Понад 400 відомих людей вимагають від Меркель заступитися за українського режисера Олега Сенцова. Сенцов почав голодувати в російській в’язниці. «11 травня 2014 українського режисера Олега Сенцова та активіста Олександра Кольченка затримали в анексованому Криму за критику російської інтервенції. У показовому політичному процесі та на підставі свідчень, які були «вибиті», Сенцова засудили до 20 років, а Кольченка — до 10. Громадяни України страждають від тяжких умов ув’язнення, катувань і тиску. Вони гублять своє здоров’я та вже давно відділені від своїх сімей. Стан Сенцова за останні місяці суттєво погіршився. Українському консулу відмовили в проханні, щоб Олега відвідали незалежні лікарі для обстеження. 14 травня 2018 року Олег Сенцов оголосив безстрокове голодування з вимогою випустити всіх українських політичних в’язнів. Той, хто знає впертість та принциповість Олега, скаже, що він готовий померти, доки вимоги не будуть виконані. Беручи до уваги всю тяжкість ситуації, ми не можемо бути осторонь. Сенцов не повинен стати смертельною жертвою заполітизованої російської системи правосуддя. Ми просимо зробити все можливе для того, щоб урятувати життя Олега Сенцова та посприяти звільненню українських політичних в’язнів» — ідеться в листі. Серед підписантів листа — лауреатки Нобелівської премії Герта Мюллер та Світлана Алексієвич, історик Карл Шлеґель, політики Джем Оздемір («Зелені»), Сабіне Лойтгойзер («Вільні демократи»), документалістка Фрея Клір та письменник Владімір Камінер.
Читайте також: Адвокат Сенцова: «У нас є оптимізм, що Олега звільнять»
Звичайно, німецькі журналісти не могли оминути увагою й можливу торговельну війну зі США. Карстен Діріґ, Ніколаус Долл та Міхаель Гассман досліджували цю чутливу тему. Незадовго до оголошення Трампом про введення штрафних мит на сталь та алюміній для європейців, канадців та мексиканців десь поділася його звична словесна активність у Twitter. Жодної вам тріумфальності, нових погроз. Президент просто твітнув: «Справедлива торгівля». Звичайно, серед європейських сталеварів панував гнітючий настрій. І бояться вони не лише того, що їм доведеться платити 25% за «вхід» на американський ринок, а й того, що конкуренти з усього світу почнуть поставляти надлишки виробництва до Європи, що безумовно посилить наявну конкуренцію. Здається, тільки федеральний уряд не приймає паніки серйозно. Міністр економіки та енергетики Петер Альтмайєр вважає, що німецька сталь добре продаватиметься в США й надалі. І так само він переконаний, що інші виробники, позбавлені американського ринку, так просто не змінять свою логістику й доправлятимуть кораблі до Європи та легко знайдуть покупців на свій товар. Міністр вважає, що Трампу просто була потрібна перемога після його постійних ворожих реляцій. Штрафні мита на сталь та алюміній — це далеко не найгірше, що може загрожувати німецьким підприємствам у США. І хоча мова зараз зовсім не про запровадження відповідних «дзеркальних» заходів, але питання, як знаходити рішення на торговельні суперечливі моменти, залишається відкритим. Тому ЄС, як і Німеччина, поки що утримується від справжньої торговельної війни.
Констанце Ройшер розбиралася з перипетіями італійської драми зі створення нової урядової коаліції. Президент Серджо Маттарелла привів до присяги новий уряд, якого ще не бачили в Західній Європі. Мабуть, востаннє з часів заснування республіки 1946 року італійці так уважно стежили за церемонією призначення нового уряду. Онлайн-трансляція церемонії стала вірусною в соціальних мережах. Хоча, звичайно, це досить дивно, коли міністр присягає на Конституції, що встановлює рамки функціонування системи, проти якої він виступав. Ідеться про майбутнього міністра внутрішніх справ Маттео Сальвіні. Його партнер по коаліції Луїджі Ді Майо не надто відрізняється від нього. Він очолював антисистемну партію «Рух 5 зірок». Разом вони створили перший в історії країни відверто популістський уряд. Уряд змін, як вони самі себе називають, скептично ставиться до ЄС і, навпаки, тепло до Росії. Але виникають цілком логічні запитання: як ці урядовці збираються наводити лад в Італії? Новий прем’єр Конте не сказав жодного слова. В Уряді він посідатиме досить слабке місце, адже не має суттєвої політичної ваги та не є потужним гравцем, для того щоб ухвалювати стратегічно важливі рішення. А в Італії саме так робиться політика. Нові урядовці хочуть роздати багато грошей. На порядку денному стоять питання базових доходів, потужна програма соціальної допомоги, повернення пенсійної реформи, а також інвестиції в екологію та інновації. Запуск цього економічного пакета, на думку Ді Майо, дасть змогу створити потрібну кон’юнктуру. Головним залишається тільки питання, де взяти на це гроші та повернути борги. Президент Маттарелла привітав усіх членів кабінету веселим сміхом. Але Італії зовсім не до веселощів цими днями.
Читайте також: Трансатлантичні суперечності
І далі аналізуючи проблеми ЄС, Боріс Кальноки вважає, що «Румунія робить крок назад». Румунія — одна з найкорумпованіших країн Європи, при цьому має один із найкращих антикорупційних органів, очільницю якого правлячі соціал-демократи хочуть звільнити. Вона занадто успішна. Національний антикорупційний орган (ДНА) домігся того, що за ґрати було кинуто понад тисяча бізнесменів, мерів, судів, політиків. ДНА зараз вважається найбільш успішною зброєю проти корупції не тільки в Румунії, а й у міжнародному вимірі. Час від часу офіс директорату перетворюється на постійне місце чатування для журналістів, які чекають на чергового заарештованого високопосадовця. Звичайно, така бурхлива ефективна діяльність не могла не призвести до опору з боку системи. Кожен політик намагався обмежити повноваження ДНА. Правляча соціал-демократична партія не виняток і вимагає позбавити цей антикорупційний орган повноважень та звільнити голову Лауру Ковесі. Нещодавно Конституційний суд країни виніс вирок про її звільнення, таким чином підтвердивши попереднє рішення міністра юстиції, який звинувачував її в порушенні Основного закону. Звільнити її може тільки президент Йоганніс, котрий дотепер дуже вагався це зробити. Події навколо ДНА викликали в країні масові протести. Уряд хоче змінити закон так, щоб корупційним порогом вважалася сума €200 тис., громадяни та активісти проти. Варто сказати, що зараз боротьба ДНА із системою триває і перспективи не найкращі. Анетте Прозінґер пише про те, що «для Європи є гарні новини». Відставка уряду Рахоя та його дискредитованої корупційними скандалами партії було неминучим. Європа не повинна боятися нового прем’єра Педро Санчеса. Уряд Рахоя звільнений. Чи можна назвати це поганою звісткою? Багатьом у Німеччині та Брюсселі так і видається — під керівництвом консерваторів Іспанія була надійним партнером. Країна змогла потроху подолати серйозну економічну кризу. Чи катастрофа це для Іспанії? Той, хто каже, що це чорний день для неї, неправильно розуміє поточний стан справ. Іспанців найбільше турбує корумпованість їхньої політичної еліти. Схильність використати політичний мандат для власного збагачення досить поширена практика. Так тривало, поки іспанські правоохоронці не втрутилися по-серйозному. Навряд чи зараз можна згадати ще якусь партію окрім Народної, за правління якої корупція набула б такого масового характеру. Чи могла заплямована політична організація й далі керувати країною? Звичайно, ні. Тому кінець ери Рахоя можна вважати гарною новиною. І саме в такому позитивному забарвленні це повинно сприйматися в Берліні, Брюсселі та Парижі. Іспанії конче потрібна ця зміна та нова політична культура.
Читайте також: Self-employed країни
Впливовий німецький колумніст Ріхард Герцінґер шукав відповідь на запитання, «як вільний світ сам себе знищує». Єдність Заходу під загрозою. Політика Трампа, яка базується на «угодах», дезорієнтує ворогів США, але водночас вона вводить в оману й союзників. При цьому ворожі до Європи політики дедалі більше вдаються до авторитаризму. Сьогодні як ніколи реальною є загроза розпаду трансатлантичної єдності. З огляду на конфлікт із США за президенства Дональда Трампа можливість ЄС протистояти на серйозному рівні систематичним порушенням міжнародного права Владіміром Путіним є під питанням. Через тиждень після візиту Анґели Меркель у гості до кремлівського очільника засвідчити свою повагу поспішив і Макрон. Водночас Міжнародна слідча комісія (МСК) оголосила результати своєї роботи стосовно катастрофи літака МН17 на Сході України. Незважаючи на переконливі докази, що саме російською зброєю було вбито 298 людей, Кремль і далі бреше, перекручує факти та блокує створення слідчої комісії ООН. Але це не завадило Макрону називати Путіна «любий Владімір» та закликати до спільної роботи з вирішення глобальних конфліктів. І навіть те, що Москва не бажає співпрацювати з МСК, зовсім нічого не означає для німецького федерального уряду. Вільний світ, який ми знали стільки років, раніше характеризувався рішучістю, спільними цінностями, нормами та боротьбою зі своїми тоталітарними антиподами. Коли демократичні країни в міру своїх національних інтересів не діють за загальноприйнятими ціннісними канонами, то це послаблює внутрішній опір їхніх громадян. Показовим є те, що в Італії уряд утворюють дві прокремлівські партії, що загрожує основам західних суспільств.
Внутрішнім проблемам ЄС свою статтю присвятив і Ральф-Дітер Бруновскі. Минулий мирний проект «Європа» може провалитися: повсюди суперечки, які грають на руку популістам. Як наслідок — ще ніколи у своїй історії Європа не була такою слабкою, як сьогодні. Проте супротивники не повинні забувати реальний сенс утворення ЄС. Європа як значний економічний простір відрізняється від інших великих ринків. Дуже багато питань її розділяє. Велика Британія виходить зі спільного простору. Східноєвропейські країни ніяк не можуть погодитися приймати біженців. Греція — це як ноша, якої не позбудешся. Італійський уряд, найімовірніше, ще один ворожий до ЄС кабінет. Банки мають значний відсоток «поганих кредитів» на своїх балансах. Економічний гігант ЄС — геополітичний карлик. Адже відсутня спільна оборонна політика, спільна зовнішня політика. А німецько-французька вісь не надто потужна без Великої Британії, щоб протистояти Трампові чи Путіну. У тому, що в Сирії вже сьомий рік триває війна, теж частково винна Європа, яка залишила театр військових дій і віддала його росіянам, туркам та іранцям. Ізраїль добре знає, що його підтримають США, а Європа не може розраховувати на таке. Коли Китай хоче щось досягти в Європі, то це питання він вирішує не з Жаном-Клодом Юнкером, а з Анґелою Меркель. Список проблем можна ще довго перелічувати. Головне те, що громадяни наразі не мають великої візії проекту, а щодня зіштовхуються з його бюрократичним монстром.