Коли торік у вересні президент Франції Емманюель Макрон виголосив свою першу велику промову щодо європейської політики в Сорбонні, вона так рясніла ідеями, що багато з них уже й призабулися. Проте 25 червня на зустрічі міністрів оборони в Люксембурзі одна з них — «Європейська інтервенційна ініціатива» (ЕІ2) — дістала путівку в життя від дев’яти країн Європейського Союзу. За задумом, вона дасть змогу підготувати коаліцію держав ЄС для спільних дій у кризових випадках і прив’язати Британію після Brexit до майбутньої військової співпраці на континенті.
Ідея Макрона зародилася від невдоволення кроками ЄС у напрямі оборонної співпраці, відомому під не вельми милозвучною назвою «Постійна структурна співпраця» (PESCO). Аж 25 країн підписалися торік у грудні під цією домовленістю, яка зобов’язує держави розвивати спільні оборонні потужності. Німеччина дуже зацікавлена в цьому механізмі, який підтримує зусилля в напрямі спільної європейської оборони в межах наявних структур ЄС. Проте його критики вважають PESCO малоамбітним пактом, який об’єднує надто багато країн (зокрема, і ті, які не дуже зацікавлені посилати війська за кордон), а отже, не може бути операційно корисним. Британія, єдина (крім Франції) міцна військова держава в Західній Європі, участі в домовленості не бере.
Читайте також: Die Welt: Іграшковий барабан
На противагу такому клубу, ЕІ2 уже ексклюзивніший. Це не сила й не нова інституція, і штаб-квартири вона не матиме. Як зауважив один з інсайдерів, вона не видається та не звучить як французька. Серед членів — Британія та Данія, жодна з яких не належить до PESCO, але в обох є досвід інтервенцій. До неї належить і Естонія, яка нині допомагає французькій антитерористичній групі «Бархан» у Сахелі. Не обійшлося й без Німеччини. Цей добровільний клуб може дати можливість швидше покращити спільну реакцію на непередбачувані випадки.
Його мета, як сказав торік Макрон, — вибудувати «спільну стратегічну культуру» в межах ширшої спроби «забезпечити автономні оперативні можливості Європи на додачу до НАТО». За словами чиновників, на практиці це переважно означає створити зв’язки між генштабами й спільно проводити навчання, щоб покращити готовність до спільних дій у кризових ситуаціях. Проект уже дістав благословення Єнса Столтенберґа, генерального секретаря НАТО.
Читайте також: Die Welt: Що для нас означає Європа
Найбільше Макрона турбує те, як розділити тягар оперативних інтервенцій. Французи хочуть, щоби й інші європейці приєднувалися до їхніх дій, якщо на кону стоять загальні інтереси. Коли Франція в односторонньому порядку послала свій контингент для придушення вторгнення джихадистів у Малі 2013 року, вона й справді отримувала допомогу, але здебільшого логістичну. На думку французів, владні структури ЄС надто неповороткі, щоб бути корисними в разі несподіваних ситуацій.
Цим зацікавилися не всі. Канцлерка Німеччини Анґела Меркель заявляла, що ЕІ2 має стати частиною PESCO, але зрештою поставила свій підпис після запевнень, що Німеччина не буде зобов’язана брати участь у місіях. Схоже, що гору взяв спільний прагматизм. ЕІ2 не змінить докорінно оборонну співпрацю в Європі. Але ця ініціатива може виявитися практичним способом збільшити ефективність європейських сил швидкого реагування на тлі наростання занепокоєння через розбіжності думок у західному альянсі й непевності щодо оборонної співпраці після Brexit.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com