних війнах продемонстрована в Сирії, де вперше було використано відразу кілька типів КР, зокрема російські ракети повітряного та морського базування Х-101 i Х-555 (зі стратегічних бомбардувальників) і «Калібр-НК» та «Калібр-ПЛ» (відповідно з надводних кораблів і підводних човнів). При цьому російські обстріли часто мали відверто демонстративний характер.
Своєю чергою, західні союзники також уживали в Сирії крилаті ракети. Зокрема, для ураження цілей, пов’язаних із виробництвом хімічної зброї, американці використали КР AGM-158 і JASSM повітряного базування, а французи — КР MdCN/NCM. Операція відрізнялася надзвичайно високим рівнем координації та планування ударів, що наносилися з різних напрямків, різних дистанцій і різними носіями й при цьому ракети влучили у визначені заздалегідь цілі практично одночасно.
Зменшення ризиків війни
Досвід війни в Сирії має велике значення з погляду національної оборонної стратегії інших країн, зокрема європейських. Отже, ця війна довела, що вже сьогодні цілком можливе нанесення масованих та ефективних ракетних ударів по конкретних цілях на території визначеної країни з-поза радіуса впливу її засобів протидії.
Це значно знижує поріг ухвалення політичного рішення щодо початку воєнних дій. Ризик утрат особового складу власних сил, як це було під час конвенціональних бомбардувань, уже не є перешкодою. Тоді як атакуючі КР для систем ППО-ПРО дуже важкі для перехоплення цілями й до того ж мають високу точність влучення.
Важливо зазначити, що у випадку останнього удару в Сирії Вашингтон, Лондон і Париж спільно ухвалили рішення щодо виконання атаки, незважаючи на присутність на території, яка контролюється урядовими силами Сирії, російських підрозділів, що їх підтримують. Отже, не може бути сумніву, що значний вплив на політичне рішення щодо виконання цієї операції мала, власне, наявність у союзників відповідних бойових засобів, а наслідки ракетного удару виходили далеко за межі суто фізичного знищення цілей.
Читайте також: Чому Україна торгує зброєю
Для порівняння: під час бомбардувань колишньої Югославії в 1999 році — першій війні, яку було виграно завдяки виключно авіації — Захід втратив два бойові літаки (хоча прогнози Альянсу припускали значно більші втрати), до 20 дронів і кілька ракет Tomahawk. Щоправда, реальну кількість збитих сербською ППО-ПРО ракет і літаків при цьому оцінити з відомих обставин усе ще важко. Хоча відомо про реально знищені літаки й КР, а кілька майже цілих амриканських крилатих ракет стали цінною здобиччю розвідок Китаю, РФ і деяких інших країн.
Однак є всі підстави розглядати цю війну НАТО як перший приклад ведення бойових дій на великих відстанях, коли ризики для атакуючої сторони зменшуються прямо пропорційно до зростання відстані. Водночас ішлося про досягнення мети, задля якої раніше доводилося використовувати авіацію з її класичними повітряними бомбардуваннями, але вже без ризиків втрати літаків і, головне, пілотів.
Російський фактор
Власні висновки з конфліктів, що виникали після завершення холодної війни, зробили також росіяни, які, окрім іншого, використовують війну в Сирії як дослідницький полігон для випробувань своїх засобів ураження далекого радіуса дії. Експерти вважають це особливо важливим з погляду безпеки східного флангу НАТО, адже демонструє, що для досягнення власних політичних цілей Москва спроможна наносити точкові удари зі значної відстані й без потреби входження носіїв у повітряний або морський простір атакованої країни.
Такий ризик має бути передбачений оборонними планами розбудови національної системи ППО-ПРО низки країн — потенційних цілей агресії РФ. Насамперед це Україна та Грузія, а також країни на східному фланзі НАТО: Балтія, Польща, Румунія тощо.
Також важливою є, як і параметри самих комплексів, наявність відповідної конфігурації або архітектури ППО. Крилаті ракети важкі для викриття з огляду на малі висоти траєкторії польоту й малі значення ефективної поверхні розсіювання (ЕПР). Для викриття атакуючих КР під час польоту потрібні нові, ефективніші засоби контролю повітряного простору, особливо на малих висотах.
Читайте також: Модернізація Збройних сил РФ: плани і реальність
Можливим рішенням у цій сфері може бути, наприклад, розміщення РЛС на повітряних платформах, аеростатах або літаках електронної розвідки та раннього попередження класу AWACS. Критичне значення матиме можливість поєднання інформації від різних сенсорів у межах єдиного образу повітряної обстановки. Саме це й надає, наприклад мережецентрична система IBCS, водночас для найефективнішого використання можливостей системи вона має об’єднувати якомога більшу кількість сенсорів.
Зовсім не випадково, що Росія вважає одним із пріоритетів розвиток саме цього класу озброєння, тобто крилатих ракет дальньої дії, про що повідомляв особисто президент Путін під час презентації у 2018 році нових видів ОіВТ, серед яких він назвав такі, як гіперзвукова КР «Кинжал» та КР з ядерним двигуном з необмеженою дальністю дії.
Для швидкого нарощування ударного потенціалу РФ активно збільшує чисельність платформ-носіїв КР повітряного, морського й наземного базувань. Так, для цього триває реактивація стратегічних бомбардувальників Ту-160 й будівництво малих ракетних кораблів одразу трьох проектів. Ідеться навіть про переозброєння на «калібри» вже наявних кораблів, зокрема атомного важкого ракетного крейсера проекту 1144 «Адмірал Нахімов».
Читайте також: Бойові лазери — зброя майбутнього?
Навіть більше, триває пристосування для стрільби «калібрами» деяких модифікацій наземних пускових комплексу «Іскандер». Тож останні мають дальність дії до 2600 км, що становить пряме порушення Угоди щодо ракет проміжної дальності (INF), яка прямо забороняє використання ракет середньої та проміжної дальності з наземних пускових установок.
Для ураження наземних цілей російська сторона пристосувала також надзвукові КР «Онікс» дальністю дії до 450 км, розгорнуті на території Калініградської області. Збільшення ударного потенціалу триває як у кількісному, так і в якісному вимірах. У разі конфлікту зазначені ракети можуть використовуватися як для ураження ключових об’єктів у європейських країнах на східному фланзі Альянсу, так і як елемент системи заборони доступу або блокади (A2/AD). Вона потенційно здатна відрізати східний фланг від союзної підтримки через ураження інфраструктури, що слугує для приймання та забезпечення військ НАТО.
Щось дуже схоже росіяни створюють або частково навіть уже створили на Чорному морі, розмістивши на території окупованого Криму нові ракетні системи, зокрема протикорабельні та ППО-ПРО. Тут вони мають можливість створити систему блокади доступу до портів союзників у південно-західній частині акваторії Чорного моря й уражати важливі об’єкти на території України, Румунії, Болгарії, Угорщини, Туреччини тощо.
Отже, останній досвід переконливо свідчить про небезпеку несподіваних масованих ударів із застосуванням КР великої та середньої дальності дії. Своєю чергою, країни, що можуть бути потенційними цілями таких нападів, мають подбати про свою безпеку та принаймні зменшити можливі для себе ризики. Для цього потрібно йти як шляхом вдосконалення засобів ППО-ПРО, так і створення ефективних сил стримування, а краще за умови наявності відповідних можливостей робити і перше, і друге.
Польський підхід
Варто звернути увагу на досвід сусідньої Польщі в цій сфері, адже Росія навіть не приховує своїх намірів щодо можливості в разі прямої агресії завдати удару ракетами по об’єктах критичної інфраструктури країн НАТО в Східній і Центральній Європі. А відпрацювання нанесення тактичного ядерного удару по Варшаві вже перетворилося на стандартний елемент російських військових навчань. Тому польська сторона змушена приділяти багато уваги питанням зміцнення своїх збройних сил, можливостей ППО-ПРО та створенню ударних спроможностей як фактор стримування агресора.
Отже, зрозуміло, навіщо Міністерство оборони Польщі активно працює над впровадженням КР. Придбання КР JASSM повітряного базування, a в майбутньому й JASSM-ER із дальністю дії до 1 тис. км реально долучає Польщу до авангарду НАТО з можливістю уражати критично важливі цілі на ворожій території. Наявність на озброєнні літаків F-16 із КР уже сьогодні дає змогу повітряним силам Польщі за потреби брати участь у союзних операціях на кшталт спільного удару в Сирії.
Читайте також: Якою буде зброя майбутнього?
У перспективі ці можливості будуть посилені разом із придбанням нових КР зі збільшеною дальністю JASSM-ER та будівництвом нових підводних човнів (ПЧ), озброєних стратегічними крилатими ракетами в межах програми Orka. Польські плани передбачають придбання щонайменше трьох нових ПЧ, які відіграватимуть роль зброї неядерного стримування агресора. Один із них постійно займатиметься бойовим чергуванням у морі, ще один проходитиме бойову підготовку, а інший перебуватиме в стані ремонту. Після оголошення особливого періоду до бойового чергування залучатимуть два ПЧ, а за наявності технічної можливості — навіть усі три.
Однак розвиток ударних спроможностей не менш важливий, ніж оборонних. На думку експертів, без намагання знищити ворожі пускові установки, використання в бойових умовах лише засобів ППО-ПРО може призвести до перевитрат боєкомплекту, перевантаження власних сил і не дасть потрібного ефекту. До того ж наявність в арсеналі своїх КР забезпечує відповідний арсенал стримування. А це вже пов’язана з реальною можливість адекватної відповіді на потенційну ворожу атаку з великої дальності, тобто з-поза межі дії ППО-ПРО.
Утім, наразі самостійне використання ЗС Польщі КР великої дальності дії залишається проблемним через брак сучасних національних систем далекої розвідки території противника. Для її створення вважається необхідною закупка відповідних супутників спостереження Землі й інших засобів (дронів), здатних наводити КР на території противника та оцінювати ефективність ударів. Система розвідки може бути корисною й для інших видів вогневого ураження, наприклад, СРЗВ.
Лише наявність такої повноцінної системи дасть змогу ЗС Польщі самостійно в разі потреби вживати КР, як це роблять сьогодні інші країни, наприклад РФ, США, Франція або Велика Британія. Придбання навіть найсучаснішої системи озброєння без відповідної системи розвідки означатиме обмеженість бойового використання.
Про можливість такого сценарію свідчить приклад Морського ракетного підрозділу ВМС Польщі, який навіть за наявності найсучасніших КР (NSM) не має засобів ефективного цілевказу на максимальних відстанях стрільби таких ракет. Отже, ефективність використання останніх знижується.
Вплив ракет на війни майбутнього
Експерти вважають, що в перспективі слід очікувати подальшого зростання ролі КР на полі бою майбутніх війн. Унаслідок постійного розвитку технологій цей вид зброї матиме щоразу більшу дальність дії, точність, прихованість від перехоплення та меншу вартість. Тобто, на думку експертів, майбутні війни будуть переважно дистанційними.
Також зростатиме кількість країн, що матимуть на озброєнні дедалі сучасніші КР, які раніше були атрибутами лише провідних промислово розвинених і заможних держав світу. Уже в недалекому майбутньому прогнозується можливість виграшу в неядерних війнах, що точитимуться на дальностях дії КР або безпілотних автономних систем. Такої загрози не може ігнорувати жодна країна.
Наразі бачимо активний розвиток ракетних технологій і впровадження нових крилатих ракет на озброєння цілої низки країн світу, адже загальна нестабільність і виникнення щоразу нових вогнищ воєнних конфліктів вимагають для вирішення наявності в сторін дедалі сучасніших видів озброєння, зокрема крилатих ракет різних типів. Останнім часом КР використовуються не тільки в Сирії, а й у Ємені, де періодично обстрілюють ракетами навіть військові кораблі США й ОАЕ, а також у Лівані.
Таким чином, підготовка до майбутніх війн крилатих ракет має відбуватися через паралельний розвиток як ударних систем стримувального призначення, так і оборонних. Для України ігнорування будь-якого з цих елементів швидко може призвести до браку необхідного рівня безпеки перед ракетною загрозою. A остання, з огляду на сирійський досвід, лише зростатиме.
Уроки для України
Отже, що має робити Україна в ситуації, яка склалася на сьогодні в умовах тривалої війни? Передусім слід зазначити, що проголошений курс на модернізацію системи ППО країни повністю відповідає обстановці й трендам, зазначеним вище. На відміну від деяких країн, агресор для нас не потенційний, а цілком реальний, який вже окупував частину української території та загрожує широкомасштабними воєнними діями з попереднім завданням ударів по об’єктах критичної інфраструктури.
Насправді ж не все в нас так уже критично погано, як це інколи тенденційно трактують певні проросійські ЗМІ, хоча за умов війни навіть наявні успіхи можуть здаватися недостатніми. За умов обмеженості бюджету вітчизняний ОПК спромігся досягти певних успіхів і це дає всі підстави сподіватися на наступні позитивні кроки.
Так, поряд із розвитком та осучасненням наявних оборонних систем у нас тривають роботи зі створення нових ракетних систем, здатних завдавати ударів по цілях у глибині розташування противника. Зокрема, повідомлялося про створення в стислі терміни й успішні випробування української КР «Нептун» із дальністю дії до 300 км, СРЗВ «Вільха» (70 км) та підготовку до випробувань балістичної ракети (БР) експортного оперативно-тактичного ракетного комплексу «Гром-2» (280 км). А в перспективі розглядається також можливість створення в Україні як зброї стримування КР та БР із дальністю дії понад 1500 км.
При цьому дозвукова КР «Нептун» уже розробляється у варіантах берегового та повітряного базування з можливістю швидкого реагування на загрози, що виникають на морських напрямках, наприклад на Азовському морі. Берегова версія КР також створюється мобільною. На черзі — варіант корабельного базування для озброєння нових корветів і ракетних катерів, що вже будуються або ж заплановані.
До особливостей КР «Нептун» слід віднести здатність знищувати як морські надводні, так і укріплені берегові цілі на відстані до 300 км. При цьому ракета після старту прямує до цілі на надмалих висотах, 10–30 м, а на підльоті до цілі знижується навіть до 4–5 м. Тобто перехопити КР «Нептун» для систем ППО-ПРО противника буде доволі складно, особливо під час залпових пусків з одночасною атакою цілі з різних напрямків.
СРЗВ «Вільха» наразі успішно проходить державні випробування, у серпні її можуть прийняти на озброєння ЗСУ. А в межах держзамовлення на 2018 рік «Вільха» вже готується до серійного випуску на виробничих потужностях ДК «Укроборонпром», рішення контролює РНБО.
За великим рахунком, в Україні створено нову систему залпового вогню з можливостями високоточної зброї та нову ракету в габаритних параметрах 300-мм реактивного снаряда для РСЗВ «Смерч», що забезпечує якісно вищий рівень застосування систем. Щоправда, поки що йдеться про таку саму дальність, що й у СРЗВ «Смерч» — до 70 км. Втім, уже найближчим часом мають відбутися пуски ракет нової версії «Вільхи» на дальність до 120 км.
Тобто йдеться про якісне вдосконалення та розвиток СРЗВ «Смерч» (9К58), що вважається однією з найпотужніших у світі та призначена для ураження на далеких підстанях будь-яких групових цілей, живої сили й техніки противника, руйнування захищених командних пунктів, вузлів зв’язку та об’єктів інфраструктури.
Залп однієї бойової машини (12 РС) може накрити площу в 67 га. Одна машина «Смерч» здатна знищити аеродром з усією технікою (ЗСУ успішно продемонстрували це у 2015 році на Луганщині). Втім, у сучасних умовах пріоритетом є високоточна зброя, що й стало підставою для створення «Вільхи».
Ракетні полки в складі ЗСУ оснащені РСЗВ «Смерч», мають по 36 бойових машин, потенціал яких після впровадження ракет «Вільха» значно збільшиться. До того ж впроваджується можливість розведення нових ракет на кінцевій ділянці траєкторії, що дає змогу кожній КР у залпі вражати окрему попередньо розвідану ціль. Бойові машини також отримують автоматизовані системи пуску, що суттєво зменшує час перебування на вогневій позиції.
Надалі вдосконалення РСЗВ із новими засобами враження відбуватиметься в напрямі створення на їхній базі розвідувально-ударних систем, інтеграції в автоматизовану систему управління, збільшення дальності дії системи та потужності бойових частин.
Експортний ОТРК «Гром-2» розробляється КБ «Південне» на замовлення Саудівської Аравії, яка й профінансувала цю розробку. «Гром-2» певною мірою можна розглядати як аналог російського «Іскандера», в експортній конфігурації він забезпечує ураження поодиноких і групових стаціонарних цілей на дистанціях від 50 до 280 км. Початок серійного виробництва ОТРК «Гром-2» запланований на 2019 рік.
Далі Україна планує використати досвід виконання цього експортного контракту для створення вже вітчизняного аналога ОТРК із вищими ТТХ і бойовими можливостями. Передусім для потреб ЗСУ ракета матиме більшу дальність, адже йдеться про створення зброї стримування. У разі завдання удару у відповідь вона матиме реальну можливість ураження критично важливих цілей на території противника.
Насамкінець, не можна не згадати й про вітчизняні розробки у сфері гіперзвукових крилатих ракет. Так, на початку 2018-го повідомлялося про ініціативну ескізну розробку в цьому напрямі КБ «Південне». Українська гіперзвукова ракета матиме дві версії: наземного й повітряного базування. За попередніми розрахунками, вона буде здатна швидко досягати висот близько 30–40 км і розганятися до швидкостей понад 6000 км/год. Дальність дії такої ракети становитиме 1750 км.
Важливість подальшого розвитку українського ракетобудування цілком зрозуміла, до того ж Україна має сучасні ракетні технології та здатна розробляти будь-які ракетні системи, зокрема разом з іноземними партнерами й інвесторами. Крім цього, слід скористатися досвідом інших країн. Адже світова практика має приклади спільної розробки гіперзвукових платформ кількома країнами, що значно зменшує витрати.