Один із найбільш кричущих недавніх випадків корпоративного хабарництва — справа гігантського франко-швейцарського виробника цементу LafargeHolcim. У 2016 році компанію звинуватили в передачі коштів збройним угрупованням, які контролювали дороги й пропускні пункти в районі її заводу на території Сирії. Концерн усе ще не знає напевно, до чиєї кишені потрапив переданий через посередників відкуп, який повинен був за будь-яких умов забезпечити заводу можливість працювати без зупинок. Ці гроші цілком могли піти на фінансування терористів «Ісламської держави».
Слідство в справі LafargeHolcim лише один із проявів масштабніших змін. Епоха, коли європейські фірми могли в себе вдома розхвалювати розлогі етичні кодекси, а за кордоном порушувати правила, закінчилася. Під прицілом ще одне велике підприємство — швейцарська фармацевтична компанія Novartis. Із 2016 року слідство намагається з’ясувати, чи фірма давала хабарі політикам, щоб зміцнити свої позиції на фармацевтичному ринку Греції (Novartis проводить внутрішнє розслідування). Цього року в компанії визнали факт сплати $1,2 млн фірмі Essential Consultants, якою володіє особистий адвокат президента США (після перемоги Трампа на виборах 2016 року). За словами колишнього керівника Novartis Джо Хіменеса, метою було «першими» дізнатися про плани очільника США у сфері охорони здоров’я. За свідченням представників компанії, це була законна сплата, хоча в Novartis і визнають, що такий крок слід було б обміркувати краще. Але слідчі все ще можуть поцікавитися, чи не платили Novartis та інші клієнти за доступ до політиків.
Читайте також: ЗМІ назвали імена низки затриманих за організацію договірних футбольних матчів
Схоже питання поставили Венсану Боллоре, одному з найуспішніших бізнес-магнатів Франції, чиї інтереси охоплюють широкий спектр діяльності — від логістичних операцій в Африці до французьких ЗМІ. Минулого місяця йому довелося пережити принизливий дводенний арешт у Парижі. Близький приятель скаржиться на жорстке поводження слідчих (Боллоре нібито довелося переночувати в камері, що було досить незвично). Правоохоронців цікавило, чи давав бізнесмен хабарі політикам у Того і Гвінеї 10 років тому, щоб отримати контракти на управління двома портами. Сам підприємець і його фірма заперечують будь-які незаконні дії зі свого боку.
Невідомо, як далеко зайде цей юридичний процес: слідство зупинилося якраз перед висуненням формальних обвинувачень. Проте резонансний допит магната, близького до політичного істеблішменту Франції, став серйозним сигналом. Німеччина зайняла жорсткішу позицію після скандалу з машинобудівним гігантом Siemens, якому 2008‑го довелося погодитися на виплату $1,6 млрд відступних у мировій угоді з американськими і європейськими державними органами за справою про хабарництво. Але Франція все ще має репутацію держави, яка заплющує очі на поведінку своїх компаній за кордоном. Тепер це змінюється. «Французи, без сумніву, почали виправлятися», — каже адвокат, який допомагає компаніям, обвинуваченим у службових зловживаннях. Нові закони ускладнюють протиправну діяльність для європейських компаній. Ще 1977 року в США ухвалили закон про іноземну корупційну діяльність (FCPA). Відтоді на гачок потрапило чимало фірм із Європи. За цим законом із компаній було стягнено кілька найбільших штрафів. Порівняно з Америкою європейські держави в останні роки розслідували відносно небагато справ (див. Не підмажеш — не поїдеш).
Закордонні поневіряння
Тепер місцеве законодавство надолужує згаяне. Ухвалений торік у червні у Франції закон (Sapin ІІ) дає судам юрисдикцію карати компанії за хабарництво в третіх країнах, навіть якщо не було скарг від жодної іншої держави. Як і британський закон про хабарництво 2010 року, він був сформульований під впливом антикорупційної конвенції від «клубу багатих держав» ОЕСР, підписаної 1997-го.
Закони європейського рівня про відмивання грошей і нові правила, як-от чинна вже цього року Директива ЄС про ринки фінансових інструментів (MiFID 2), також формують нові правила. Наприклад, змушують підприємства оприлюднювати інформацію про осіб і надані ними послуги, за які вони отримують оплату. Організатори ексклюзивних подій, приміром шоу квітів у Лондоні (Chelsea Flower Show) цього місяця, вже звинувачують директиву MiFID 2 у тому, що до них приїжджає менше гостей. Цілком можливо, що європейські вимоги незабаром поставлять поза законом фірми з анонімними власниками, які використовуються як компанії-«прокладки» для важких у відстеженні переказах коштів. Велика Британія, яка вже забороняє такі анонімні фірми, цього місяця має намір поширити чинність закону й на кілька заморських територій.
Борці з корупцією вважають, що так само, як і нові закони, важливою є готовність слідчих, прокуратури та інших ці закони виконувати. Тут значення мають дії політиків. Одним із перших кроків Емманюеля Макрона на посаді президента Франції рік тому став ще один антикорупційний закон, спрямований на політиків і чиновників.
Дедалі більше впевненості виявляють і неурядові групи. Наприклад, скандал із концерном LafargeHolcim вибухнув після розслідування, проведеного правозахисною групою Sherpa і французькою газетою Le Monde. В Італії лондонська група активістів Global Witness та інші багато зробили, щоб зібрати свідчення, які зараз використовуються проти двох нафтогазових титанів Eni й Shell. На обох заведено справу зі звинувачення в хабарництві в Нігерії 2011 року (обидва підприємства не визнають за собою жодних неправомірних дій). Серед 15 обвинувачених — нинішній керівник Eni й кілька колишніх високопосадовців із Shell. Безпосередній тиск на окремих керівників — явище не випадкове. Вища керівна ланка часто знає, коли приймаються рішення дати хабара. Згідно з дослідженням 427 справ про корпоративну корупцію, опублікованого ОЕСР 2014 року, гендиректори чи інші високопоставлені менеджери в 53% випадків знали про рішення сплатити хабар. Крім того, пильна громадська увага — це вже зовсім інша річ. «Насправді мають значення особисті стимули», — вважає голова британської філії антикорупційної організації Transparency International Роберт Баррінґтон. За його словами, потужними стримувальними чинниками стають власний сором чи перспектива потрапити за ґрати.
Читайте також: Пас на корупційну складову
На перший погляд, антикорупційний тиск на європейські компанії ще повинен зростати. Американські регулятори, безперечно, і далі накладатимуть великі штрафи. Також вражають спроби деяких країн, що розвиваються, притягувати до відповідальності західні фірми. Представник французької оборонної компанії Thales каже, що підприємство «продовжуватиме співпрацю з місцевими органами» у Південній Африці, наприклад щодо недавно відновленого розслідування випадку підкупу з боку філії фірми (яка все заперечує) в рамках угоди про закупівлю зброї за участю колишнього президента Джейкоба Зуми.
У деяких країнах державні органи посилюють стимули для того, щоб компанії добровільно зізнавалися у власних порушеннях, і передають їм самим частину роботи зі стеження за порядком. 2016 року європейський аерокосмічний гігант Airbus сам повідомив британське Бюро боротьби проти шахрайства в особливо великих розмірах (Serious Fraud Office, SFO) і французькі органи про надання неправдивої інформації експортно-кредитним агенціям щодо хабарів від 
консультантів; можливо, компанії доведеться заплатити аж $3 млрд штрафів, бо інакше її чекатиме ще більший штраф або навіть судове переслідування.
SFO з 2014 року також енергійно застосовує так звані домовленості про відтермінування судового переслідування (англ. deferred prosecution agreement, DPA) після того, як вони почали широко застосовуватися в США. Цей договір дає можливість компаніям домовлятися про відстрочення переслідування за умови сплати штрафу й співпраці зі слідством. Наприклад, британський машинобудівний концерн Rolls-Royce 2017 року уклав таку DPA й заплатив за її умовами близько £500 млн ($666 млн) штрафу, щоб не відкривали справу за звинуваченням у підкупі. На думку критиків, такі угоди дають змогу компаніям надто легко відбутися, але вони достеменно впливають на поведінку бізнесу.
Читайте також: Екс-президенти за ґратами: коли верховенство права діє
Проте борці з корупцією не розслабляються. Один із них занепокоєний, що ця «справді позитивна тенденція у всій Європі», яка спостерігається протягом кількох останніх років, може виявитися зворотною. Загроза виходить від політиків націоналістичного спрямування. Приміром, Трамп говорить про допомогу найбільшим національним корпораціям за кордоном і називає закон про іноземну корупційну діяльність «жахливим». У листопаді він вивів США з «Ініціативи із забезпечення прозорості видобувних галузей» — світового стандарту боротьби з масштабною корупцією у використанні доходів від видобування нафти, газу й мінеральних ресурсів (див. Золота жила).
Велика Британія ще одне джерело тривог. Існують побоювання, що, попри жорсткі заходи проти російських олігархів, ця країна може дати задній хід у боротьбі з корупцією, намагаючись щосили показати, що економіка здатна процвітати й після Brexit. Уряд виступив проти недавньої поправки щодо компаній-оболонок на заморських територіях. Прем’єр Тереза Мей і владна Консервативна партія у 2017 році публічно пообіцяли підпорядкувати Бюро боротьби проти шахрайства в особливо великих розмірах Національній агенції боротьби зі злочинністю. На думку активістів і юристів, це стане великим кроком назад.
Читайте також: Недостатній рух уперед
Тим часом західні компанії з гірничої і нафтогазової галузей нарікають, що конкуренти з Китаю, РФ чи інших країн мають переваги в тендерах з укладання контрактів. Наприклад, із деякими африканськими країнами, позаяк вони не бояться санкцій за хабарництво. За словами французької асоціації підприємців MEDEF, конкуренти діють за іншими правилами, ніж європейці. Якщо такі скарги лунатимуть гучніше, знову може з’явитися спокуса не просто взяти паузу в запровадженні антикорупційних стандартів, а й навіть знизити їх. «Боюся, що ми зараз уже на піку антикорупційної боротьби», — каже Баррінґтон. Його непокоїть те, що послаблення політичної волі в цьому питанні на Заході матиме ефект доміно, який проявиться лише згодом.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com