Журналіст Лукас Віґельманн ставить риторичне запитання: «Чи є хрест релігійним символом?». У його матеріалі йдеться про бажання прем’єр-міністра Баварії повісити в кожній державній установі хрест. Це серйозно зачіпає питання свободи віросповідання. Але реальна мотивація такого кроку зовсім інша. Ставлення до хрестів у Німеччині зараз неоднозначне. Цілком зрозуміло: що менша кількість людей стає християнами, то більший опір матиме така ініціатива. Наприклад, минулого року в Берліні «ліві» та «зелені» завадили встановленню хреста на купол реконструйованого міського палацу. Варто зазначити, що таке рішення баварської влади свідчить про зміну тенденції. Для всіх християн та людей з інших конфесій було б набагато краще, якби ця фальшива свобода віросповідання, яку постійно намагаються поширити та інколи сприймають як ерзац-релігію, мала стосунок до історичного релігійного спадку. Чи планував це уряд Баварії? Навряд чи, вважає автор. Для християнства загалом цей крок не дає нічого, окрім використання не за призначенням та примусової секуляризації найважливішого символу.
Тему суспільних відносин підхоплює й Штефані Больцен матеріалом «Розкол у Європі», у якому, зокрема, йдеться про те, що майже кожен третій німець вважає співіснування з людьми інших віросповідань досить проблематичним. До того ж цей показник перевищує подібні в США та Великій Британії. Громадяни відчувають, що суспільство стає все більш нетолерантним. Наприклад, вихід Великої Британії з ЄС поляризував країну — результат референдуму 52% «за» є яскравим свідченням цього. Крім того, репрезентативне дослідження громадської думки інституту Ipsos, проведене в 27 країнах, показало, що 49% британців виявляють дедалі менше толерантності до людей з іншими політичними поглядами чи культурою. У Німеччині цей показник становить 48%, у Франції та Польщі — 47%, в Італії — 57%, в Угорщині — 62%. При цьому кількість опитаних, які вважають свою країну толерантною, у середньому становить лише 25% загальної. У кожній країні є власні чутливі питання, які розділяють суспільство. У Німеччині це тема біженців, порятунок ЄС, відносини з Росією, в Угорщині сперечаються довкола націоналістичного курсу Віктора Орбана, у Бельгії дебатують про потенційні загрози від ісламського тероризму, в Італії, як показали останні вибори, перемогу здобули партії, котрі виступають проти істеблішменту. Варто зазначити, що 81% німців переконаний, що їхня країна розділена. В інших країнах становище не набагато краще. Стає очевидним, що перед ЄС постало багато викликів, зокрема на основі яких цінностей об’єднувати суспільства.
Читайте також: Обов'язок дбати
Одне з надчутливих питань для «локомотива Європи», яке звучить «Німеччина — це західна країна?» — вивчав Джон Вінокур. Білий дім намагається завадити німецько-російському трубопроводу «Північний потік-2» та змінити позицію Меркель, яка здивувала зізнанням, що ця справа має політичний присмак. Федеральний канцлер минулого тижня відвідала Вашингтон, де зустрілася з Дональдом Трампом. Цілком очевидно, що його помічники нагадали про не так далекі події, коли нинішня канцлер відвідувала презентацію автобіографічної книжки свого попередника Ґергарда Шредера, який нині займається цим проектом. Варто сказати, що «Північний потік-2» дає росіянам змогу реалізувати свої плани щодо повного домінування на європейському енергетичному ринку, а німцям продемонструвати готовність слугувати розподільчим центром. Попередній канцлер — найважливіший захисник Путіна в Німеччині, за що йому добре платять. Так, у книжці повідомляється, що Соціал-демократична партія об’єдналася навколо Штайнмайєра, який раніше очолював передвиборчий штаб Шредера. Саме він пізніше назвав Росію «гарантом» енергетичної безпеки ЄС і як кандидат у канцлери виступав за посередницьку роль Німеччини між Росією та США. Радники президента США також нагадають, що керівник проекту «Північний потік-2», незважаючи на низку критичних зауважень проти Меркель через її політику санкцій щодо Росії, вирішував важливі питання. Наприклад, він домовлявся з Ердоганом щодо звільнення німецьких журналістів, таким чином легітимізувавши великого «недруга» Заходу. Щоправда, і новий міністр закордонних справ Гейко Маас називав Росію «партнером». Раніше Меркель казала, що цей проект «суто економічний», а зараз він уже має політичний аспект, який стосується України й може позбавити її значної кількості грошових надходжень від транзиту. Але мова йде не так про це, як про контроль Росії над постачанням енергоносіїв до Європи. Проте Меркель навіть не натякнула жодним словом про припинення реалізації проекту. Як наслідок — у свій четвертий термін Меркель не може продемонструвати, що Німеччина володіє реальною політичною силою для втілення своїх міжнародних амбіцій.
Журналіст Даніель Ветцель теж розбирався в закулісних іграх щодо газопроводу «Північний потік-2». Здавалося, що в суперечках навколо побудови цього трубопроводу Росія готова до компромісів, особливо що стосується збереження обсягів транзиту через Україну. Керівництво федерального уряду висунуло це як вимогу в обмін на свою згоду щодо реалізації проекту. Адже раніше Москва заявляла, що хоче зменшити роль Києва як транзитера газу до нуля. Але переговори щодо попереднього контракту ще навіть не починалися. Коли Росія анексувала український півострів Крим, то питання транзиту газу набуло геостратегічного значення. Саме через політичний опір заплановане будівництво другого трубопроводу між Росією та Німеччиною було призупинене. Берлін вважає, що кожен такий проект слугує диверсифікації постачання газу, й одночасно з цим запевнив президента Порошенка, що обов’язково візьме до уваги інтереси Києва.
Читайте також: Газова безпека. Діяти, а не спостерігати
Про загрози, які походять від Росії, розповів Die Welt естонський історик Андреас Казекамп. Конфлікт між Вашингтоном та Москвою може розгорітися швидко й несподівано. Росія нападає лише там, де бачить свою чітку перевагу з військового погляду. А ситуація в Балтії досить неоднозначна. Якщо Росія захоче подальшого загострення ситуації, то це може відбутися саме тут. Зараз важко уявити, щоб відбулася така атака. До того ж треба сказати, що Трамп своїми заявами та твітами підриває довіру до НАТО. І це небезпечно, адже Путін може спробувати перевірити цілісність альянсу. Політика Берліна теж досить суперечлива. З одного боку, Німеччина стоїть за санкціями проти Росії та забезпечує єдність ЄС у цьому питанні, а з іншого боку, вона це вивчила лише з гіркого досвіду 2008 року, коли Росія напала на Грузію, — тоді позиція Заходу була аж занадто слабкою. Це заохотило Росію вторгнутися в Україну. Але все ж таки Меркель зробила багато, щоб демократія в Україні витримала російську агресію. Німці могли б повчитися в прибалтів, як треба протистояти росіянам. Насамперед рішучості та самовладання, адже очільники Москви поважають лише тих, хто захищається.
Саша Ленарцт твердить, що Макрон — улюблений європейський президент Дональда Трампа. Незрозуміла також демонстративна дружба між цими країнами. Дуже суперечлива пара. І невідомо, скільки це триватиме. Своїм візитом до Вашингтона Макрон підкреслив відданість класичним принципам французької зовнішньої політики. Йому було складно зосередитися на спільних моментах у відносинах із США, ніж на різних. Це призвело до певних викривлень, хоча їх поєднує лише одна річ: вони обоє не надто досвідчені в політиці. За тактичною улесливістю Макрона приховується холодний розрахунок. Дональд Трамп у розумному французі знайшов свого улюбленого європейця. Наскільки ефективним стане цей «роман» з огляду на мінливість думки американського президента, передбачити важко. Проте очевидно одне: Макрон знайшов той шлях, як потрібно говорити з Трампом. А це вже значно більше, ніж те, що вдалося німецькому канцлеру. Редактори видання вирішили детально описати результати поїздки Анґели Меркель до Вашингтона. Дональд Трамп похвалив канцлера, назвавши її «видатною жінкою». Але саме з нею йому треба вирішувати складні питання. На спільну прес-конференцію очільники двох держав вийшли з такими досягненнями:
1. Торгівля та штрафні мита.
ЄС та Німеччина, за словами Меркель, повинні й далі підтримувати переговори із США про справедливі умови торгівлі. Берлін уже зменшив свій позитивний торговий баланс зі Штатами. Таким чином він показав готовність до взаєморозуміння, але Трампові цього недостатньо. Щодо штрафних мит, які мають набрати чинності з 1 травня, Меркель сказала: «Президент скоро вирішить».
2. Оборона.
Американський президент вимагає від Німеччини витрачати щонайменше 2% ВВП на оборону. Європейці повинні витрачати достатньо ресурсів на свою безпеку — основний меседж Трампа.
3. Корея.
Трамп стверджує, що політичний прогрес щодо мирного врегулювання ситуації в Кореї став можливим через тиск США. І Вашингтон не зменшуватиме тиску, поки не досягне повної денуклеаризації півострова. Меркель зазначила, що лише спільна кампанія з впровадженням санкцій дала успіх.
4. Іран.
Трамп описав цю країну як «убивчий режим». Він запевнив, що Іран не зможе отримати ядерну зброю, і відповідно зробить зі свого боку все можливе, щоб цього не сталося. А Меркель якраз виступила на захист домовленостей з Іраном стосовно цього і вважає їх першим кроком для досягнення прогресу. А також те, що ЄС та США повинні тісно співпрацювати, щоб покласти край «жахливому кровопролиттю» в Сирії.
5. Росія.
Меркель задоволена рівнем співпраці із США стосовно Росії. Країни прекрасно розуміють роль Москви у війні в Сирії. Але одночасно з цим німецькі фірми побоюються побічних ефектів від американських санкцій проти Росії.
Журналісти Die Welt не могли обминути нещодавню зустріч корейських лідерів. Торстен Крауель аналізував її кожну деталь, кожен жест. Південна Корея хоче проводити такі зустрічі на постійній основі. Сеул також хоче запустити в дію особливу економічну зону «Кесонг», засновану ще 2002 року, яка розташована неподалік кордону та яку призупинив Пхеньян у 2016-му. Там південнокорейські компанії вироблятимуть продукцію з допомогою робочої сили з Північної Кореї. Пхеньян, своєю чергою, хоче стимулювати розвиток туристичної галузі, а для цього потрібні ресурси та нові готелі. Мешканцям Південної Кореї можуть дозволити вільно їздити до Північної Кореї. Сеулу треба лише змінити законодавство. Північ також бажає змінити західні морські кордони. А понад усе Пхеньян хоче скасувати санкції ООН. Чи є шанс на послаблення воєнної напруженості? Це велике питання. Кім Чен Ин сказав, що не збирається застосовувати ядерну зброю проти людей, які живуть на півдні півострова. Очікування від цієї зустрічі великі, але тільки час покаже, наскільки вони виправдані.
Читайте також: Зайва обережність
Впливовий німецький колумніст Ріхард Герцінґер попереджує про можливу бійню в Ідлібі. Ракетний удар Заходу мав дуже обмежений вплив на режим Асада. Ситуація в Сирії абсолютно не змінилася. Захід не готовий визнати дії сирійського уряду воєнними злочинами. Проросійські партії ««Альтернатива для Німеччини» та «Ліві» намагалися дискредитувати цей удар як такий, що порушує міжнародне право. А яка ж тоді цінність норм міжнародного права, коли проти мирного населення застосовується отруйний газ?
Росія, як співучасник злочинів, покриває Асада в ООН, застосовуючи своє право вето в Раді Безпеки. Насправді немає жодних ознак, що Владімір Путін, його іранські союзники та васал Асад збираються припинити вбивчу війну. А якраз навпаки, вони готуються влаштувати чергову різню, як очікується, у провінції Ідліб. При цьому вже зараз зрозуміло, якими методами вони це робитимуть. Звичайно, вісь Москва — Тегеран — Дамаск одразу ж відхреститься від застосування отруйних газів. Якщо США обмежуватимуть себе тільки боротьбою проти «ІДІЛ», то їх поступово видавлять у зону геополітичних аутсайдерів у цьому регіоні. І для Путіна та його союзників шлях буде вільний.
Європейські мирні ініціативи, як і багато попередніх, дають передовсім оманливу надію, що з Путіним можливо домовитися та повернутися до розумного діалогу. Першу реальну можливість заявити про нову потужну позицію стосовно дій Москви можна було б, відклавши реалізацію проекту «Північний потік-2», але цього не сталося. Інша простіша опція — це бойкот чемпіонату світу з футболу, який відбудеться в Росії.