Відразу три соціологічні компанії оприлюднили свої дослідження, і на їхньому тлі в декого серйозно почали здавати нерви.
Багато хто єхидно киває в бік президента, який, судячи з оприлюднених даних, остаточно втратив підтримку, і тепер усе створене довкола його світлого імені посиплеться. Цікаво, мовляв, буде подивитися, як щурі втікатимуть із корабля, як Банкова викручуватиметься та які сценарії вигадуватиме. Може, навіть, скориставшись загостренням на фронті, ризикне на введення воєнного стану й у такий спосіб відкладе вибори в довгий ящик, продовживши правління Петра Олексійовича. Попри всі підступність і простоту такого плану, його практичне втілення складно уявити, особливо якщо зважити, що у вищих політичних колах є фобія бонапартизму, а без кількох відданих генералів реалізувати воєнний стан неможливо.
Врешті, те, що в президента справи справді йдуть не надто добре, не новина. Він зумів попсувати собі стосунки багато з ким, навіть із тими, кого зараховували до його вірних друзів, наприклад із прем’єр-міністром Гройсманом. Його специфічний спосіб поведінки, ведення справ і підбір кадрів теж зробили свою ведмежу послугу. Багато хто з його оточення давно веде власну гру, і тих, на кого можна спертися, стає дедалі менше. Навіть штаб БПП, вплив на який мають найближчі соратники президента, і той завис «до з’ясування обставин» та майже не працює. Що вже казати про партнерів-конкурентів, які лишень тиснуть зі своїми пропозиціями поділитися повноваженнями, і єдине, що їх ще тримає вкупі, — це безвихідь становища та війна в країні.
Читайте також: Брунькування лівих
А втім, ситуація насправді для всіх гравців неприваблива. Підтримка на рівні прохідного бар’єра для, так би мовити, лідерів і різниця поміж ними в межах статистичної похибки — це вирок для всієї політичної еліти. Хоча за великим рахунком ці рейтинги нічого нового не повідомили, про мізерну повагу до влади й усіх причетних можна було здогадатися, але масивний удар, нанесений соціологами, зробив своє. Кухня враз завмерла, обслуговуючий персонал втратив ентузіазм і застиг в очікуванні. Уже ніхто нікуди не поспішає й тільки десь у верхах, у паралельній реальності головні гравці метушаться в пошуках виходу.
Судячи з порядку денного парламенту й поведінки його депутатів, хоч якогось варіанта наразі не знайдено. Усі важливі законопроекти під тим чи іншим приводом відкладено в довгий ящик. Навіть ті, яким прогнозували швидке ухвалення, бо є, мовляв, голоси й конечна необхідність, зависли десь у невагомості. І не лише тому, що зараз не до них. Потреба ухвалення чи неухвалення коригуватиметься залежно від розвитку ситуації. Голосувати за новий виборчий кодекс, скажімо, сьогодні ризиковано, тема позачергових виборів все ще не померла. Численні соратники президента (див. Тиждень, № 14/2018) досі шантажують свого патрона піти на цей крок, сподіваючись в’їхати у владу на його спині ще до того, як шеф втратить усе. Президентові це, звісно, невигідно, але як компроміс можливе проведення одночасних президентських і парламентських перегонів. Ця ідея теж обговорюється, і під яким соусом її подати, уже не має значення. Можна як повне перезавантаження всієї вертикалі влади. Головне, що такий сценарій забезпечить хоч якусь упевненість у партнерах і гарантію від нечесної гри. Але, безумовно, влаштовувати вибори, використовуючи нові неапробовані моделі, які прописані в новому кодексі, було б самогубством. І не лише тому, що важко прорахувати, чим усе закінчиться. Якщо змоделювати вибори 2014 року, застосовуючи принципи нового закону, розкадрування парламенту було б кардинально іншим, третини теперішніх фракцій у ньому не з’явилося б. Та й будьмо чесні: введення нових правил насправді не хочуть ні ті, що за них проголосували в першому читанні, ні ті, хто був проти. Це, як кажуть деякі обранці, просто був такий жарт, який несподівано створив серйозну проблему.
Читайте також: Реакційний популізм
Утім, головна проблема — відсутність реального лідера в країні або того, хто міг би ним стати, персони, на яку можна поставити. І турбує вона не тільки електорат, який не бачить, за кого голосувати. Це, хоч би як цинічно прозвучало, другорядне. Не можуть визначитися з протеже й основні гравці — олігархи. Те, що пошук кандидатури, здатної замінити Петра Олексійовича, триває вже давно, не секрет. І річ не лише в тестуванні таких варіантів, як Вакарчук та Зеленський, яких вкидають, щоб зрозуміти, куди рухатися та як публіка на таке відреагує. Це теж елемент гри. За нормальних розкладів за три місяці в лідера суспільних вподобань можна витягнути навіть мавпу. Але біда в тому, що звична схема й випробувані методики, схоже, дали збій і можуть не спрацювати. Щось змінилося, електорат поводиться якось не так, як раніше, і про що саме йому йдеться та як не вляпатися в халепу, наразі не дуже зрозуміло. Просто зробити ставку на когось одного з тих, що з шістьма чи десятьма відсотками, чи розкласти яйця в різні кошики, як це робилося раніше, непевно, можливі сюрпризи. Та й на кого ставити? На Юлію Тимошенко, яку, м’яко кажучи, на посаді глави держави небезпідставно побоюються всі (з олігархами включно), крім її ярих прихильників, і в якої один із найбільших антирейтингів? Чи, може, все-таки на Петра Порошенка, рейтинг якого вперто падає й домовитися з яким стає дедалі важче? Можна спробувати на Анатолія Гриценка, із яким знайти мову, як твердять ті, хто його знає, ще складніше, ніж із Петром Олексійовичем, і чиї дії спрогнозувати майже неможливо, особливо після того, як він відверто заявив, що виходити з кризи можна лише через авторитарне управління.
Читайте також: Правовий фронт: час дій
Ситуація така, що за всього багатства вибору зупинити око немає на кому, знаків питань щодня більшає, а клуб охочих залишитися чи повернутись у владу тріщить по швах. Звісно, можна піти на авантюру, оголосити полювання на нових лідерів і влаштувати в стилі епохи якусь гібридну багатоходівку. Можна розраховувати на якесь «вундерваффе» чинного президента, наприклад церковну автокефалію. Але з упевненістю про майбутні сценарії можуть казати хіба що астрологи, бо в кращому разі те, що ми спостерігаємо зараз, лише рекогностування місцевості перед справжніми електоральними баталіями.