Зміна формату АТО на ООС навряд чи приведе до реальних змін на фронті. Там ситуація стабілізувалася і вже давно перейшла у формат позиційної війни, кінця якої, на жаль, досі не видно. Однак у таборі проросійських бойовиків у зв’язку із закінченням АТО спостерігалася деяка тривога. По той бік лінії розмежування угледіли в цьому якісь підступи українського уряду та підготовку до ескалації воєнних дій.
Головний спікер бойовиків «ДНР» Едуард Басурін заявив, що початок операції об’єднаних сил призведе до нового загострення ситуації на лінії розмежування. «Як повноправні учасники конфлікту будуть заявлені збройні формування націоналістів із таких рухів, як «Правий сектор», УДА та інші, що прикриватимуть оголені ділянки фронту, а також використовуватимуться для вчинення різних диверсій та проведення каральних акцій проти місцевого населення по обидва боки фронту», — лякав Басурін на черговому брифінгу.
Луганський колега Басуріна Андрій Марочко також не стримувався й традиційно звинуватив українське командування в порушенні мінських угод. «Зміна формату АТО на ООС — це спроба легалізації злочинних дій української влади на Донбасі, а також порушення мінських угод. Наєв відкритим текстом каже, що віддаватиме накази на відкриття вогню й використовуватиме заборонену артилерію. Звідси питання: як він планує це робити, не порушуючи домовленостей, досягнутих у Мінську, і звідки у ЗСУ на лінії бойового зіткнення заборонене озброєння?» — обурювався спікер «народної міліції ЛНР».
Читайте також: Початок ООС. Силовий ребрендінг
Утім, такі заяви в ОРДіЛО роблять регулярно, з приводу та без, тому люди до нагнітання вже давно звикли. Набагато цікавішою була реакція на іншу непересічну подію — заяву колишнього українського нардепа від Партії регіонів Миколи Левченка, який із 2014 року ховається від українського правосуддя в Росії. У день інавгурації Владіміра Путіна Левченко опублікував на своїй сторінці у Facebook відкритого листа, адресованого російському президентові. У ньому він закликав Путіна передати ОРДіЛО під контроль миротворців.
«Переконливо прошу вас сприяти якнайшвидшій передачі спірних територій ОРДіЛО під контроль міжнародних миротворчих сил для проведення виборів і для подальшої реінтеграції до України. Зокрема, і ділянки російсько-українського кордону, щоб зняти всі звинувачення в постачаннях зброї та проникненні бойовиків із території РФ на територію Донбасу. Зрештою, якщо ви визнаєте, що Донбас — це Україна, то буде логічно контролювати спільний кордон із представниками офіційної влади, як це відбувається на інших ділянках, наприклад між Харківською та Бєлгородською областями», — написав Левченко.
Аргументація регіонала звучало досить оригінально: він переконував Путіна, що без Донецька та Луганська Україна стала недостатньо проросійською, тому Росії вигідно повернути окупований Донбас Києву, щоб схилити шальки терезів на свій бік.
«Прошу звернути увагу, що розколотий на дві частини Донбас має не тільки важкі соціально-економічні наслідки, а й знищує крихкий баланс сил у внутрішній політиці України. Сили, які спираються на підтримку західних областей, дістали явну перевагу й зуміли зосередити у своїх руках абсолютну владу в країні. Запевняю вас, що мир на Донбасі, повернення Донецька й Луганська у правове поле сприятимуть загальному оздоровленню ситуації в Україні. Це забезпечить можливість відновити взаємовигідну економічну співпрацю між нашими країнами. Заморожений конфлікт, поява на пострадянському просторі замість Донецької та Луганської областей України нових невизнаних республік зміцнять у Києві владу націонал-радикалів і назавжди відвернуть Україну від Росії», — переконував Путіна колишній український політик.
Така заява передбачувано викликала різке неприйняття як в Україні, так і в ОРДіЛО. Особливо емоційно обурювалися представники бойовиків. У «ДНР» Левченка відразу ж оголосили «зрадником Донбасу».
«Левченко живе в Москві, буває на російських федеральних телеканалах, де висловлює цю позицію. Він давно втратив зв’язок із народом Донбасу, інакше розумів би, яку нісенітницю верзе. Донбас більше ніколи не буде в Україні!» — відповів своєму колишньому товаришеві Павло Губарєв.
Читайте також: Відносні зони безпеки на війні
«Левченко цим листом показав, що є зрадником народу Донбасу. Щоправда, з тим, що він і його «колеги по цеху» зрадники, ми — і я особисто, і абсолютна більшість жителів Донбасу — визначилися ще у 2014 році. Логічним продовженням його тодішніх вчинків і дій є цей його лист», — заявив «спікер народної ради ДНР» Денис Пушилін.
Прокоментував заяву Левченка й один із творців «ДНР» московський політтехнолог Алєксандр Бородай: «Позиція Левченка пов’язана з емоціями, які були викликані тим, що колись він та інші депутати Партії регіонів були в Україні панівною силою. Так, в Україні не було по-справжньому сильної влади, а був певний олігархічний баланс. Ось цей баланс і порушено, причому далеко не на користь тих, хто колись перебував у Партії регіонів. Звичайно, наявний стан для пана Левченка болісний. Але я вважаю, що ми не зобов’язані піклуватися про його особисті інтереси».
Цікаво, що дехто угледів у листі Левченка тривожний дзвінок. Наприклад, колишній «міністр закордонних справ ДНР» Олександр Кофман припустив, що Левченко міг писати листа не за своєю ініціативою, а за вказівкою згори, тобто з Кремля. Тож не виключено, що його звернення є передвісником зливу «ЛДНР».
«Чотири роки з Левченка, який перебрався до Москви, намагалися робити борця проти української хунти, і я дуже боюся, щоб його заява не послужила певним аргументом на кшталт того, що ось, подивіться, навіть борець з українською хунтою вимагає повернення Донбасу в Україну, в українське правове поле. Це мене дуже насторожує. Що не кажи, а Левченко та його господар Рінат Ахметов володіють більшим сегментом інформації щодо нас, ніж, наприклад, я. Тому мені дуже хотілося б, щоб це була ініціатива самого Левченка, а не озвучування чиєїсь вивіреної політичної позиції, яка може призвести до негативних політичних наслідків для Донбасу», — поділився своїми побоюваннями Кофман.
Читайте також: Піски-2: хто ж знав, що нас так поділять
Однак поки що жодних ознак реінтеграції ОРДіЛО до України, як і раніше, не видно. Початок травня традиційно є гарячою порою для «республік». На період із 1 по 12 травня в «ЛДНР» випадає два радянських свята, які намагаються відзначати з максимальним розмахом, а також «дні республік» — річниця проголошення «ЛДНР». Кожна з цих дат стає приводом для численних антиукраїнських заяв і демонстрації вірнопідданських почуттів до лідерів бойовиків та російського керівництва.
Ватажки «ЛДНР» і далі бетонують власну фейкову державність та обживають підконтрольні їм території. Найяскравіше це проявляється в Донецьку. Там, мабуть, вирішили йти за північнокорейським сценарієм і формувати культ особи Захарченка. 11 травня, у «день республіки», відвідувачі трибун донецького РСК «Олімпійський» збираються викласти з фрагментів паперу великий портрет «вождя». Інформація про це вже просочилася в мережу: хтось розмістив фотографії з однієї з репетицій. Опоненти Захарченка дійство розкритикували, але на них давно вже ніхто не звертає уваги.
Що більше часу минає, то менше залишається шансів, що Миколі Левченку та його соратникам вдасться відновити втрачений контроль над Донбасом. Відчай регіоналів можна зрозуміти. Вони зробили все, щоб джин сепаратизму чотири роки тому вирвався з пляшки, розраховуючи, що цей злий дух їм підкорятиметься. Але все виявилося зовсім не так просто. І ось уже колишній посіпака Левченка Павло Губарєв обіцяє не пускати назад тодішнього господаря життя. Напевно, Левченкові боляче від такого становища. Але цілковита провина за те, що все сталося саме так, лежить на ньому самому. Загнати джина назад у пляшку куди складніше, ніж випустити його на волю.