Кадрові зміни, зокрема на рівні області, нерідко стають причиною потужного резонансу, тому що вони зазвичай приводять до різноманітних переформатувань у сферах управління, руху грошових потоків чи в лобіюванні окремих проектів і галузей. На жаль, особистісний підхід у керуванні існує на всіх рівнях: державна система України досі тримається не на незмінних принципах, а на волі керівників. Тому суспільство за традицією активніше придивляється не до ідеї чи системи, а до особи чиновника чи політичного діяча. Однак відставка голови військово-цивільної адміністрації (ВЦА) Донеччини спричинила просто цунамі в колах активістів, підприємців та пересічних мешканців регіону. Громадські діячі, представники політичних партій, волонтери почали активно дискутувати на сторінках соцмереж, створювати анкети-опитування щодо варіантів поліпшення роботи ВЦА й навіть звернулися до вищого керівництва країни з відкритим листом. І це зрозуміло, тому що голова адміністрації в області, де проходять бойові дії та не працює інститут обласної ради з представників міст і районів, призначається президентом та є фактично одноосібним утіленням політики держави на проблемній території. Навряд чи очікування донеччан кардинально відрізняються від прагнення жителів інших регіонів, але на деякі особливі моменти все ж варто звернути увагу.
Читайте також: Гра на чужому полі
«Він повинен бути сміливим. Тому що на цій посаді зараз треба мати впевненість у собі та внутрішню силу, щоб протистояти злочинним схемам, які традиційно працюють на Донеччині та з’явилися під час військового конфлікту. На це, на жаль, не наважився жоден із тих, хто керував областю вже в постмайданний період. Але я бачив багато дуже сильних, принципових і розумних військових командирів, які виявили себе під час війни не тільки як люди зі зброєю, а і як стратеги державного рівня. Чому б не залучити таких до керівництва областю?», — запитує Володимир Весьолкін, який був звільнений з посади голови ВЦА Зайцевого за декілька днів до подання у відставку колишнім очільником обласної ВЦА Жебрівським. На підтримку керівника піднялися місцеві мешканці, хоча, попри передбачувану специфіку прифронтового населеного пункту, він не намагався грати у всебічну толерантність, а відкрито виявляв свою прихильність до України. Володимир, який до війни був головою селищної ради Зайцевого, а потім воював у добровольчому батальйоні, вважає, що потрапив у немилість саме через те, що викривав корупційні схеми, які працювали на так званому логістичному центрі біля КПВВ «Майорське», — а до них були причетні чиновники обласної ВЦА. Наразі конфлікт вирішено в дивний спосіб: скандальний логістичний центр закрито, а ось Зайцеве залишилося без керівництва.
Військові дії кардинально змінили громадянське суспільство, особливо на територіях, які відчули на собі, що таке окупація та збройний конфлікт. Нині на Донеччині проходить процес справжнього народження громадського сектору, в лавах якого з’являються різноманітні представники, серед яких волонтери й екс-військові. Звичайно, це не може відбуватися виключно лінійно та гармонійно, як і по всій країні, тому подекуди спалахують протистояння, процеси радикалізуються й інколи виходять з-під контролю. І саме розуміння надважливості формування свідомого та активного суспільства, як запоруки протистояння сепаратизму чи прихильності до країни-агресора, має стримувати голову військово-цивільної адміністрації від спокуси формувати «кишенькову» громадськість, не допускаючи до обговорення важливих питань не дуже зручних активістів. На жаль, Донеччина зараз має приклади створення за спеціальними схемами недієвих номінальних громадських рад як на рівні міст, так і на обласному рівні, що призвело до виникнення стійкого напруження між владою та патріотичними силами області. Навіть якщо й не торкатися теми якості самих суспільних об’єднань, їхньої кількості чи дієвості, стає ясно, що процес штучного обмеження таких ініціатив навряд чи можна назвати позитивним.
Досить потужний грошовий потік, який отримується на відновлення Донеччини з різних джерел, є ще однією причиною, через яку активні громадяни вимагають від голови ВЦА виняткової чесності. Якщо казати про ідеологію, то навіть стратегічно важливо не допускати, щоб на території, де діє ворожа пропаганда, вибудовувалися корупційні схеми особами, які представляють українську владу, носять національний одяг та говорять українською. Адже це стає найпотужнішим аргументом для тих, хто шукає джерела для дискредитації. Однак поки що надія на такі якості, як чесність та відкритість, доки інших алгоритмів контролю, передбачених суто в цивільних адміністраціях, на жаль, не існує. Громадськості залишається тільки сподіватися на те, що голова ВЦА буде не лише звітувати (хоча й це теж), а й радитися щодо пріоритетів проектів чи фінансування цілих міст та районів. Бо якщо взагалі не мати можливості відстоювати чи хоча б доносити своє бачення до тих, хто керує ресурсами, то й далі отримуватимемо реконструкції парків у той час, коли, наприклад, на відновлення стратегічного водогону бракує коштів. І далі витрачатимуться величезні суми, які в рази перевищуватимуть ті, що були витрачені в інших регіонах на такі проекти. У відкритому листі, який поширила ГО «Українська Народна Рада Донеччини та Луганщини», наводяться такі факти: «Мова йде про те, що в Донецькій області функціонував механізм здійснення державних закупівель, який не передбачав проведення електронних торгів через систему ProZorro. Через відсутність цього механізму контролю за використанням державних коштів чимало будівельних об’єктів перебувають у незрозумілому статусі, більше того, частина з них досі не введена в експлуатацію за документами, попри те що за фактом вони були публічно відкриті».
Читайте також: Готуючись до найцікавішого
Активісти вважають, що голова ВЦА має бути обізнаним у специфіці регіону. Не йдеться про те, що людина обов’язково повинна бути місцевою. Чи буде вона військовим, теж не є принциповим. Очевидно, мова про поінформованість щодо внутрішніх процесів, принципів децентралізації, географічних та економічних проблем у формуванні ОТГ, особливостей больових точок і підводних течій. Та головне — про бажання діяти стратегічно й патріотично. Навряд чи можна створити ефективну модель роботи, спираючись, наприклад, на міфи про те, що на Донеччині немає українського коріння, а тому необхідно привносити патріотичність виключно ззовні. Чи навпаки, культивувати радянське наслідування або шукати підтримку серед можновладців, чимало з яких брали участь у розхитуванні політичної ситуації на початку війни. Звичайно, очікувати від голови ВЦА викривання і карання сепаратистів навряд чи можливо, бо це не є предметом його діяльності. А ось цілеспрямоване здійснення змін згідно з принциповими для України питаннями, навіть якщо цьому противляться «старі кадри», — чому б ні? «А ще добре було б, якби голова мав зв’язки з військовими та спецслужбами для повного оцінювання ситуації на лінії розмежування й процесів на окупованій території», — вважає голова обласної ланки партії УКРОП Олександр Меланченко.
Читайте також: Дебет та кредит вибору
Звичайно, усе перелічене є актуальним для будь-якого чиновника: хто ж сперечатиметься, що лідер такого рівня не може красти, боятися чи бути без освіти чи досвіду? І достеменно, що громадські активісти Донеччини не дивляться через рожеві окуляри на можливість отримання ідеального керівника, який улаштовував би кожного. Тож значно важливіше формувати таку систему та створювати такий суспільний договір, за яких чиновники просто виконуватимуть обов’язки й не матимуть можливостей порушувати закони. Але нині громадські діячі наполягають на дуже важливому нюансі: попри особливий стан регіону та військову операцію влада й громадськість Донеччини повинні чути одна одну, спільно шукати дієві алгоритми роботи, а не скочуватися до маніпулювань і звинувачень, з’ясовуючи, хто більший патріот. Про це йдеться й у згаданому дуже емоційному відкритому листі: «Попри те, що Президент України має максимум повноважень для призначення Голови ДОВЦА, ми б наполегливо просили про початок діалогу з громадянським суспільством та місцевими патріотичними колами. Вони є основою й запорукою сталого миру на звільнених територіях…»