Протягом минулого тижня Die Welt майже в кожному номері не оминала теми виборів у Туреччині, що відбулися цієї неділі. У ніч на понеділок, як повідомляє сайт часопису, голова виборчої комісії Саді Ґювен оголосив, що Реджеп Таїп Ердоган здобув «абсолютну більшість голосів» — 52,54%. За інформацією видання, його основний суперник Мугаррем Індже набрав 30,8% голосів.
Сьогодні вранці у своїй промові Ердоган заявив, що ця перемога вплине на майбутнє десятиліття для його країни. Вчорашні вибори є початком президентської системи в Туреччині. Завдяки своїй перемозі очільник країни дістане далекосяжні президентські та прем’єрські повноваження. Напередодні опозиційні партії застерігали, що перемога Ердогана започаткує одноосібне правління.
Редактор міжнародного відділу Даніель-Ділан Бюмер у своїй колонці пише, що від сьогодні Туреччина стане іншою. На його думку, цією перемогою Ердоган коронував себе як одноосібного правителя. Проте результат опозиції теж вартий уваги.
Читайте також: Чи мають діти вчитися людських цінностей на алгоритмах?
Журналіст порушує питання про те, чи були взагалі шанси в основного суперника Ердогана Мугаррема Індже вийти в лідери, адже умови політичної боротьби в країні вже давно нерівні. Лишилося небагато ЗМІ, які не висвітлюють події однобоко, з позицій Ердогана і його Партії справедливості та розвитку. Крім того, спостерігачі повідомляли про численні порушення. Утім, як пише Бюмер, важливо те, що опозиції вдалося довести свою життєздатність. Зокрема, у випадку з лівою прокурдською Демократичною партією народів (ДПН), лідер якої Селахаттін Демірташ перебуває за ґратами, як і багато інших її представників. Те, що ДПН вдалося подолати десятивідсотковий бар’єр і потрапити до парламенту, «більше, ніж просто арифметична допомога опозиції». Це доказ того, що Ердоган все ще не може повністю контролювати ту демократію, точніше те, що від неї лишилося. Однак простір звужується.
Анґар Ґрав у статті «Мультилатералізм має багато ворогів», що вийшла в номері Die Welt за минулу п’ятницю, аналізує кризу спільних європейських і трансатлантичних рішень, ситуацію з вільною торгівлею та глобальним співробітництвом. Усі ці речі атакують і з правого, і з лівого політичного флангів, однак компроміс, на думку автора, все ще можливий.
«Довгий час безсумнівною істиною було те, що глобальні проблеми можна вирішувати лише через багатосторонню співпрацю. Однак мультилатералізм перебуває в стані кризи. Концепція, коли кілька держав узгоджують свою політику на спільних принципах і для цього готові хоча б іноді відкладати власні інтереси, здається минулим», — пише Ґрав про нинішню ситуацію.
Читайте також: Die Welt: Що для нас означає Європа
Звичні захисники згаданої концепції також втратили свої позиції, оскільки вона тепер є підозрілою і для лівого, і для правого політичних флангів. Та й благородні ідеї тепер розбиваються об політичну реальність.
Заперечення мультилатералізму лівими називається критикою глобалізації й насправді нагадує риторику американського президента, який, утім, через своє наголошування на «America first» перекочував до правого флангу. Ґрав підкреслює, що скепсис щодо міжнародної співпраці, особливо в тому вигляді, яким її бачив 28-й американський президент Вудро Вільсон, наростав ще з 1990-х років.
Права критика мультилатералізму ґрунтується на страху втратити забагато власного суверенітету. Наприклад, ця група боїться, що або ЄС для німців, або сильна Німеччина для інших країн принесе незворотні зміни, такі як необхідність прийняти значну кількість мігрантів.
«Заперечення цієї теорії з лівого й правого політичних флангів має сьогодні вагу ще й через дефіцит мультилатеральної політики», — наголошує оглядач Die Welt. Автор також критикує, зокрема, американського президента Дональда Трампа, який не розуміє переваг глобалізації в умовах вільного ринку й не зважає на статистику: згідно з результатами дослідження Університету Ball State (штат Індіана) лише 13% робочих місць у виробничих галузях були втрачені внаслідок торговельних процесів, причина втрати решти — автоматизація виробництва.
Читайте також: Die Welt: міграційне питання, уроки Путіна для Ердогана та збірна Німеччини на ЧС
Анґар Ґрав зазначає, що мультилатералізм може працювати лише в тих національних державах, де більшість задіяна в цей процес і підтримує його. Однак сьогодні ситуація цілком протилежна. Тому, на його думку, політикам треба пояснювати своєму електорату, що деякі проблеми, зокрема масова імміграція, можуть бути вирішені лише спільно. Тож поки що Європа потребує політиків, які зможуть знайти шлях між «легітимним національним інтересом та глобальною відповідальністю».
У недільному номері газети Welt am Sonntag журналіст Робін Александер пише про робочі подорожі Анґели Меркель країнами Близького Сходу та пошук «спільного європейського рішення» напередодні саміту ЄС із цього питання. Останнє також є вирішальним для внутрішньонімецької політики, хоча ХСС (сестринська партія ХДС і довготривалий партнер), здається, вже прийняв рішення щодо майбутньої співпраці між ними. І воно точно не додасть позитиву в нинішню політичну ситуацію в країні.
Як пише Александер, 100-й день урядування великої коаліції Меркель відзначила в дорозі, якраз приземлилася в аеропорту Бейрута. Ще під час переговорів про формування коаліції із «Зеленими» та Вільною демократичною партією канцлерка нарікала, що, у той час як Макрон творить світову політику, вона має вирішувати внутрішні питання. Тепер Меркель знову на світовій арені, де її можна вважати опонентом непопулярного американського президента Дональда Трампа.
На Близькому Сході канцлерка підтримує сусідів Сирії, які співпрацюють із країнами Заходу, приймаючи сирійських біженців. Тож німці можуть почуватися дедалі більше представленими на світовій арені. Там також мають знайти рішення для «нещасливої» міграційної політики Меркель: на європейський саміт ЄС із цього питання збираються прибути представники 16 країн-сусідів. Однак є одне місце, де Меркель будуть не раді. Принаймні до місцевих виборів, які відбудуться 14 жовтня. Це Баварія. Попри те що обидві сестринські партії — ХДС і баварський ХСС — стверджують, що ще не мають конкретних планів, однак, як пише оглядач, це не так. Принаймні для прем’єр-міністра Баварії Маркуса Зьодера, який вирішив проводити передвиборчу кампанію без участі голови сестринської партії. Меркель не повинні запрошувати до Баварії впродовж усієї кампанії, а сам Зьодер усіляко уникає будь-яких спільних фото з канцлеркою. Такого ще не було за всю 70-річну історію сестринських партій.
Читайте також: Die Welt: Європейські претенденти на правоту
Як пише Александер, новий важковаговик ХСС сприймає канцлерку так, «ніби в неї якась інфекційна хвороба». І якщо голова ХСС та міністр внутрішніх справ Німеччини Горст Зеєгофер трактує рішення Меркель відкрити кордони «помилкою століття», то Зьодер так трактує весь час її перебування на посаді канцлера або щонайменше пізню його фазу. Меркель відчайдушно намагається знайти мотузку, якою вдалося б зв’язати ту прірву, над якою стоять обидві партії. Таким рятівним тросом мають бути рішення європейських самітів: регулярного саміту, що повинен відбутися цього тижня, та міні-саміту в неділю. Однак сусіди Німеччини, здається, все менше зацікавлені вирішувати німецькі проблеми за власний рахунок.
Усе це означає, що в Меркель лишається тиждень на те, щоб знайти шлях до порозуміння між сестринськими партіями. 1 липня вони зустрічаються окремо для проведення кризових засідань.
У недільному номері Welt am Sonntag журналіст Штефан Бойтельсбахер пише про можливу ціну для Трампа торговельної війни з Китаєм, у якій, хоч як дивно, важливу роль можуть відіграти соєві боби.
З 6 липня Піднебесна має намір запровадити ввізне мито на соєві боби та 600 інших американських товарів. Її торговельна помста більша, ніж в інших країн. На думку Бойтельсбахера, вона може зробити Америку більш чутливою, як і самого Трампа. Причина в тому, що більшість товарів, на які хоче накласти мито Китай, походять із аграрного сектору: свинина, яблука, груші, горіхи та соєві боби. Останні є найбільшим сільськогосподарським експортом країни. Торік фермери заробили на них $22 млрд, зокрема $14 млрд завдяки експорту до КНР. Піднебесна є найбільшим імпортером сої у світі (щороку купує її близько 103 т). Голова асоціації «Фермери за вільну торгівлю» Браян Кюль у коментарі виданню заявив, що багато фермерів на виборах 2016-го підтримували Трампа, однак зараз готові відмовитися від свого електорального вподобання. Журналіст також дає слово одному з фермерів, який каже, що цілком залежить від торгівлі з Китаєм. Є в них й інші проблеми, як-от падіння ціни на зернові. Сьогодні американський фермер отримує лише половину свого прибутку 2013 року.
Читайте також: Die Welt: G7 перетворилася на 6+1
Як пише Бойтельсбахер, такі перспективи — це аж ніяк не те, що Трамп обіцяв фермерам. І це цілком може позначитися на результатах виборів до Конгресу вже цієї осені. У 2016-му Трампа підтримали аграрні штати: Іллінойс, Небраска, Індіана та Кентуккі. Тепер питання в тому, чи погодяться селяни — перші жертви торговельної війни — проголосувати за його партію знову. Поки що схоже на те, що американський президент готовий загострювати торговельне протистояння і далі. Однак очевидно, що Китай уведенням мита на соєві боби чинить значний тиск на США та особисто Трампа.
У суботньому номері Welt am Sonntag також публікує інтерв’ю з професором історії та міжнародної політики Університету Абердина (Шотландія) Томасом Вебером, у якому науковець виділяє схожі елементи під час європейської кризи в представників лівого та правого радикальних політичних таборів. Обидва, на його думку, обстоюють антизахідні та антикапіталістичні цілі.
Вебер проводить паралелі з минулим, коли міграція також ставала яблуком розбрату для політичних партнерів і призводила до послаблення ліберального ладу. Зокрема, згадує період після Першої світової, коли робилися спроби стримати міграцію євреїв зі Східної Європи до Баварії. Уже в 1920-му такі спроби, за словами історика, були частиною програми баварського уряду. У 1923-му східних євреїв фактично вислано з регіону. І так само, як сьогодні, між Берліном та Мюнхеном були напружені відносини, бо якщо Рейх наполягав на пошуку європейського рішення, то Баварія — на пошуку національного.
Продовжуючи історичні паралелі, Вебер також зазначає: «Антизахідність, антикапіталістичність були надзвичайно важливими для раннього Гітлера, що сьогодні також важливіше для популістів, аніж питання імміграції. Це те місце, де нині, як і колись, зустрічаються радикальні ліві та праві». На думку історика, якщо розглядати політику як пари протилежностей: колективізм — індивідуалізм, соціалізм — капіталізм, не таким неочікуваним здаватиметься те, що ліві й праві групи політичних радикалів тоді й тепер близькі одна до одної. Тому, за його словами, не так дивно, що в Італії партія «Рух 5 зірок» урядує разом із «Північною лігою», а ліворадикальна СІРІЗА в Греції — разом із правими популістами. Так само, каже Вебер, це пояснює те, що Гітлер після Першої світової вагався між лівими й правими колективістськими ідеями та був проросійським.
І насамкінець історик робить не зовсім втішний висновок: популісти й не лише вони сьогодні відвертаються від самої моделі ліберально-капіталістичної демократії, яка історично довела свою стійкість, і це неминуче лише поглиблюватиме кризу в Європі. А те, що Європа не розробляє стратегії для свого регіону, може призвести до тривалого (можливо, на цілі десятиліття) занепаду.